Ярослава Дегтяренка - Лицарі Дикого Поля. Том 2

триває практично два місяці — кохання спалахнуло в його серці яскравим полум’ям і зігріло його заледенілу душу. Із кожним днем він розумів, що Ліора — та єдина жінка, з якою він хоче прожити своє життя до глибокої старості. Однак тепер йому треба йти воювати й доведеться розлучитися з коханою. «Якщо я піду, то що робити Ліорі? Нікуди мені її подіти — ані рідні не маю, ані друзів, у яких можна було б її оселити! Доведеться їй жити на милості Чаплинської. А якщо її тут ображатимуть? Чаплинська, звичайно, приховує її походження, он навіть православною міщанкою перевдягнула, але ж містяни однаково знають правду! А якщо я загину, то що тоді? Вони залишаться зовсім самі на білому світі! Треба обвінчатися з нею! Так, у разі чого, вона хоч моєю вдовою вважатиметься. Хто посміє зачепити або косо дивитися на вдову козака?» — думав Влад.

Двері рипнули, і до кімнати увійшла Ліора та лагідно усміхнулася йому, промовивши: «Владе, любий!» Той підвівся, тримаючи Ревеку на руках, Ліора взяла в нього доньку, а він обійняв жінку за плечі.

— Завтра мені треба їхати, Ліоро, — зітхнувши, сказав він.

Молода жінка посумнішала, її красиві темні очі оповив смуток, а Влад міцніше, по-хазяйськи, пригорнув її до себе.

— Я чула, що козаки збираються виступати в похід, лише не думала, що це буде так швидко.

— Що поробиш! Я й так довго просидів без діла. Однак не знаю, коли повернуся!

— Скільки б ти не був відсутній, знай, що я тебе чекатиму! Лише не знаю, залишатися мені тут або... Та мені однаково нікуди піти! — промовила Ліора.

— На жаль, тобі доведеться залишитися в Чаплинської. Просто це найнадійніше для тебе місце. Вона тебе не вижене, а якщо я оселю тебе з донькою в когось іншого, то вас можуть ображати. А тут ви в безпеці. Просто відвезти тебе на Низ мені ні до кого — не маю там ані хати, ані знайомих, які змогли б тебе прийняти. Послухай, Ліоро, а повінчаймося сьогодні?

Відтоді, як Влад освідчився їй, Ліора замислювалася над тим, що чекає їх далі. Вона розуміла, що вони занадто різні: він — християнин, вона — юдейка. Ліора виросла у вузькому колі єврейської громади, де суворо дотримувалися традицій її народу й канонів її релігії, тому й уявити не могла, що коли-небудь зможе покохати християнина. Із тих пір як на світанку християнства якийсь страждалець надмірним релігійним завзяттям напівбожевільний фанатик-проповідник оголосив євреїв винними в тому, що вони розіп’яли Христа, її народ був приречений упродовж століть незаслужено терпіти презирство та знущання. Вона добре знала, що християнська церква, як православна, так і католицька, ретельно стежить за тим, щоб євреї не контактували з християнами ні в чому — ні у спілкуванні, ні в торгівлі, ні в особистих стосунках. А одруження людей іудейської та християнської віри узагалі було крамолою в людських очах, і діти, народжені в такому нечестивому, з погляду фанатичних і нетерпимих церковних прелатів, шлюбі вважалися гіршими за собак. Щоправда, не завжди люди йшли на поводу в церкви — лікувалися ж християни в її батька! Та й багато християн наймалися до багатих євреїв у прислугу, вели з ними торгівлю. Ось як учинити їй і Владові, коли їхній шлюб неможливий ані за його релігією, ані за її, ані за загальновизнаною людською мораллю?

— А як же ми повінчаємося, Владе, коли ти християнин, а я юдейка? — сказала Ліора. — Як нам укласти шлюб? Нас не повінчають у християнській церкві. І за моєю вірою нас теж не поєднають шлюбом.

Влад спохмурнів. «А і справді! Жоден піп не захоче нас вінчати! Ну, то треба домовитися. Гроші люблять усі», — подумав він.

— Слухай, а ми не скажемо йому, що ти єврейка. У тебе ж це на лобі не написано. Я зараз сходжу, домовлюся з попом і ввечері обвінчаємося. Я так буду спокійний за тебе й Ревеку, та й коли ти будеш моєю законною дружиною, мало хто посміє тебе зачепити, — відповів Влад і зібрався йти.

— Владе, постривай! Чи не занадто ти поспішаєш? — зупинила його Ліора. — Подумай! Ти ж знаєш мене так мало й у майбутньому можеш пошкодувати про цей шлюб.

Влад повернувся, обняв молоду жінку й подивився їй просто в очі.

— А ти не пошкодуєш, що виходиш заміж за козака? Та ще за такого, як я?

— Я ніколи нікого не кохала, крім тебе, Владе, — спалахнувши, відповіла Ліора.

— Отже, тоді підеш за мене! Інакше силою до церкви потягну! — твердо сказав Влад, а потім міцно поцілував свою кохану, оскільки за останні дні набув у цій справі солідний досвід.

Влад моторно збігав до церкви. Там він досить спритно набрехав попу, що йому терміново треба обвінчатися зі своєю нареченою, одинокою сиротою, оскільки завтра йому треба їхати на війну, а вона залишається зовсім одна, а так хоч буде їй розрада в тому, що в разі чого, звичайно, Боже вбережи, хоч удовою його залишиться. Щоправда, він промовчав про походження самої нареченої, хоча в цьому разі це було так треба. Зазвичай Влад не умів брехати й уважав це негожим для козака-лицаря, тому завжди говорив правду, проте кохання зробило його винахідливим і менш вимогливим. Отець Антоній, гідний у всьому наглядач за додержанням християнської моралі, звичайно, запідозрив підступ — хоча би не укладався такий поспішний шлюб із користі або з інших причин, які не мають нічого спільного зі створенням родини! Але він був людиною жалісливою і просто не зміг не ввійти в становище молодого козака і його нареченої, та й пообіцяв хлопець щедро оплатити його жалість.

Марко, дізнавшись, що задумав Влад, розреготався, але зібрався брати активну участь у такій події. «Ех! Коли вже я свою Христину нарешті поведу під вінець?» — мимоволі подумав Марко, надягаючи свій найошатніший кунтуш.

Ближче до вечора Ліора попросила служницю Чаплинської доглянути за донькою, але щойно вона зібралася йти до церкви, як її гукнула сама Гелена: «Куди це ти