Мария Михайловна Романовская - Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики), Мария Михайловна Романовская

Цього разу хмари з стабілізуючої станції прийшли вночі.

Міцно спала Галинка, влаштувавшись на Раїному ліжку, але Мак, звичайно, не міг заснути. Адже сьогодні остаточно вирішувалася доля станції і врожаю. Від сьогоднішнього бою з хмарами залежало все.

«Переможець» був готовий щохвилини знятись з аеродрому. Виблискуючи вогнями, як велетень-пароплав, він чекав сигналу свого командира.

Мак обходив усі кімнати, шукаючи батька. Він знайшов татка у радіокімнаті. Нахмуривши брови, Горний дивився на карту, де жовтим автоматичним вказівником відзначався щодня шлях антициклонів. Мак побачив тільки одне: глибоку зморшку, що, як рівчак, перерізала таткове перенісся. У нього стиснулося серце: хлопчик зрозумів — невмолимо швидко вогняним казковим драконом насувається посуха. Антициклони захопили вже кордони квітучих областей. Коли станція сьогодні не утворить смуги дощів, прорветься страшний і пекучий суховій. Макові здалося, ніби він уже відчуває це пекуче дихання — в роті пересохло, очі загубили вологість, і… він ось-ось висохне, скоцюрбиться… нахилиться до землі, як травинка.

Татко швидко випрямився і підійшов до радиста, який тільки-но прийняв радіотелеграму. Толя повернув до нього рожеве обличчя, і його радісний вигляд відразу зігнав тінь з обличчя Горного.

— Борисе Олександровичу, як чудесно вони йдуть уночі, жодної краплі вологи у нас не пропаде.

— Любий мій, — весело відповів йому Горний, — цього разу ми будемо багаті на вологу. Я думаю, зайвину доведеться навіть стабілізувати.

— Щедрість краща, ніж скупість, — глибокодумно зітхнув Толя, натякаючи на недавню невдачу станції над південною МТС.

Він підійшов до дошки керування автоматами. Зараз вони мусили летіти в розвідку, і Толя керуватиме групою розвідників. На Толине місце сів Ясь, щоб приймати всі метеорологічні повідомлення.

— Дивись же, Толю, — заявив йому Горний, — жодної зайвої хвилини не давай розвідникам залишатися у хмарі. Точно дотримуйся того часу, яки її я зазначив.

Сьогодні капітан корабля порушив усі правила. Він був і начальником розвідки і механіком генератора. Всі мусили стати тільки його слухняними помічниками.

Він ще раз поглянув на карту і, міцно стиснувши уста, поспішив до розвідкової. На хвилину він спинився перед Маком.

— Мачку, ти б ішов спати, — ласкаво сказав він синові, — прокинешся з дощиком. Ти такий втомлений.

— Але… — ніяково сказав Мак, маючи намір на хвилину його затримати. — Я… не хочу, щоб знову була невидимка.

— Ах ти, невіра, — засміявся Горний. — Я ж тобі сказав, що її більше не буде. Спи спокійно. Як я звільнюся, поговоримо про все.

Макові стало легше. Йому все здавалось, що татко і досі сердиться за його недоречне геройство. Невидимки більше не буде!.. Коли ж, нарешті, татко пояснить усі ці таємниці?..

Але ж треба було подивитися на виліт розвідки. Мак швиденько побіг до кают-компанії. Не запалюючи світла, він припав до вікна, влаштувавшись на затишній канапці. Муха плигнула услід за ним і притиснула до його руки холодний ніс.

Сигнал вильоту розвідки розсипався музикою срібних дзвоників. Очі Мака вп'ялися в просторінь, що освітлювалась синюватим світлом, — розвідкова містилась якраз поряд кают-компанії. За хвилину звідти вилетів радіолітак і заблищав блакитним вогником у небесній імлі. А за ним зеленою зіркою полетіла «Зелена мушка» з безліччю автоматів. Вона взяла їх на буксир, щоб потім випустити в хмарі. Кожний із автоматів мав свій сигнальний колір. Сині, фіолетові, жовті вогники мерехтіли навколо «Мушки».

Муха, по якій теж прослизнув відсвіт різноколірних вогнів, боязко зіщулилась і заховалась у теплих Макових руках. Хлопчик влаштувався зручніше, — він хотів дочекатися повернення розвідки.

Дрімота огорнула його так владно і міцно, що Мак сам не помітив, як заснув. Йому примарилось, що він летить на якомусь метеориті у безмежному небесному просторі. В кам'яній породі була видовбана наче колиска, і він притулився до її стінок. Це був шалений літ у міжпланетні простори. Навколо пливли сліпучі сонця — різні планети. Їх пекуче сяйво загрожувало спопелити Мака, але він знав, що метеоритом керує його татко. Від цієї думки Макові ставало спокійніше. Зустрічні хмари загортали його в свої прохолодні простирадла. Стало так легко і спокійно, і все заховалось у сон.

Певно, Мак спав кілька годин. Раптом він прокинувся… Йому здалося, наче його збудив удар грому. Він скочив, намагаючись пригадати, чому він спить на канапі в кают-компанії, — сон відразу ж втік.

Надворі йшов дощ! Все вікно блищало діамантами великих крапель. Шум дощу губився в шумі транспортерів генератора і громових вибухах. Весь корпус «Переможця» здригався, наче під ударами бурі, — очевидно, він потрапив у гущу великих хмар. Розряди створювали навколо нього світне коло, схоже на північне сяйво. Падаючі дощові краплі розсипались у ньому сяючим потоком.

— Ти тут, Мачку? А я тебе шукав усюди, — сказав Горний, заходячи до кают-компанії.

Мак протирав очі, — він не хотів вірити, що так довго опав. А татко зовсім по-хлоп'ячому схопив його на оберемок, підкинув угору, як маленького, і міцно поцілував.

— Чудовий дощ! — сказав він. — Розумієш? Він ітиме ще багато годин. Тепер посуха нам не страшна!

Радість охопила і Мака. Як зовсім маленький, він у бурхливому захваті перекинувся на канапці догори ногами. Муха загавкала і весело покотилася за ним, пирхаючи, виявляючи свою радість.

— А тепер, — сказав Горний тоном школяра, що склав іспит, — я дуже хочу їсти. Я, правду кажучи, забув повечеряти.

Сміючись, Мак повів тата до кухні, щоб знайти йому щось попоїсти. Станція шуміла радісним святом дощу. Катруся зустріла пічних гостей урочисто і радісно, в новому вбранні. Вона теж не спала.

Спав як убитий тільки Ролінський, заколисаний дітьми, минулими тривогами, бромом