Джеймс Еллрой - Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой

неї. За стійкою — службовий прохід та кухня, на стінах якої висіли пательні й лопатки, тут же стояв столик для брудного посуду. Ліворуч від стійки — каса.

Відкрита, порожня. Лише трохи дрібних монет на килимку на підлозі.

На трьох столиках бардак: їжа розкидана, тарілки побиті й перевернуті, на підлозі біля столів — скалки. У кухню вели брудні сліди. Один зі стільців перевернуто догори ніжками, а поруч із ним — черевичок-човник на високому підборі.

Ед увійшов до кухні. Недосмажена їжа, битий посуд, підлогою розкидані пательні. Сейф, що був під обробним столом, — розчахнуто. Він порожній, лише поруч валяється трохи монет. Брудні сліди тут перетинаються і плутаються з іншими слідами. Масні й чіткі смуги від підборів тягнулися до комори-холодильника для продуктів.

Живлення вимкнене, холодне повітря до приміщення не надходить. Ед розчахнув двері.

Тіла лежали зразу під дверима гіркою, у калюжах крові. На стінах — бризки крові й мізків, сліди від пострілів. У стоці — півметрове завглибшки озеро крові. У ньому плавали стріляні гільзи.

ПРОТЯГОМ ОСТАННІХ ДВОХ ТИЖНІВ НАДІЙШЛО КІЛЬКА ПОВІДОМЛЕНЬ ПРО МОЛОДИХ НЕГРІВ, ЩО СТРІЛЯЛИ У ПОВІТРЯ З ДРОБОВИКІВ У ҐРІФФІТ-ПАРКУ. ОСОБИСТОСТІ НЕ ВСТАНОВЛЕНІ, ЇЗДЯТЬ МІСТОМ НА ФІОЛЕТОВОМУ «МЕРКУРІЇ» 1948—50-Х РОКІВ ВИПУСКУ…

Ед затулив долонею рота, спробував підрахувати тіла.

Облич не розібрати. Здається, п’ятеро. П’ятеро людей віддали життя за касу і сейф з декількома сотнями доларів, плюс гроші, які були при них.

— Срань господня.

Ще один новачок — блідий, аж зелений.

— Як багато людей ззовні? — спитав Ед.

— Я… я не знаю. Багато.

— Тримай себе в руках. Збери усіх, хай починають прочісувати місцевість і опитувати людей. Нам потрібно знати, які машини сюди сьогодні приїздили.

— Сер, вас хоче бачити чоловік з Відділу детективів.

Ед вийшов на вулицю. Уже зародилося на світ, і ранкове сонце освітило натовп глядачів. Патрульні відтісняли від місця злочину репортерів, позаду крутилися зіваки. Гули сирени, мотоцикли розчищали дорогу для швидких. Ед роззирнувся довкола, шукаючи когось із начальства; на нього накинулися репортери, викрикуючи питання.

Його зіштовхнули з тротуару, притисли до патрульної машини. Клац-клац-клац — заблимали спалахи фотоапаратів, і Ед повернув обличчя так, щоби не було видно його подряпин та синців. Раптом його плече стиснула сильна рука:

— Їдь-но додому, приятелю. Тепер за це беруся я.

Розділ 17

Відбулося перше в історії загальне зібрання детективів Управління поліції Лос-Анджелеса — були присутні всі детективи міста. Кабінет шефа був набитий дощенту.

Біля мікрофона стояли Тад Ґрін та Дадлі Сміт; детективи сиділи навпроти них, їм вже кортіло піти. Бад пошукав поглядом Еда Екслі — чудова нагода роздивитися його синці. Але Екслі не було, хоча подейкували, що в «Нічній сові» він з’явився першим.

Слово взяв Сміт:

— Панове, всі ви в курсі, навіщо вас тут зібрали. «Бійня в “Нічній сові”». Звісно, репортери з назвою передали куті меду, але зрозуміло, що це — жахливий злочин, який потребує рішучого розслідування та якомога швидшого розкриття. Цього від нас вимагають і преса, і публіка, а оскільки докази у нас на руках — то ми це зробимо.

У коморі-холодильнику закладу було знайдено шість трупів — три чоловічих і три жіночих. Я поспілкувався із власником «Нічної сови», і він розповів, що троє з убитих, то швидше за все Петті Чезімард і Донна Де Лука, білі жінки, офіціантка та касирка з нічної зміни, а також Жильберт Ескобар — мексиканець, кухар та посудомийник. Три інших жертви — жінка та двоє чоловіків — скоріше за все, відвідувачі. Каса та сейф порожні, кишені та сумочки жертв також, і це дає нам підстави вважати найбільш імовірним мотивом пограбування з метою наживи. Криміналісти зараз вивчають місце злочину, але поки що вони не виявили нічого, окрім слідів пальців у гумових рукавичках на касі та на дверях комори-холодильника. Час смерті жертв ми поки не визначили, але оскільки відвідувачів було небагато, можна припустити, що бійня відбулася глибоко вночі, в районі третьої години. На підлозі знайдено сорок п’ять гільз від «ремінґтона» дванадцятого калібру. Отже, імовірно, напад здійснили троє осіб із п’ятизарядними дробовиками, які вони перезаряджали двічі. Нема сенсу казати, що майже сорок пострілів було зроблено вже без потреби. Отже, панове, ми маємо справу із жорстокими та безжальними тварюками.

Бад роззирнувся. Екслі так і нема, сотня чоловіків записує щось у нотатниках. Джек Вінсеннс — у куточку, із порожніми руками.

До мікрофона став Тад Ґрін.

— Сліди крові на вулицю не ведуть. Ми дуже сподівалися на те, що знайдемо відбитки ніг. На жаль, нічого. До того ж Рей Лінкер з Відділу криміналістики сказав, що перші результати експертиз зможе надати лише через сорок вісім годин. Патологоанатом каже, що