Геза Гардоні - Зірки Егера

— Я прийшов по свого амулета,— провадив турок вкрадливо.— Тобі він нічого не дасть, а в мене вся сила в ньому. Відтоді як я з ним розлучився, мене всюди переслідують нещастя. На березі Босфору я мав будинок — прекрасний невеличкий палац. Я придбав його з тією метою, щоб на старість оселитися в ньому. Будинок той згорів. А скарби, що в ньому зберігалися, пограбували. В одному з боїв мені покалічили руку. Глянь на мою ліву руку: видно, я вже так і навіки зостануся калікою.— І він показав довгий червоний рубець.

Священик лежав непорушно.

— Гяуре,— говорив далі турок, мало не плачучи,— ти добра людина. Віддай мені мій амулет!

Піп не відповідав. У тиші чути було, як шкварчав світильник.

— Я зроблю все, що ти захочеш. Я навіть спробую порятувати тебе. Мій батько могутній паша. Мій старший брат — Арслан-бей. Поки людина живе, в ній жевріє надія. Скажи тільки: де мій талісман.

Священик мовчав.

— Де талісман? — Турок схопив священика за плечі.— Де талісман? — кричав він, скрегочучи зубами.

Голова панотця Габора впала на груди. Юмурджак підняв його одним ривком і посадив.

Підборіддя мертвого відвисло. Осклілі очі втупилися в турка.

Коли вони поминули останнього турка-вартового, Хайван зупинився.

— Ну от,— сказав він,— я зробив усе, що ти хотів. А тепер розказуй, що то за приховане щастя, яке я ношу з собою.

— Це каббала[31] — таємниче відповів Гергей.

— Каббала? — повторив турок буркотливо і насупив брови, намагаючись проникнути в зміст слова, суть якого оповита для нього туманом.

— Якщо ти уважніше придивишся,— сказав школяр, прихилившись плечем до сідла,— побачиш на аркушах зображення зірок. Святий дервіш написав довкола кожної з них молитву. Але ти обіцяв дати мені й кинджал.

Турок простягнув юнакові обидва свої кинджали.

— Вибирай!

Гергей узяв той, що був менший, і засунув собі за пояс.

— Оці зображення,— провадив він далі,— треба носити в себе на тілі. Розріж кожен аркушик на сім частин і заший у підкладку своєї одежі. Один клаптик поклади і під тюрбан. Там, де заховано священний пергамент, куля тебе не зачепить.

У турка заблищали очі.

— Це правда?

— Правда. Ти, мабуть, чув про таких героїв, що їх не бере куля.

— Звісна річ.

— Отож, не віддавай оті аркушики нікому ні за які скарби, ні за які обіцянки. І навіть показувати не смій, бо їх у тебе заберуть.

— Ого! Не такий я вже й дурень!

— Але й це ще не все. В одному аркушику сказано про те, щоб не піднімати руку на дітей, жінок, поки не станеш великим паном. Хай усі твої помисли будуть приковані до ратних подвигів.

— Я так і чинитиму.

— Бо ти станеш великим паном: бейлер-беєм[32] Угорщини.

Турок аж рота роззявив від здивування.

— Бейлер-беєм?..

— Звісно, не з завтрашнього ранку, а згодом, коли ти уславишся своєю хоробрістю. Далі там сказано й про те, що у всіх вчинках, у своїй поведінці мусиш завжди керуватися словами корану: молитись ревно і за добро платити людям добром.

Здоровило-телепень благоговійно вирячився на школяра.

— Я часто мріяв стати вельможею. Мені це навіть снилося. Отже, на сім частин?

— Так, на сім частин. Не біда, якщо вони вийдуть неоднакові за розміром. Все залежатиме від того, яку частину тіла ти більше бережеш.

Турок, дуже задоволений, дивився вдалину.

— Ну,— промовив він, підводячи голову,— коли я розбагатію, я візьму тебе до себе писарем.

Гергей прикусив губу, щоб не пирснути зі сміху.

— Що ж, сідай тоді на коня, мій друже,— ласкаво мовив Хайван.

Він притримав коня, поки юнак вибирався на сідло.

Гергей понишпорив у кишені:

— Хайване, ось тобі каблучка. Знай, угорець нічого задарма не приймає.

Хайван узяв каблучку і втупився в