Кейт Аткінсон - Життя за життям, Кейт Аткінсон

нормальним у такому переказі виглядало її життя. Вона вперто відвідувала тенісний клуб, єдину втіху у клаустрофобному житті на Мейсонс-авеню, попри постійні допити. Дерек щовечора питав, чи грала вона в теніс, хоча насправді вона ходила в клуб тільки двічі на тиждень. А ще весь час допитував про її партнерку — Філліс, дружину дантиста. Дерек, здається, зневажав Філліс, хоча в очі її не бачив.

Памела приїхала до них аж із Фінчлі.

— Інакше ми б і не побачилися. Одразу видно, що тобі подобається заміжнє життя. Або Вілдстоун, — вона розсміялася. — Мати каже, що ти її відвадила звідси.

Урсула всіх відвадила, нехтуючи і пропозиціями Г’ю «заскочити» на чай, і натяками Сильвії, що батьків варто запросити на недільний ланч.

Джиммі вчився у школі, а Тедді — на першому курсі в Оксфорді, але писав їй довгі листи. Моріс — той, звісно, не відчував ані найменшого потягу навідувати родину.

— Та їй і не хотілося. Усе ж Вілдстоун. Це геть не в її дусі.

Вони обидві розсміялися. Урсула ледь не забула, як це — сміятися. Вона відчула, як на очі навернулися сльози, тож відвернулася і схилилася над чаєм.

— Я така рада тебе бачити, Пеммі.

— Ти ж знаєш, що ми завжди раді тебе бачити у Фінчлі? Купи телефон, говоритимемо весь час.

Дерек просторікував, що телефон — задороге задоволення, проте Урсула підозрювала: він просто не хоче, щоб вона розмовляла з іншими людьми. Вона, звісно, не могла озвучити цієї підозри (та й кому — Філліс? молочареві?), бо люди подумали б, що вона несповна розуму. Урсула очікувала Памелиного візиту, як свята. У понеділок вона сказала Дерекові:

— У середу після обіду приїде Памела.

А він сказав:

— О?

Здавалося, йому байдуже. Вона ще потішилася, що покривлене обличчя не з’явилося.

Щойно вони закінчили, Урсула швидко підхопила чайне начиння, вимила, витерла й поставила назад на свої місця.

— Лишенько, — сказала Памела, — та ж ти стала справжнісінькою Hausfrau.

— В охайному домі охайний дух.

— Охайність переоцінюють, — сказала Памела. — Щось не так? Ти якась сумна.

— Така пора місяця.

— Бідося. А мене ця проблема кілька місяців не обходитиме. Угадай, чому?

— У тебе буде дитина? Я тебе вітаю!

— Матінка знову стане бабцею. — (Моріс уже поклав початок новому поколінню Тоддів). — Як думаєш, що вона скаже?

— Хтозна. Останнім часом вона сама не своя.

*

— Як твоя сестра? — спитав Дерек, коли повернувся додому того вечора.

— Усе добре. У неї буде дитина.

— О?

*

Наступного ранку її пряжені яйця виявилися «незадовільні». Урсула й сама мусила визнати, що яйце, яке вона подала Дерекові, являло собою сумну картину, як хвора медуза, яку лишили помирати на грінці. На Дерековому лиці сяйнула хитра усмішечка, що вказувала на втіху від знайденого ґанджу. Це новий вираз. Гірший, ніж старий.

— Ти справді думаєш, що я таке їстиму?

Урсулі спало на думку кілька відповідей на це питання, але вона відкинула їх усі як занадто зухвалі. Натомість сказала:

— Я можу зробити нове.

— Знаєш-но, я день і ніч гарую на ненависній роботі, тільки щоб тебе утримати. Ти ні про що в цьому житті не мусиш перейматися, еге ж? А ти і за холодну воду не візьмешся. Ба ні, перепрошую, — саркастично сказав він, — я забув, ти ж у нас у теніс граєш, — а мені навіть яйця зготувати не можеш.

Урсула не знала, що робота йому ненависна. Він багато скаржився на поведінку учнів і весь час повторював, що директор не цінує його тяжкої праці, а от що він прямо ненавидить викладати — не знала. Він виглядав так, ніби ось-ось заплаче, і їй несподівано стало його шкода.

— Я зроблю інше яйце.

— Не трудися.

Вона думала, що він зараз пожбурить яйце об стіну — Дерек узявся жбурлятися їжею, відколи вона приєдналася до тенісного клубу — проте натомість він ляснув її по голові долонею. Вона поточилася, вдарилася об плитку й упала на підлогу, де й лишилася — на колінах, ніби стала до молитви. Біль здивував її більше, ніж сам акт.

Дерек перейшов кухню і завис над нею з тарілкою незадовільної їжі. Якусь мить їй здавалося, ніби зараз він розіб’є тарілку об неї, але він просто скинув яйце їй на голову. А тоді сягнистими кроками вийшов із кухні, і за мить вхідні двері ляснули. Яйце зіслизнуло з волосся і сповзло лицем на підлогу, де й вибухнуло тихим спалахом жовті. Вона з трудом підвелася і взяла мітлу.

*

Того ранку якась нова частка його єства вирвалася на свободу. Урсула весь час порушувала правила, про існування яких навіть не знала — то вугілля в камін накладе забагато, то туалетного паперу забагато використає, то забуде вимкнути світло. Дерек ретельно штудіював усі чеки і рахунки, про кожне пенні потрібно було відзвітувати, у неї зайвої копійки не було.

Він читав нескінченні нотації через дрібниці, і коли заводився, спинити його було неможливо. Він весь час злився. Це вона його весь час злила. Тепер він щовечора вимагав вичерпний звіт про день. Скільки книжок вона взяла в бібліотеці, що сказав м’ясник, ніхто не заходив? Від тенісу вона відмовилася. Так легше.

Він її більше не бив, але насильство постійно клекотало під самою поверхнею, мовби Урсула мимохіть пробудила приспаний вулкан. Він весь час намагався її на чомусь підловити, так що їй не лишалося й миті, щоб прочистити туман у голові. Його дратувало саме її існування. Чи можна прожити життя як покарання без кінця? (А чому ні? Вона ж на це заслужила).

Вона жила, як у тумані. Що посієш, те й пожнеш, і настав час пожинати. Може, це — чергова версія Келлетового amorfati. Що б то він сказав про її нинішнє становище? І, що цікавіше, що б то він сказав про Дерекову своєрідну вдачу?

*

На спортивний день її запросили. Спортивний день — велика подія у Блеквуді, навіть дружини вчителів мусили її відвідати. Дерек дав їй гроші на новий капелюшок і наказав:

— Щоб мені не було за тебе соромно.

Вона пішла у місцеву крамничку жіночого і дитячого одягу під назвою «А Ля Мод» (назва не відповідала дійсності). Це тут вона купувала шкарпетки і спіднє. Нового одягу в неї після весілля не з’являлося. Не настільки її цікавила власна зовнішність, щоб