Діана Вінн Джонс - Повітряний замок

її мініатюрної ніжки, яка навіть не діставала до підлоги, стояла добре знайома Абдуллі темно-синя пляшка. 

Абдулла кинувся до неї. 

Огрядна Джарина Джамська тої ж миті також рвонулася до пляшки і схопила її несподівано міцною великою рукою. 

— Припиніть! — застогнав джин, коли вони стали мовчки смикати пляшку кожен до себе. — Я однаково не вилізу! Цього разу диви точно мене вб’ють! 

Абдулла схопився за пляшку двома руками і смикнув. Від ривка обмотане навколо Джарини пальто злетіло з її плечей. Абдулла нараз виявив, що дивиться в великі блакитні очі на зморшкуватому обличчі під копицею сивого волосся. Солдат смиренно усміхнувся, від чого зморщок на його лиці стало ще більше, і відпустив пляшку із джином. 

— То це ви! — з огидою в голосі проговорив Абдулла. 

— Це мій вірний підданий, — заявила принцеса Беатриса. — Він прибув сюди, щоби врятувати мене. Взагалі-то це досить незручно. Ми мусили його замаскувати. 

Софі відштовхнула принцесу Беатрису й Абдуллу на боки: 

— Ану, дайте-но я до нього доберуся! 

Розділ дев’ятнадцятий, 

у якому солдат, кухар і торговець килимами називають свою ціну 

Ненадовго здійнявся такий галас, що не стало чутно навіть принцеси Валерії. Галасувала в основному Софі, яка почала з м’яких висловів на кшталт «злодій» і «брехун», а тоді взялася викрикувати на адресу солдата обвинувачення в таких злочинах, про які Абдулла навіть і не чув ніколи і які солдат, швидше за все, ніколи і не думав скоїти. Слухаючи ці крики, Абдулла подумав, що навіть скрегіт перекошеного металевого коліщатка, що його Софі видавала в подобі Півночі, насправді був значно приємніший, ніж цей її теперішній лемент. Однак свою лепту в цей страхітливий гамір вносив і солдат. Ставши на одне коліно й обома руками прикривши лице, він дедалі голосніше й голосніше вигукував: 

— Півноче… тобто прошу пані… дозвольте вам усе пояснити, Півноче, тобто пані!.. 

На що принцеса Беатриса різким голосом заперечувала: 

— Ні-ні-ні і ще раз ні, давайте краще це я вам усе поясню! 

Інші принцеси додавали галасу, викрикуючи: 

— Будь ласка, тихіше, а то диви почують! 

Абдулла спробував зупинити Софі, благально смикаючи її за руку. Однак, здавалося, її вже ніщо не зупинить. Та Морган раптом випустив соску з рота, розгублено роззирнувся — і теж розверещався. Софі різко закрила рот, потім знову його відкрила — й сказала: 

— Ну добре. Пояснюйте. 

Настала відносна тиша, манюня принцеса заспокоїла Моргана — й він знову взявся за соску. 

— Я не збирався тягнути сюди немовля, — заявив солдат. 

— Що?! — закричала Софі. — Тобто ви мали намір покинути напризволяще мого… 

— Ні, ні! — заперечив солдат. — Я наказав джинові відправити малюка туди, де за ним доглядатимуть, а мене — доставити до інгарійської принцеси. Не стану заперечувати: я хотів одержати винагороду. Але ж ви знаєте, що за норов у цього джина! — звернувся він до Абдулли. — Я й кліпнути не встиг, як ми обоє опинилися тут! 

Абдулла підняв пляшку із джином і подивився на неї. 

— Я просто виконав бажання! — похмуро озвався джин із пляшки. 

— А дитина репетувала так, що ні в казці сказати, ні пером описати, — сказала принцеса Беатриса. — Дальциель послав Хазруеля з’ясувати, через що весь цей шум, а я не змогла додуматися ні до чого кращого, ніж сказати, що в принцеси Валерії напад люті. А тоді, звісно, нам довелося попросити Валерію порепетувати як слід. Отоді-то у Квітки з’явився план. 

Вона повернулася до Квітки-в-Ночі, яка явно задумалася над чимсь зовсім іншим, і це інше, з гіркотою помітив Абдулла, не мало жоднісінького стосунку до нього самого. Квітка-в-Ночі подивилася в бік входу. 

— Беатрисо, по-моєму, прийшов кухар і привів собаку, — сказала вона. 

— О, це чудово! — вигукнула принцеса Беатриса. — Ходіть, ходіть усі! — і вона швидкими кроками пішла на середину кімнати. 

Там стояв чоловік у високому кухарському ковпаку. Він був сивий, з численними шрамами й одноокий. До його ніг тулився пес і гарчав на принцес, які насмілювалися наблизитися. Імовірно, це відповідало й настрою самого кухаря. Він явно ставився до всього навколо вкрай підозріливо. 

— Джамал! — вигукнув Абдулла. Після чого знову підняв пляшку із джином і подивився на неї. 

— Це справді був найближчий палац поза Занзібом, але уже не в Занзібі, — запротестував джин. 

Абдулла так зрадів своєму давньому другові, що навіть не став сперечатися з джином. Він пробився крізь юрму з десяти принцес, абсолютно забувши про добрі манери, і схопив Джамала за руку: 

— Друже мій! 

Єдине око Джамала витріщилося на Абдуллу. З нього викотилася сльоза, і Джамал потиснув руку Абдулли у відповідь. 

— Ти живий! — сказав він. 

Пес Джамала піднявся на задні лапи, а передніми вперся в живіт Абдулли, щасливо посапуючи. У повітрі розплився знайомий кальмарячий дух. 

Валерія негайно знову зайшлася плачем: 

— Не хочу цього песика! Від нього ПОГАНО ПАХНЕ! 

— Ану цить! — прикрикнули на неї щонайменше шість принцес. — Прикинься, ніби хочеш, дівчинко! Нам потрібна допомога цієї людини! 

— НЕ ХО-ЧУ!!! — загорлала принцеса Валерія. 

Софі нарешті припинила грізно стовбичити над крихітною принцесою й підійшла до Валерії. 

— Валеріє, ану перестань, — звеліла вона. — Ти ж пам’ятаєш мене, правда? 

Очевидно, Валерія пам’ятала. Вона кинулася до Софі і, обхопивши її коліна руками, залилася значно щирішими слізьми: 

— Софі, Софі, Софі! Забери мене додому! 

Софі сіла на підлогу й обійняла дівчинку. 

— Тихіше, тихіше. Звичайно, ми заберемо тебе додому. Тільки спочатку мусимо все влаштувати. Це так дивно, — зауважила Софі, звертаючись до принцес навколо. — З Валерією я почуваюся абсолютно впевнено, а Моргана смертельно боюся випустити з рук. 

— Ви ще навчитеся, — пообіцяла Софі старенька принцеса Верхньонорландська. — Мені казали, що всі вчаться. 

На середину кімнати вийшла Квітка-в-Ночі. 

— Шановні подруги, а також три вельмишановні добродії, — почала вона. — Зараз нам треба разом обговорити непросте становище, в якому ми опинилися, і скласти план якнайшвидшого звільнення. Насамперед, однак, з міркувань обачності варто накласти на вхід до цієї зали закляття тиші. Це не дасть нашим викрадачам підслухати розмову. 

Її погляд, цілком задумливий і безпристрасний, зупинився на пляшці з джином в руках Абдулли. 

— Нізащо! — відрізав джин. — Тільки спробуйте змусити мене щось зробити — і всі ви станете жабами! 

— Зараз я сама це зроблю, — промовила Софі. Вона піднялася на ноги, хоча Валерія, як і раніше, чіплялася за її спідницю, і, підійшовши до заслони при вході, вхопила її у жменю. 

— Ти ж не така тканина, щоби пропускати які-небудь 

звуки, правда? — звернулася вона до заслони. — Пропоную тобі перекинутися слівцем зі стінами та з’ясувати це питання. Скажи їм, що ніхто не повинен почути ані слова з наших розмов у цій кімнаті. 

По цих словах серед більшості принцес пробіг шепіт схвалення і полегшення. 

Однак Квітка-в-Ночі сказала: 

— Вибачте мій критицизм, о вправна чаклунко, але мені здається, що якщо диви дійсно не почують ані слова з наших розмов, то в них виникнуть підозри. 

Манюня принцеса із Цапфана підійшла ближче. Морган у неї на руках здавався просто-таки величезним. Вона обережно передала дитину Софі. Та з непідробним страхом взяла його на руки і тримала так, ніби малюк був бомбою, щомиті готовою розірватися. Морганові це, судячи з усього, дуже не сподобалося. Він замахав руками. Поки манюня принцеса малесенькими долоньками розгладжувала заслони, по личку малюка кілька разів пробігли одна за одною