Тетяна Кирик - Кохати або помститися

— Ти згадала про гріх? А чому ти не згадувала про гріх, коли спала з цим депутатом Шажко, а з Кохановичем. А з Поліщуком, до якого ти так линула?

— Мовчи! Мовчи!

— Ні, я продовжу. Коли ти була зі всіма цими чоловіками, чому тоді ти не згадувала про гріх?

— Згадувала, Ігорю, згадувала. Ти не знаєш, що я відчувала кожного разу, йдучи до кожного з них. Ти мене все одно не зрозумієш. Бо я перш за все тоді думала про тебе. Як вгодити тобі, мій коханий?! Як ти потім будеш мною задоволений, та щасливий, що все іде за твоїм хитромудрим планом. Невже ж я не бачила, як ти потім радієш наступному твоєму компромату. Все було тільки за ради тебе. А ти цього не зрозумів?

— Тільки мене? А як же всі шубки, автівки, квартирки, будиночки?

— Не кажи мені це. Не за шубки й не за будиночки. А тільки, щоб ти — моє кохання, був щасливий та задоволений. Бачити твої щасливі очі. Але ти був щасливий тільки, коли тобі на стіл лягав наступний компромат.

— Ти перебільшуєш!

— Перебільшую? Я все вмовляла себе тим, що любов прощає тисячі гріхів. А тепер бачу, що помилялася. Й моя любов до тебе нічого не виправдовує, не виправдовує вона не мою вагітність, ні аборт, на який ти мене так вмовляєш. Бо я живу с чудовиськом. Бо ти, Ігор, ти — чудовисько!

Ігор замовк. Йому нічого було казати. Тоді Тася запропонувала, про що так давно хотіла йому сказати, про що мріяла. «Ігорю, нехай я народжу цю дитину, або хай це буде, ще до великих строків вагітності? Невже не можна знайти вихід?» — проказала вона з надією, що він погодиться із нею. Ігор підняв на неї очі та відповів: «Вихід — це аборт. Як ти не розумієш? Я ще не все продумав. Ніхто не знає скільки часу в мене займе підібратися до нього, придумати сценарій цього знайомства. А якщо все це буде, коли ти будеш з величезним животом? А згаємо час, чекаючи народження дитини, і все гра програна. Ситуація вже буде не актуальна. Вибори пройдуть. Ти дуже невчасно завагітніла». «Невже нічого не можна зробити, щоб залишити дитину?» — знов запитала Тася. «Ти ще не така стара. Тобі ж не сорок. Потім народиш», — відповів холодно чоловік. «Ігорю?!» — скрикнула Таїсія та продовжила, наполягаючи на своєму:

– Ігорю, як ти можеш так казати? Це ж і твоя дитина. Невже ти сумніваєшся? Тільки ти був зі мною, як мій чоловік та не дбав про захист.

— Ти ж пила пігулки.

— Пила. Але це дев'яносто відсотків захисту. А ще існує десять. Це теж дуже багато.

— Та вже ж розумію, що багато.

– І для мене ця дитина тільки моя. Я вже її люблю і хочу, щоб вона жила.

— От знов ти за своє!

Таїсія заплакала. Сіла на підлогу та так гучно розридалася й довго не могла заспокоїтися. Чоловік не витримав та вийшов з кімнати. Він весь аж кипів із середини. Після такої роботи все покинути через якусь там вагітність. Крок за кроком він підбирався до цієї людини. Навіть свої минулі поразки він спромігся перетворити на перемогу та знайшов спосіб, як підбереться до свого ворога. А тут така несподіванка. Він корив Таїсію, він корив себе за свою ж необережність. Він повернувся до кімнати, де ще плакала дівчина та промовив: «Я все вирішив. Ти робиш аборт». Тася ще й дужче зайшлася слізьми. А Ігор продовжив: «Богданов знов зараз у Києві. Він подбає про лікаря. Завтра же вилітаєш до Києва. А потім подивимося. Якщо тобі так потрібна дитина, значить потім буде в тебе дитина. Але потім, коли ти все зробиш правильно». «Я не хочу до Києва. Я не хочу вбивати цю дитину. Вона вже є, моя та твоя», — ледь пролепетала Тася. «Тася, це не обговорюється. Це мій наказ!» — суворо промовив Ігор та знов вийшов з кімнати. Від нервового стану та від плачу в Тасі сильно заболіла голова. Вона вийшла на кухню, почала шукати знеболювальне. Випила та пішла прилягти. Лягла та знесилена заснула.

А Ігор пішов телефонувати другові. По телефону він коротко розповів в якій пригоді опинився, та попросив завтра зустріти Тасю в Аеропорту та домовитися, як найшвидше з лікарем у платній лікарні.

Серед ночі Тася, раптом, прокинулася від жахливого сну. Вона поворушила головою та відчула, що вона досі болить. Потім подивилася на пальці на руках. Пальці теж пекли вогнем. Тася стиснула їх у кулаки. «Боляче», — тихо промовила до себе. Біль у пальцях нагадав їй її першу роботу, коли вона працювала у лабораторії та мила лабораторний посуд. «Я вже давно там не працюю. Пальці, що вам треба?». — подумалося їй. Потім Тася згадала свій сон. «Жахи не пускають мене. Яке в мене велике відчуття провини. Навіть у вісні мене сварить Ігор», — подумала вона. Їй наснилося, що на неї кричав Ігор. Потім наснився брат, який сварив її через житло, через брак кошт. У вісні вона намагалася сказати, що вже має житло. А той відповів, що жити вона в ньому не буде. «Ти знов прийдеш на мою шию!» — кричав брат їй у вісні. Таїсія встала з ліжка, подивилася, що Ігоря поруч немає та пішла у кухню на пошуки знеболювального. На кухні вона зігріла трохи води та розчинила в них порошок від болі у суглобах. Випила. Пішла назад. Лягла у ліжко та знов заснула.

Тасі знов наснилася мама, що кликала її до дому. У вісні вона стояла біля воріт їхнього дому та кликала її з вулиці. Казала, що та вже загулялася, та треба робити уроки. Мама була якась незвична молода та красива. Такою Тася її, навіть, не пам'ятала. Тася знов прокинулася та зрозуміла, що знайшла вихід. Вона вб'є не дитину, вона вб'є себе. Колись, коли вона ще читала Біблію на пам'ять їй сплинули її рядки з листа апостола Павла до Римлян: «Бо заплата за гріх — смерть…». І вона раптом подумала: «А може