Артур Чарльз Кларк - 3001: Остання одіссея, Артур Чарльз Кларк

Найразючіший — і гідний жалю — приклад видатної людини, яку такі повір’я перетворили на буйного шаленця — це Конан Дойл. Попри нескінченні викриття його улюблених екстрасенсів, його віра в них не похитнулася. І творець Шерлока Голмса навіть пробував переконати відомого ілюзіоніста Гаррі Гудіні, що той «дематеріалізовувався», щоб утнути свої славетні втечі, які часто базувалися на трюках, що, як любив висловлюватися доктор Вотсон, були «абсурдно прості». (Див. есей «Недоречний Конан Дойл» у збірці Мартіна Ґарднера «Безмежна ніч», видавництво «Сент-Мартінз пресс», 1996 рік.)

Подробиці про інквізицію, на тлі благочестивої жорстокості якої Пол Пот виглядає цілком поблажливим, дивіться в разючій критиці нісенітного Нью-ейджу, написаній Карлом Саганом — «Світ, повний демонів. Наука як свічка у пітьмі» (видавництво «Хедлайн», 1995 рік). Я дуже хотів би, щоб ця книжка — разом з Мартіновою — входила до обов’язкової програми читання в усіх старших школах та уні­верситетах.

Принаймні Служба громадянства та імміграції США взялася боротися проти одного виду варварства, натхненного релігією. Журнал «Тайм» («Віхи», 24 червня 1996 року) повідомляє, що тепер дівчатам, яким у країнах їхнього походження загрожує жіноче обрізання, буде наданий притулок.

Я вже писав цей розділ, коли натрапив на книжку Ентоні Сторра «Ноги з глини: дослідження гуру» (видавництво «Гарпер Коллінз», 1996 рік), який є майже підручником з цієї гнітючої теми. Важко повірити, що один святий шахрай на момент, коли маршали США запізніло заарештовували його, встиг накопичити дев’яносто три «роллс-ройси»! Далі ще гірше — вісім­десят три відсотки з тисяч ошуканих ним американців училися в університетах і, отже, відповідають моєму улюбленому означенню інтелігента: «Людина, освіта якої перевищує її розумові здібності».

Розділ 26. Цяньвілл

У передмові до «2010: Другої одіссеї» 1982 року я пояснив, чому назвав китайський космічний корабель, який сів на Європі, іменем доктора Цяня Сюесеня, одного з батьків американської та китайської ракетних програм. Як пише Айріс Чанг у біографії «Нитка шовкопряда» (видавництво «Бейсік букс», 1995 рік), «його життя — одна з найбільших іроній холодної війни».

Народившись 1911 року, Цянь здобув стипендію, що в 1935 році привела його з Китаю до Сполучених Штатів, де він став студентом, а потім і колегою видатного угорського фахівця з аеродинаміки Теодора фон Кармана. Пізніше, вже як перший професор Центру Ґоддарда в Каліфорнійському технологічному інституті, він допоміг заснувати Аеронавігаційну лабораторію Ґуґґенгайма — пряму попередницю відомої Лабораторії реактивного руху, Пасадена.

Маючи допуск до надзвичайно таємних матеріалів, він сильно посприяв американським ракетним дослідам у 1950-х, але під час істерії доби Маккарті був заарештова­ний за надуманими звинуваченнями в порушенні безпе­ки, коли спробував відвідати рідний Китай. Після багатьох слухань і тривалого арешту він, врешті, був депортований на батьківщину — з усім його незрівнянним знанням і досвідом. Як стверджували його численні й заслужені колеги, то був один з найдурніших (як і найганебніших) вчинків Сполучених Штатів за всю їхню історію.

Після вигнання, як описує Туань Фанґан, заступник директора Національного космічного управління Китаю, Цянь «почав ракетну справу з нуля… Без нього Китай відставав би в технологіях на два­дцять років». І, певно, мав би відповідну затримку в розгортанні смертоносної протикорабельної ра­кети «Шовкопряд» і ракети-носія для супутників «Довгий похід».

Скоро після того, як я завершив цей роман, Міжнародна академія астронавтики вшанувала мене своєю найвищою відзнакою — нагородою фон Кармана, — яку мали вручати в Пекіні! Я не міг відмовитися від такої пропозиції, особливо коли дізнався, що в тому ж місті проживає і доктор Цянь. На жаль, коли я прибув туди, то дізнався, що він на обстеженні в лікарні і що лікарі не дозволяють його відвідувати.

Тому я надзвичайно вдячний його особистому помічникові, генерал-майору Ван Шоєню, за те, що він передав докторові Цяню екземпляри «2010: Другої одіссеї» та «2061: Третьої одіссеї» з відповідними надписами. У відповідь генерал подарував мені товстелезний том, який він редагував — «Збірка праць Цяня Сюесеня: 1938—1956» (1991 рік, видавництво «Саєнс пресс», Пекін). Це захоплива збірка, що починається численними спільними з фон Карманом працями на тему аеродинамічних проблем, а закінчується його індивідуальними статтями про ракети й супутники. Найостанніша стаття, «Термоядерні двигуни» (журнал «Джет пропалшн», липень 1956 року), написана, коли доктор Цянь і досі був фактичним в’язнем ФБР, і в ній ідеться про тему, що сьогодні стала тільки актуаль­нішою — хоч ми мало просунулися до «електростанції, що використовує реакцію синтезу дейтерію».

Уже перед тим як покинути Пекін 13 жовтня 1996 року, я з радістю дізнався, що попри вік (85) і нездоров’я доктор Цянь і все ще займається науковими дослідженнями. Я щиро сподіваюся, що йому сподоба­лися «2010» і «2061», і не можу дочекатися, коли пошлю йому й цю «Останню одіссею» як додатковий знак пошани.

Розділ 36. Печера страхіть

Унаслідок ряду слухань про комп’ютерну безпеку в сенаті у червні 1996 року 15 липня 1996 президент Клінтон підписав Указ 13010 про «комп’ютерні атаки на інформаційні або комунікаційні системи, що управляють критичною інфраструктурою (кіберзагрози)». Згідно з ним буде створена спеціальна комісія з протидії кібертероризмові, яка матиме представників у ЦРУ, АНБ, Міноборони й т.д.

Піко, ми вже йдемо…

Після написання абзацу вище я з цікавістю дізнався, що комп’ютерні віруси теж виступають у ролі троянського коня у фіналі фільму «День незалежності», який я ще не бачив! Мене також повідомили, що початок фільму ідентичний з початком «Кінця дитинства» (1953 рік), і що він містить усі відомі науково-фантастичні кліше з часів Мельєсової «Подорожі на Місяць» (1903 рік).

Не можу вирішити, чи привітати авторів сценарію з єдиним оригінальним ходом, а чи звинуватити в міжчасовому злочині екстрасенсорного плагіату. Хай там як, боюся, що нічим не зможу завадити людям з попкорном вирішити, що я здер кінцівку книжки з кіно.

Нижчезазначений матеріал був узятий — зазвичай значно перероблений — із раніших книжок серії:

«2001: Космічна одіссея»: розділ 18 «Крізь пояс асте­роїдів», розділ 37 «Експеримент».

«2010: Друга одіссея»: розділ 11 «Крига і вакуум», розділ 36 «Вогонь у глибині», розділ 38 «Пінний пейзаж».

Подяки

Я дякую Ай-Бі-Ем (IBM) за те, що подарували мені прекрасний ноутбук «Thinkpad 755CD», на якому була створена ця книжка. Багато років мені дошкуляла абсолютно безпідставна чутка, що ім’я Еал (в оригіналі — HAL) було отримане зсувом на одну букву в алфавіті від IBM. Намагаючись позбутися цього міфу комп’ютерної доби, я завдав клопоту докторові Чандрі, винахідникові Еала, щоб він прямо заперечив це в «Другій одіссеї». Однак мене запевнили, що в Ай-Бі-Ем таким зв’язком не просто не роздратовані, а й немало пишаються. Тож у майбутньому я облишу спроби все прояснити — і передам вітання всім, хто збереться 12 травня 1997 року на «день народження» Еала в (аякже) Іллінойському університеті, Урбана.

Покаянна вдячність моєму редакторові з «Дел Рей букс», Шеллі Шапіро, за десять сторінок прискіпливих зауважень, розібравшись із якими, ми значно покращили кінцевий продукт. (Так, я сам був редактором і не страждаю на звичайне переконання письменників у тому, що всі представники цього ремесла — різники-невдахи.)

Нарешті, і найголовніше — моя найглибша подяка старому другові Сирілу Ґардінеру, керівникові готелю «Ґол Фейс», за гостинність його дивовижного (і величезного) особистого номера на час написання цієї книжки: він дав мені Базу Спокою в буремний час. Спішу додати, що хоч готель «Ґол Фейс» не пропонує широкого репертуару вигаданих пейзажів, вигóди й зручності в ньому набагато перевершують ті, що мав «Гранімед», і я ніколи в житті не працював у зручнішому середовищі.

Або, як на те пішлося, у натхненнішому,