Димитр Ангелів - Сміливий чунг

рвалися на поверхню його свідомості, і від того його ще дужче гнітило почуття тяжкого невдоволення. Десь глибоко в ньому прокидалося якесь нове уявлення про тварин, про дерева, про самого себе, про всіх інших чунгів. Він відчував, що і він, і інші чунги — все це щось цілком відмінне від інших тварин, проте ніяк не міг чітко зрозуміти цієї відмінності, вона завжди утікала від нього. Шлях до того самоусвідомлення все ще тонув у стихії його первісних інстинктів та у великій різноманітності конкретних уявлень, і Сміливий чунг міг чітко усвідомлювати лише те, іцо бачив і що було безпосередньо пов’язане з його потребами.

Сміливий мимоволі підніс пальці до очей і поворушив ними. Довго й уважно дивився він на них, і весь цей час у його свідомості знову крутилися ті дивовижні й болісні, незрозумілі й невиразні уявлення та почуття про щось зовсім. Інше, несхоже на все дотеперішнє, і знову розпливалися й зникали, знову, знову…

Сміливий невдоволено, тяжко зітхнув, потім враз зіщулився й притисся обличчям до Брунатної поми. Наближався світанок, стало ще холодніше, морозяний північний вітер різкими поривами налітав на землю. Брунатна пома заскімлила від холоду й почала вкриватися травою. Зібране навколо неї ріща не захищало її од вітру, і, керована материнським інстинктом, вона підповзла до купи каміння й лягла в затишку. Ліг біля неї і Сміливий, а згодом до них приєдналися й інші чунги.

У цьому шуканні захисту від холоду чунгами керував не лише інстинкт, а й свідомість. Усе це для них не було новиною: їм давно вже підказував досвід, що каміння може захищати від холодного північного вітру. Тому всі, хто не міг уже сховатися під камінням, почали збирати його в нові купи й лягали за ними. Це були перші з тисяч живих і вимерлих чунгів, які свідомо, власною працею, робили собі захисток від холодного вітру.

Незабаром почало розвиднятись. Один за одним повставали чунги. Встав і Сміливий. Брунатна пома глянула на нього благально-тривожними очима і раптом застогнала. Вона відчула, як ще не народжений чунг почав ворушитися в її утробі і як гострий біль скував їй поперек. Сміливий збагнув одразу, в чім річ, і сів поруч. Інші чунги теж зрозуміли, що вона зараз народить, посідали довкола неї й співчутливо та радісно замуркотали.

І Брунатна пома народила при всіх, народила саме тоді, коли з явилося біле світило й бризнуло своїми першими променями по землі. Тремтяча й змучена, вона взяла маленького чунга на руки й почала облизувати. Потім притулила його до груді, і він одразу ж припав до неї й жадібно почав ссати, а вона дивилась на нього і ніжно й щасливо щось муркотала. Пома не знала, як в інший спосіб виявити свою любов до цього зовсім крихітного чунга, крім ось такого тихого, ніжного й сумовитого муркотання, яким усі поми виявляли свою материнську ласку. Вона все пригортала його та голубила, облизувала маленькі вушка, червону шийку й низенького лобика. Муркотала, торкалась губами об шерсть на його голівці, і в її маленьких очах світилася любов і ніжність. А маленький чунг, крихітний, тепленький і зовсім безпомічний, лежав у неї на грудях, і вона відчувала його тепло як наймилішу ласку, а від його жадібного ссання відчувала в грудях якесь незвичайне солодке полегшення. З усіма тими почуттями Брунатна пома була цілком щасливою, і в цю хвилину для неї не існувало ні Сміливого, ні інших чунгів, ні мо-ка, ні ла-ї, ні навіть холоду. Вона знала, що цей маленький чунг тепер лежатиме у неї на руках довго-довго, вона буде його пестити й годувати груддю, і від цього відчувала ще більше щастя і радість.

Радісно збудженими були й усі інші чунги — свідки народження маленького. На радощах вони почали підстрибувати й ритмічно вигукувати:

— Ха-кха! Ха-кха! Ха-кха!

Ця ритміка їх так захопила, що вони вже забули й про маленького чунга і продовжували гру заради самої гри. Розходилися й маленькі чунги.

— Ха-кха! Ха-кха! Ха-кха! — вигукували й підстрибували чунги, оточивши великим колом Брунатну пому, і разом з ними підстрибували довгі тіні, які відкидало від них біле світило.

Награвшись, чунги почали розглядати новонародженого і побачили, що то була маленька пома. Шерсть на ній була точнісінько такого ж рудувато-бурого кольору, як і в матері, животик і стегна майже голі; голенькою була і її червона шийка. Досі ні одна пома ще не народжувала чунга з Таким голим животиком, і це сподобалося всім чунгам.

Сміливий о дійшов од Брунатної поми й почав щось шукати у кущах. Скоро він знайшов та-ма. Захищена від хижаків двома міцними кістяними пластинками — зверху і знизу, — вона висунула голівку, дуже подібну до голови тсі-тсі, і скубла траву. Сміливий схопив її, і та-ма одразу ж сховала голову й лапки між кістяними пластинками. А коли він спробував пальцями одірвати пластинки від її тіла, та-ма висунула голову й засичала. Тоді Сміливий скрутив їй голову і, не зумівши одірвати кістяних пластинок, розбив їх великим каменем. Витягши зсередини її м яке тіло, він побіг до Брунатної поми.

Дехто з чунгів, помітивши та-ма в руках Сміливого, почав скімлити й стрибати біля нього. Але Сміливий підняв та-ма високо вгору й застережливо заричав:

— Му-а-кха! Му-а-кха!

Це означало, що він ніс та-ма Брунатній помі; вона щойно народила і ще не могла сама йти шукати їжі, тому ніхто не мав права на та-ма, крім неї.

ЧЕРЕЗ ВИСОКІ ПЛАТО Й ГЛИБОКІ ПРОВАЛЛЯ

Ще багато разів наставала темрява і знову займався день, а чунги все йшли на південь, і широкій долині, на якій стирчали обгорілі дерева та невисокі кущі, не видно було кінця й краю. В дорозі вони живились корінням та цибулинами або з’їдали яку-небудь тварину, котру їм траплялося інколи вбити. Спочатку група йшла повільно, часто зупинялася й деякий час сиділа на одному місці, через те що Брунатна не встигала за