Ендрю Мейн - Між фазами Місяця, Ендрю Мейн

ж тими, які слід проводити окремо. Питання в тому, які саме це операції.

Рука натискає кнопку біля дверей, перш ніж мозок устигає обміркувати, обачно це чи ні.

Раптом він відповість?

— Чим я можу вам допомогти? — питає чоловічий голос у домофоні.

Я підводжу погляд і помічаю маленьку камеру, спрямовану на мене. Чи бачили вони, як я перевіряв дверну ручку своєю коробкою? Чи доведеться відповідати на якісь незручні запитання, аби потрапити всередину?

Я дістаю з кишені посвідчення підрядника РУМО й підношу до камери.

— Вітаю… хотів би запитати про людину, яка може тут працювати.

Двері з дзижчанням відчиняються.

— Заходьте, докторе Крей.

Їхня камера обладнана системою розпізнавання зображень, яка миттю зчитує мій бейдж. Тепер у них є не тільки моє ім’я — вони знають про мене все.

Я хапаюся за ручку дверей — ту ж саму, до якої торкався він, — і заходжу.

Офіс невеличкий. За стійкою — ряд скляних дверей. Праворуч — звичайні зачинені двері. Гадаю, вони ведуть до ще одного офісного приміщення. Це означало б, що офіс міністерства має ще один, непозначений вхід.

Перед комп’ютером сидить молодий білий чоловік у білій сорочці та краватці. Біля клавіатури лежить надкушений сендвіч.

— Чим я можу вам допомогти? — привітно питає він. — Майже всі вже розійшлися.

Я дивлюся на скляні двері за його спиною й читаю, що на них написано:

Джек Міллер: помічник заступника — міжнародний відділ

Кім Данн: міжнародні зв’язки

Картер Валчек: міжнародні комунікації

Шпигуни. І повторюване слово «міжнародні» натякає, що цікавлять їх не внутрішні справи країни. Це працівники розвідувальних агентств, які спілкуються з іншими закордонними урядовими шпигунами. Займаються прихованою антитерористичною діяльністю. Прихованою, бо на табличці немає й згадки про тероризм чи наркотики.

Єдина причина, чому мене впустили всередину, — візитка РУМО. Інакше відправили б у головний офіс. Я в цьому впевнений.

Я вигадую переконливу брехню, що не заведе мене в пастку власних помилок.

— Я був у іншому офісі… мене відправили сюди.

Дістаю з кишені роздруківку зі своєї шпигунської камери — ту, гіршу версію.

— Одну мою колегу поранили під час пограбування. Ми шукаємо свідків. За її словами, безпосередньо перед нападом вона спілкувалася з цим чоловіком і він може підтвердити її свідчення.

Черговий дивиться на фото, зиркає на мене, а тоді знову повертається до знімка. Кволо хитає головою. Це несвідомий рух людини, що каже неправду.

— Хіба він не тут працює?

Він киває головою дещо виразніше — так, як зазвичай погоджуються з чимось правдивим.

— Ні. Він тут не працює.

Я міг би попросити перевірити записи камер, та це порушення безпеки, а він нізащо не суперечитиме власній брехні.

Іграшковий Майстер був тут. Можливо, він тут не працює, та мав досить вагомі причини, аби цьому чоловікові зараз доводилося брехати.

— То це справа РУМО? — питає він, розуміючи, що мене не слід було впускати.

— Не можу сказати, — відповідаю, лишаючи його сам на сам із власними підозрами.

— Ну, я розпитаю. Дайте номер людини, через яку я зможу з вами зв’язатися.

Я на дев'яносто дев'ять відсотків упевнений, що цей чоловік знає Іграшкового Майстра, але, підозрюю, не здогадується, ким той є насправді. Якщо, лишивши фото й лівий номер, я накличу на Іграшкового Майстра більше підозр — тим краще.

Я записую номер і передаю черговому.

— Будемо раді будь-якій допомозі.

А тоді додаю, намагаючись звучати лиховісно:

— Нам треба дещо у нього спитати про Лос-Анджелес.

Черговий бере знімок і кладе на стійку, не глянувши повторно й навіть не прочитавши номер.

— Я порозпитую, — каже він.

Я дякую йому і повертаюся в коридор. Якби не камера над входом, приклав би вухо до дверей і спробував підслухати, кому він телефонує з приводу мого візиту.

Повернення до машини сповнене запитань і гіпотетичних сценаріїв.

Що може пов’язувати Іграшкового Майстра з міністерством нацбезпеки?

Він інформатор? На кого він доносить? І про що?

Існує крихітний шанс отримати про нього хоч якусь інформацію. Не хотілося б за цей шанс чіплятися, позаяк хибно позитивних сигналів може бути безліч. Але тепер, маючи додаткову точку даних, більшість із них я можу відфільтрувати й отримати корисні відповіді.

Розділ 51. Незахищеність

У світі розвідки існує багато різноманітних категорій інформації — від публічної, як-от телефонні довідники, до надсекретних розвідданих на кшталт розмов, які ведуть люди з тих телефонних довідників.

Я працюю підрядником на РУМО через OpenSkyAI, і мій доступ украй обмежений. Мені проводять брифінги, пов’язані з операцією, в якій просять узяти участь спостерігачем. Іноді я навіть отримую відповіді на запитання, які вони вважають доречними.

Справжні агенти РУМО, такі, як Біркетт, мають доступ до набагато більшого обсягу інформації через розвідувальний портал, та навіть у них є певні обмеження й гарантії. Усе, що вона проглядає, реєструється в журналі. Якби вона вирішила глянути, чи використовував її колишній хлопець інший телефон (така інформація, скоріше за все, зберігається десь на сервері в підвалі у Вірджинії), це викликало б підозри і їй би висунули звинувачення, якби, звісно, комусь до цього було діло.

Та проблемним може бути навіть пошук робочої інформації. Я кілька разів просив її отримати певні розвіддані, а у відповідь чув, що нагорі цей запит вважають несуттєвим, чи навіть гірше — дізнавався, що отримана інформація хибна або застаріла.

Звичайно, я переконаний, що нам слід пильнувати власні секрети. Трохи заспокоює, що більшість відомої урядові про тебе інформації ховається під тонами бюрократії. Саме тому, коли трапляється щось погане, часто виявляється, що в якоїсь зі спецслужб були про це дані, та ніхто нічого не зробив. Ніхто навіть не знав, що дані були. Тож це не дивина.

Дедалі частіше найнадійнішим джерелом розвідданих для РУМО стають приватні розвідувальні агентства, що працюють на корпорації та інвестиційні компанії. До таких агентств я можу без проблем дістатися.

Якби я зв’язався з ЦРУ і спитав, чи будує Chengdu Aircraft Industry Group новий винищувач «J-20» у закинутому промисловому парку за вісімсот кілометрів від Сичуаня, то у відповідь отримав би коротку догану про секретні розвіддані.

А от якщо я зайду на портал Strategic Development Awareness — приватної компанії з Олбані, штат Нью-Йорк, — і пошукаю інформацію про виробництво китайських винищувачів, то отримаю супутникову мапу, де буде зображено, скільки енергії споживається в тій «закинутій промисловій зоні», і знімки нещодавно побудованої незвично довгої магістралі, яка невдовзі стане величезною злітно-посадковою смугою.

Якщо ви з компанії Boeing чи Lockhead, така інформація стане у пригоді для підготовки пропозицій майбутнього контракту індійському й саудівському урядам, адже раптом стає ясно, що на вухо їм нашіптують повітряні сили Китайської Народної Республіки.

Портал SDA не розповість мені, чи справді російський аташе в Новій Зеландії належить до внутрішнього кола шпигунів Путіна. Але пов’язаний з ним портал Global Connect — це така собі соцмережа для оцінки рівня зв’язку бізнесменів і посадовців. Я можу ввести в пошук ім’я аташе й виявити, що запити, які винятково позитивно впливають на особисті активи Путіна, йдуть через нього частіше, ніж через російського аташе в Австралії.

Неважко покопирсатися в системі й дізнатись, які «джерела» зливають інформацію Washington Post і хто з мексиканських політиків працює з болівійцями, пов’язаними з експортом кокаїну.

Таку інформацію майже зав­жди збирають досконало законними засобами. Ба навіть більше, її збір заохочується урядом США. Якщо ЦРУ повідомить компанії Boeing, що їхні шпигуни дізналися про китайські заводи, це буде порушенням торговельних домовленостей, але для торгового дефіциту США