Рафаелло Джованьолі - Спартак, Рафаелло Джованьолі

Спартак зупинились. Освітлені місяцем, білі, мов привиди, вони стояли мовчазні, нерухомі, ніби вивчали, оцінювали один одного. В глибині душі вони відчували, що представляють собою два протилежних принципи, втілюють в собі два знамена, уособлюють дві справи: справу деспотизму і справу свободи.

Цезар перший порушив мовчання:

— Скільки тобі років?

— Тридцять три, — відповів Спартак, вдивляючись у Цезаря і ніби бажаючи відгадати його думки.

— Ти фракієць?

— Так.

— Фракійці люди хоробрі і в битві і в будь-якій небезпеці. А ти не тільки могутній і хоробрий, але й добре вихований і маєш освіту. Чи не так?

— Звідки ти це знаєш?

— Від однієї жінки. Але не про це нам слід говорити тепер, коли тобі і справі, якій ти себе присвятив, загрожує страшенна небезпека.

— Про яку справу, про яку небезпеку ти кажеш? — з подивом спитав Спартак, і обличчя його пополотніло.

— Я знаю все і прийшов сюди не для того, щоб заподіяти тобі шкоду, Спартак. Навпаки, мною керує бажання врятувати тебе. Один чоловік, сховавшись за деревом у лісі Фуріни, несамохіть чув вашу розмову цієї ночі.

— Прокляття богам!.. — закричав Спартак у страшному відчаї.

— Він ще не сповістив консулів про це, але, хоч як би я його затримував, він це неодмінно зробить цієї ж ночі або завтра на світанку, і твої чотири легіони гладіаторів будуть розвіяні раніше, ніж зберуться.

Спартак був у відчаї.

— П'ять років надій, змагання, боротьби, праці — все може загинути в одну мить!.. Усе скінчиться, і не лишиться жодної надії пригнобленим і рабам. Рабами будемо животіти довіку!..

Цезар співчутливо, майже з повагою дивився на цей відчай, такий благородний, болісний, глибокий. Вся велетенська постать Спартака виражала невтішне горе, благородне обличчя виразно передавало душевну муку. І безмірно гордовитий, холодний розумом Цезар, який нікого в світі не вважав гідним своєї симпатії, мимоволі захопився цією незвичайною людиною. Його вражала ця людина, яка в святій любові до свободи могла знайти в собі сили, щоб задумати і підготувати справу, достойну грецьких або римських героїв, людина, яка з непохитною вірою, мудрою передбачливістю і сміливістю змогла створити справжнє військо з двадцяти тисяч гладіаторів.

При цій думці очі Цезаря спалахнули пристрасною заздрістю, він увесь затремтів, у голові запаморочилося. Його погляд блукав по вершинах Альбанського узгір'я, а думка линула в безмежний простір мрій. Він думав, що коли б мав чотири легіони, двадцять тисяч воїнів, то за кілька років завоював би світ і став би володарем Риму, і не таким жахливим, як усім ненависний Сулла, а шанованим володарем, грозою нікчемних, звироднілих патриціїв, улюбленим ідолом простого народу.

Так, охоплені — один тугою і тривогою, другий честолюбними мріями, — вони кілька хвилин стояли мовчки. Першим заговорив Спартак. Грізно нахмуривши брови, він твердо сказав:

— Та ні, присягаюся блискавицями Юпітера Карателя, цього не буде!

Цезар опам'ятався від цих слів.

— А що ти можеш зробити?

Спартак допитливо подивився в очі Цезаря, уже спокійні, зосереджені, і спитав:

— А ти, Цезар, друг нам чи ворог?

— Хотів би бути другом…

— Тоді ти можеш зробити для нас усе: наш порятунок у твоїх руках.

— Як це?

— Викажи нам людину, що знає нашу таємницю!

— Виходить, я, римлянин, маю допустити повстання всіх рабів Італії на загибель Римові, коли можу цьому перешкодити?

— Твоя правда, я забув, що ти римлянин.

— І хочу, щоб увесь світ був підвладний Риму.

— Ну, звичайно! В тобі промовляє тиранія латинян над усіма народами світу. Видно, що в тебе зародилася думка, ще ширша, ніж в Александра Македонського! Коли римські орли розпростають свої крила над усім світом, ти зажадаєш затиснути всі народи в своєму залізному кулаці? Рим — володар народів, ти — володар Риму!

В очах Цезаря блиснула радість, та він схаменувся і з усмішкою сказав Спартакові:

— Про що я мрію, того ніхто не знає. Не знаю, може, і я сам. Мені ще треба набратися сили, перш ніж я вилечу з гнізда назустріч своїй долі. А ти з надзвичайною енергією й мудрістю видатного полководця уже зібрав рабів у військо, поділив на легіони і готовий вести їх до бою. Скажи мені, що ти задумав? На що ти надієшся?

— Я надіюся, — палко відповів Спартак, і очі його заблищали, — знищити розбещене римське суспільство і побачити, як на його руїнах зароджується незалежність народів. Я надіюся знищити ганебні римські закони, які примушують одну людину згинатися перед іншою і працювати в поті чола не для себе, а для тих, що живуть у лінощах і неробстві. Я надіюся потопити горе пригноблених у крові гнобителів, розбити кайдани знедолених, прикутих до колісниці римських перемог. Я надіюся перекувати ці кайдани на мечі, з допомогою яких кожний народ зміг би прогнати вас з своєї землі до Італії — великі боги дали вам її, і меж її ви ніколи не повинні були переступати. Я надіюся спалити всі амфітеатри, де народ-звір, називаючи нас варварами, упивається різаниною нещасних, народжених також для духовного життя, для щастя, для любові і змушених замість цього убивати один одного для втіхи тиранів світу. Я надіюся, в ім'я всіх блискавиць всемогутнього Юпітера, побачити, як під могутнім промінням сонця свободи на землі зникне ганебне рабство. Свободи я шукаю, свободи прагну, свободу чекаю і закликаю, свободу для людей, для народів великих і малих, для сильних і слабких. А разом з свободою — мир і розквіт народів, справедливість і найбільше, дароване богами щастя — тішитися мирним життям на землі…

Цезар стояв нерухомо і слухав Спартака із співчуттям, змішаним з жалем.

— А потім що, благородний мрійнику? Що потім?

— А потім — царство права над силою, розуму над пристрастями, — відповів рудіарій, і на його палаючому обличчі, здавалось, відбивалися всі високі почуття, що жили в його грудях. — А потім рівність між людьми, братерство між народами, торжество добра між людьми.

— Бідолашний мрійнику! Ти віриш у можливість усього цього добра? — співчутливо і дещо глузливо сказав Цезар. — Бідолашний мрійнику!

Трохи помовчав, а потім вів далі.

— Вислухай тепер мене, Спартак, і зваж на ці слова, навіяні почуттям, яке ти в мені викликав. Це почуття значно сильніше, ніж ти можеш гадати, хоча Цезар рідко дарує свої почуття, а ще рідше — свою повагу. Справа, яку ти задумав — більш ніж неможлива. Мета цієї справи і засоби для її здійснення, які є в твоєму розпорядженні, — все це химера.

Спартак жестом хотів його спинити, але Цезар вів далі:

— Не перебивай мене, краще слухай. Я добра тобі зичу, тому й пішов тебе шукати.