Рафаель Сабатіні - Одіссея капітана Блада

— Так, так... — Він знущався з неї, та його насмішка була найстрашнішою річчю з усіх. Дівчина пручалася, намагаючись вирватися з його обіймів, а Левассер, навмисне завдаючи їй болю, незграбно притиснув її до себе й поцілував, зірвавши із себе залишки маски героя.

— Дурненька, ти не почула, що твій брат сказав? Тепер ти в моїй владі! Пам’ятай це, і пам’ятай, що ти сама написала мені. Я не той чоловік, хто дозволяє жінкам дуріти. Отож раджу взятися за розум, моя мила, ти ж знала, на що йшла. Маєш те, чого хотіла. — Він ще раз поцілував її, на цей раз майже з презирством, і відштовхнув від себе, порадивши: — Годі гніватись! Щоб потім не довелося пошкодувати.

Раптом хтось постукав. Проклинаючи непроханих гостей, Левассер пішов відчинити. Перед ним стояв Каузак. Обличчя бретонця було серйозним. Він прийшов, щоб повідомити, що внаслідок одного з пострілів голландця виникла теча. Стривожившись, Левассер вийшов разом із ним. У хорошу погоду ця теча загрозливою не була, але на випадок шторму могла стати серйозною небезпекою. За борт спустили матроса, щоб він прикрив пробоїну парусиною. Запрацювали насоси.

Попереду, над самим обрієм, тепер можна було побачити низькі хмари. Хмурий Каузак пояснив, що це найпівнічніший із групи Віргінських островів..

— Ми маємо якнайшвидше дістатися туди — там знайдемо собі притулок і відремонтуємо корабель, — сказав Левассер. — Ця спека надто підозріла. Шторм може захопити нас раніше, ніж ми досягнемо суші.

— Шторм або щось іще, — сказав Каузак похмуро. — Хіба ви не помітили?

Він показав далеко за правий борт.

Левассер перевів погляд, і в нього перехопило дух. Миль за п’ять від них він побачив два великі кораблі, що прямували до них.

— А що буде, коли вони почнуть переслідувати нас? — не міг заспокоїтися Каузак.

— Ми? Будемо битися попри те, готові ми до цього чи ні, — вилаявся Левассер.

— Рішення відчаю, — презирливо просичав Каузак. Щоб підкреслити це, він сплюнув на палубу. — Ось що буває, коли виходиш у море з закоханим відчайдухом. Треба взяти себе в руки, капітане! Із цієї брудної історії з голландцем ми так просто не викрутимось.

Решту дня думки Левассера непокоїло все, що завгодно, — крім кохання. Він залишався на палубі, його очі тепер раз у раз поглядали то на сушу, то на кораблі, що поволі наближалися. Марно було шукати порятунку у чистому морі, та й теча могла стати небезпечною. Він знав, що сутичка неминуча. І тільки надвечір, коли до берега лишалося три милі й Левассер уже зібрався наказувати, щоб приготувалися до бою, він почув голос матроса зі спостережної рубки, який повідомив, що більший з двох кораблів — «Арабелла», а її супутник, напевне, трофейний.

Але настрій Каузака не поліпшився.

— Це лише менше зло, — прогарчав він. — Що скаже Блад про голландця?

— Нехай каже все, що заманеться, — розсміявся Левассер з великим полегшенням.

— А як бути з дітьми губернатора Тортуґи?

— Він не повинен про них знати.

— Зрештою він усе одно дізнається.

— Так, але тоді, чорти б його взяли, зі справою ми вже обробимося. Я дійду згоди з губернатором. Кажу ж тобі, що маю можливість змусити д’Ожерона згодитися.

Незабаром усі чотири судна лежали біля північного берега Вірґен Маґра — вузького острівця, безводного і безлісого, завбільшки близько дванадцяти миль на три, заселеного тільки птахами й черепахами. Єдиною цінністю на ньому була сіль: у південній частині острова розляглося чимало соляних озер.

Левассер у супроводі Каузака та двох офіцерів попрямував до Блада, щоб відвідати його на борту «Арабелли».

— Наша коротка розлука була дуже вдалою, — привітався капітан Блад. — Обом було над чим попрацювати.

Він був у доброму гуморі, а тепер у супроводі Лавассера прямував до великої каюті для підбиття рахунків.

Високий корабель, який супроводжував «Арабеллу», виявився іспанським судном «Сант-Яґо» — великий іспанський двадцятишестигарматний корабель з Пуерто-Ріко, який віз сто двадцять тисяч фунтів какао, сорок тисяч песо і різних цінностей на десять тисяч песо. Дві п’ятих цієї багатої здобичі, за умовою, віддавалися Левассеру та його команді. Гроші й цінності поділили одразу, а какао домовилися продати на Тортузі..

Потім настала черга Левассера — слухаючи розповідь француза, капітан Блад постійно супив чорні брови. Нарешті він уголос висловив своє незадоволення. Нерозумно було нападати на дружніх голландців і робити з них ворогів через таку дрібницю, як шкіра й тютюн, за які не виручиш і двадцяти тисяч песо.

Але Левассер відповів, так само, як він відповів Каузаку, що корабель це корабель, а їм кораблі потрібні для здійснення запланованого походу. Можливо, тому, що того дня все пішло добре, Блад замовчав і обговорення припинилося. Потім Левассер запропонував, щоб «Арабелла» та захоплене Бладом судно повернулися на Тортуґу, вивантажили там какао і щоб Блад навербував іще людей — перевезти їх, до речі, зараз є на чому. Сам Левассер тим часом збирався провести необхідний ремонт свого корабля, щоб потім вирушити на південь до острова Салтатюдос, який був зручно розташований на одинадцяти градусах північної широти. Там він мав намір зачекати свого адмірала, капітана Блада, щоб, об’єднавшись, вирушити в похід на Маракаїбо.

На щастя для Левассера, капітан Блад не тільки погодився, але сказав, що готовий вирушати негайно.

Не встигла Арабелла відійти, як Левассер завів свої кораблі в лагуну й наказав своєму екіпажу на час ремонту «Ла Фудр» напнути на березі тимчасові намети для себе, своїх людей і його вимушених гостей.

Надвечір, коли заходило сонце, вітер подужчав, переріс у шторм, а потім в ураган. Левассер був радий, що встиг вивезти людей на берег, а кораблям знайшов затишний притулок. На якусь мить він замислився над тим, як у такий шторм доводиться капітанові Бладу, але враз відігнав ці думки — не в його характері було вболівати за інших.