Йон Колфер - Артеміс Фаул. Місія в Арктику

— А води в ньому більше, ніж ти гадаєш. Це так званий гідропатрон, чи то мініатюрний вогнегасник. Вода тут перебуває у стисненому стані, щоб займати якомога менше об’єму. Вистрілюєш цим патроном у вогонь, і вода від удару переходить у свій звичайний, нестиснений стан. У гідропатроні півлітра води. Ці півлітра загасять пожежу краще за сто літрів. Ми називаємо ці штуковини «шипучками».

— Чудово, — сухо зауважив Артеміс. — Але з чого ви ним вистрелите? Вашу зброю виведено з ладу.

— А тут нам і не треба зброї, — осміхнувся Корч, дістаючи великого ножа. — «Шипучку» можна приводити в дію і в ручному режимі.

Спрямувавши тупий кінець патрона в казанок, командувач лезом ножа сколупнув накривку. Шипучий струмінь линув у посудину.

— Пригощайся, капітане. І хай хто посміє сказати, ніби я не дбаю про своїх підлеглих.

— Розумно придумано, — визнав Артеміс.

— А ще й як зручно, — провадив командувач, кладучи порожню «шипучку» до кишені. — Цей гідропатрон можна використовувати багато разів. Якщо я кину капсулу в кучугуру, компресор вмить набере витрачену кількість води. А найдужче при цьому задоволений О’Гир — бо так ми уникаємо розтринькування поліційного майна.

Холлі зробила один великий ковток, і незабаром щоки її знову зайнялися здоровим рум’янцем.

— Отже, ми потрапили в засідку тріади, — задумано мовила ельфиня. — І що б це все могло означати?

— Гадаю, десь стався витік інформації, — відповів Артеміс, гріючи руки біля світляного куба. — Мені здавалося, наша операція надсекретна. Навіть ваша Рада нічого про це не знала. І всі, хто був у курсі справи, перебувають, до речі, тут — за винятком того кентавра.

Холлі скочила на ноги.

— О’Гир? Цього не може бути!

Артеміс примирливо підніс руки догори.

— Я просто намагаюсь міркувати логічно. І тільки.

— Однак усе це лиш припущення, — втрутився у розмову Корч. — Нам треба оцінити наше становище. Що ми маємо й що знаємо напевне?

Лаккей схвально кивнув головою. Командувач йому подобався — солдат розумів солдата.

Корч сам і відповів на своє запитання:

— Ми все ще маємо шатл, якщо, звісно, він не замінований. Маємо буфет, повен харчів. Їжа переважно з Атлантиди, тож звикайте до риби й кальмарів.

— А що ми знаємо? — запитала Холлі.

Тут ініціативу перехопив Артеміс.

— Ми знаємо, що гобліни мають інформатора в поліції, — сказав він. — А ще нам відомо, що гобліни намагались усунути голову Легіону, — з чого робимо висновок, що наразі Б’ва Кел намагається знищити тіло, себто сам Легіон, і захопити владу. Причому найкращий шанс на успіх вони б мали, якби обидві ці операції провели одночасно.

Холлі замислено пожувала губу:

— І це означає…

— Це означає, що наразі, можливо, під землею відбувається збройний переворот.

— Б’ва Кел проти поліції? — засміялася Холлі. — Куди їй!

— За нормальних умов так би воно й було, — визнав Артеміс. — Але якщо вашу тутешню зброю виведено з ладу…

— То виведено з ладу й тамтешню, — договорив за хлопця Корч. — Теоретично.

Артеміс майже впритул наблизився до куба.

— Ось візьмімо найгірший сценарій, — запропонував він. — Б’ва Кел захопила Гавань, членів Ради вбито чи ув’язнено… Сказати щиро, вельми похмура картина.

Ніхто з ельфів не озвався. Картина була не просто похмура. Швидше тут ішлося про кінець світу.

Навіть Артеміс трохи підупав духом. Така ситуація ніяк не сприяла успіхові операції з визволення його батька.

— Я пропоную трохи тут відпочити, взяти дещо з харчів і, коли небо вкриється хмарами, вирушати в напрямку Мурманська. Лаккей зможе обшукати помешкання цього Васікіна. Що, коли нам поталанить і ми знайдемо там мого батька? Я розумію, що тепер, коли ваші бластери не діють, у нас менше шансів на успіх. Але ж на нашому боці все ще залишається фактор несподіваності, який треба тільки використати…

На якусь хвилину запала тиша, ніякова мовчанка. Ніхто не хотів засмучувати хлопця.

— Артемісе, — нарешті заговорив Лаккей, поклавши руку хазяїнові на плече. — Нині ми не готові виступити проти мафії. У нас немає зброї, а наші колеги мусять повернутися під землю, тож ми лишаємося ще й без їхніх чарів. Якщо ми підемо в Мурманськ тепер, то звідти ми не повернемось. Жоден з нас не повернеться.

Артеміс невідривно вдивлявся в центр куба.

— Але ж мій батько так близько, Лаккею. Як я можу відступити тепер?

Навіть Холлі була зворушена рішучістю юного Фаула і його прагненням діяти, не зважаючи ні на що. І вона була певна, що цього разу Артеміс не намагається ніким маніпулювати. Він просто був хлопчиком, що знудьгувався, стужився за батьком. Чи то ослабли її захисні рефлекси? Так чи так, а ельфиня відчула, що їй жаль хлопця.

— Ми не відступаємо, Артемісе, — тихо мовила вона. — Ми перегруповуємось. А це зовсім інша річ. Згадай: найтемніша година буває перед світанком.

Артеміс підвів на неї очі.

— Яким світанком? Згадай: ми в Арктиці!

О’Гир лютував. Причому на самого себе. Він стільки понапихав усіляких паролів та кодів безпеки у свої системи, а Опал Кобой так легко сюди проникла й захопила всю мережу. Та ще й поліція відшкодувала їй усі видатки!

Утім, кентавр не міг не захоплюватися витримкою своєї супротивниці. Подала заявку на модернізаційний контракт, запропонувала найнижчу вартість. І поліція залюбки впустила її у свої найсекретніші приміщення, а Опал понатулювала скрізь своїх шпигунських камер і ще й повписувала їх до загального рахунку, щоб Легіон усе їй оплатив!

О’Гир навмання понатискав на різні кнопки-клавіші. Ніщо не