Мирослава Горностаєва - Атарінья

рук ще тут, у Валінорі, чим і заслужив славу найпершого мечника Тіріону. Бій закінчився

внічию.

- Хто навчав вас, вельможна? – поцікавився Олорін.

- Мій батько Магтан, - відповіла Нерданель з обличчя якої ще не зійшов вираз грізної

затятості, - і мій чоловік…

Мая більше питань не задавав. Однак товариство не могло повстримати свого захвату.

- О, неймовірна жінка! - захоплювались вголос близнюки, а Леголас висловив думку, що в їхньому братстві така войовнича пані була б якраз до мислі.

- Ви не злякалися б, напевне, навіть барлога, - говорив юнак зі своїм лагідним усміхом,

- я, чесно говорячи, трохи розгубився… О, цей міст Кгазад-Думу… Якби не

Мітрандір…

- А скажіть мені, друзі, - звернувся Ельронд до Леголаса з Фродо, котрий при згадці про

пережиту небезпеку, як на диво, трохи відмолодів, а Нерданель подумала, що всі

пережиті ним жахи є нічим, порівняно з тягарем Великого Кільця, бо вони

загрожували тілу, а не духу, - що вам запам’яталося найбільше зі спільного відрізку

шляху?

- Мені – міст Кгазад Думу, - миттєво відповів Леголас зі своїм лагідним простосердям

вихованого Лаіквендо, - там я відчув себе безпомічним. О, я чув, що Ельфи навіть

вступали у двобій з подібними істотами, однак, я не можу собі уявити…

- Я можу, - сказав Глорфіндейл без усміху, і всі обернулись до мовчазного Ваніа, -

тільки зазвичай подібний двобій закінчувався загибеллю обох – Ельфа і тварі… в

кращому випадку… Я зробив тоді все, що міг, як і мій побратим Ектеліон… Я не

сподівався вижити, я хотів лише спинити барлога, бо за моєю спиною були біженці з

Гондоліну.

- В тому числі, - додав Ельронд, - Туор та Ітарільде… І їхній син Еаренділь, котрий був

тоді зовсім дитям. Лише завдяки тобі я прийшов на цей світ, Глорфіндейле, милий…

- В гіршому випадку гинув тільки Ельф, - сумовито мовила Нерданель, - як Феанаро…

Говорили, що тварей довкола нього було більше, ніж одна…

- Здолати кількох валараукар, - вжив Глорфіндейл старої квенійської назви чудовиська,

- неможливо навіть для такого могутнього Ельда, яким був ваш вельможний чоловік, пані Нерданель. Я завжди дивувався, як йому взагалі вдалося протриматись в кільці

чудовиськ до приходу підмоги. Я чув, що гітлумці змогли розвоплотити кількох, але

за допомогою ріжних хитромудрих пристроїв. Однак, коли князь Гітлуму Фіндекано

опинився самотою проти двох тварей, то не вистояв і він, а він був на той час одним із

кращих воїнів Ендоре.

- Я, - дзвінко мовив Фродо, - найбільше злякався, коли з озера перед Брамою Морії

вибралося чудовисько, і трохи не затягло мене під воду.

- Я колись бачив цю браму, - озвався Ельронд, - чудова робота…

60

- Там, - мовив гобіт, - було зображено зорю, подібну до тієї, що блищить на медальйоні

пані Нерданель…

Жінка поправила ланцюжок. З того часу, як Ельронд віддав їй прикрасу, вона не

розлучалась з медальйоном Майтімо.

- Це Зоря Феанаро, - вимовила вона поволі, бо поганенько знала синдарин, - родовий

знак Першого Дому.

- Браму робив Келебрімбор, - озвався Ельронд, - він товаришував з Гномами, як свого

часу його батько Куруфін та вуй Карантір. Найбільше мені в цій брамі подобається

напис…

- «Скажи друг – і увійди» - мовив Фродо з дзвінким смішком, - навіть великий

Гендальф не здогадався.

- Я знав, - мовив Ельронд, усміхаючись, - але ж не відав, що ви вирушите через Морію.

Інакше – я розкрив би таємницю. Келебрімбор був мені nildo, другом. Mellon –

повторив він на синдарині. – у нас було багато спільного…

- О, Тьєлпе, - вимовила Нерданель, зітхнувши, - я пам’ятаю його ще зовсім дитям. Не

знаю, навіть, яким він став, коли виріс. Якщо від синів я маю якісь дрібнички, зроблені їхніми руками, і можу відчувати своїх дітей, то Тельперінкваро наче

віддаляється від мене. Якщо мені судилося страждати до кінця світу, то я, принаймні, хотіла б мати щось, зроблене його руками.

Вона рішуче повернулась до Мітрандіра.

- Власне, це друге, з чим я хотіла звернутися до вас. Я багато чула про персні роботи

мого онука, і знаю, що ви маєте один з них – перстень Кірдана Корабела. Чи не тяжко

вам буде зробити невеличкий дар для тієї, що втратила все…

Мая на мить завагався, однак учень Ніенни був істотою співчутливою і доброю –

наскільки Нерданель могла судити про натуру Напівбога. Еонве теж не можна було

назвати злим, а чи лихим, однак, завдяки йому Саурон дві наступні епохи чинив в Ендоре

зло, а двоє її синів вирішили, що загибель краща від безчестя. Маяр були настільки

інакші, що часом їхні вчинки просто не піддавалися осмисленню. Але Олорін дивився