Алла Рогашко - Її сукня

Нехай тобі щастить!

Твій люблячий батько»…

…Нілу переповнювали емоції. Який теплий лист батька, котрий не був поряд зі своєю дочкою, але так сильно її любив!

Ось і перша мандрівка ще не протоптаним шляхом між Україною і Казахстаном, цими далекими поміж собою і такими різними країнами, про що згадувала прабабуся…

Принаймні тепер зрозуміло, звідки в неї, Ніли, здатність відчувати душі померлих і опинятися на межі двох світів, зрештою спроможність входити у транс: спрацьовує генетична пам’ять… Нарешті таємниця статуетки стала їй відомою…

«людина повинна знати минуле своїх предків, особливо таємниці, котрі щезають у небуття разом з душами, що відходять на небеса, нерозкриті таємниці предків породжують дивні пустоти в душах нащадків, можливо, ти чула фразу: „без минулого немає майбутнього“. вона дуже глибока… поміркуй над нею. це допоможе тобі краще зрозуміти себе…»

«я обов’язково поміркую… про все це я думатиму багато, повірте… мабуть, мені час?»

«так, тобі вже час іти далі…»

Ніла підвелася зі стільця і роззирнулась. Дивних східців, якими спустилася сюди, не було.

«як же мені вибратися звідси? як потрапити до наступних дверей?»

«просто уяви себе біля них. сила думки — недооцінена річ у вашому світі…»

І дійсно. Чи не сила думки допомогла їй втрапити сюди?.. Заплющила очі, сконцентрувалась і… опинилась у білій неозорості, навпроти трьох дверей. Підійшла до других і торкнулась дверної ручки.

Без вагань і страху відчинила другі двері, однак… Однак за ними була суцільна чорнота. Рішучість умить відступила, натомість змінившись тривогою й острахом, що впевнено скрадалися в душу… Нерішуче стояла у дверному просвіті, вже ще тримаючись за ручку, й тепер уже сумнівалась. Може, час повертатися? А раптом там на неї чекає небезпека? Либонь, увійти належало лише у перші? Що ж робити? Озирнувшись, намагалась піймати слухом ритми, котрі супроводжували на шляху сюди. Проте було зовсім тихо…

«заходь, не бійся», — десь із глибини пітьми пролунав приємний жіночий голос.

Якусь хвилину ще вагаючись, усе ж обережно ступила у морок. Двері зачинилися. Умить відчула запаморочення; мабуть, від темряви й невідомості втратилось відчуття опори.

«йди. йди вперед», — знов озвався голос.

«де я?»

«ти все збагнеш сама…»

І Ніла пішла у невідомість. Голос, що супроводжував її, був спокійним, викликав довіру й надавав упевненості, що вона все чинить правильно, хоч поки уявлення не має, що на неї чекає. Проте раптом щось сталось, бо чимдалі рухалась уперед, тим дивніше почувалась, мовби занурюючись кудись углиб, туди, куди занурюватись може бути небезпечно. Нараз охопили відчуття — ціле плетиво відчуттів, настільки різних, але тісно пов’язаних між собою, що осягнути їх, чи бодай спробувати збагнути, не могла.

То був хаос. Він наскочив на неї зненацька, тож розгублено спинилась…

«просто дослухайся…»

«дослухатись до чого? цього незбагненного хаосу?!»

«у хаосі присутня гармонія, ти відчуєш її, лише якщо уважно дослухатимешся»

«як можна щось почути в хаосі?! це нереально!»

«усе відносно у всесвіті, все тісно переплетено між собою, усе складно та просто водночас… віднайди рівновагу й відчуєш у хаосі гармонію, бо в кожному хаосі є певний порядок, як і в порядку — хаос…»

Ніла поволі опанувала себе, відтак перед собою помітила стежку, що сірою смужкою проступила крізь темінь; довкола поволі проявлялися смарагдові зарості. Не роздумуючи, рушила вперед.

Це виявився лабіринт, оточений щільною невисокою огорожею з живоплоту, над яким нависала все та ж безкрайня пітьма.

За кілька метрів стежка роздвоїлась, а невдовзі з’явилося ще більше розвилок і ходів. Блукаючи ними, силкувалась не впадати у розпач, хоч була надто близька до нього.

Невідь-скільки часу минуло (відчуття часу тут не було), як у заростях з’явилось вікно. Підійшовши, недовірливо доторкнулася до нього, однак те міцно трималось у живоплоті. Мимоволі розчинила, й тієї ж миті звідти зринуло гілля дерева, на якому висіли великі спілі груші.

«заборонений плід?» — чомусь спало на думку.

Відповіді не було…

Любила груші. Не стримавшись, зірвала одну й надкусила. Солодка!