Андрій Анатолійович Кокотюха - Розбите дзеркало

— Я думала, ми розійдемося мирно. А тут погрози, — Лора зітхнула. — Дивно, але поки що тут, у Чернігові, мені лише погрожують різні люди в різний спосіб. У вас тут стиль життя такий? Чи атмосфера тому сприяє?

— З Алісою згоден, — Едвін не зреагував на її слова. — Ані їй, ані мені сказати вам нічого. Ну, хіба дам пораду: нехай запакують кекси вам із собою. Смачного, Ларисо.

Ковбой вийшов першим.

Аліса мовчки дочекалася, поки він залишить ресторан.

Аж тоді пішла теж.

9

Сокіл зручно вмостився на готельному ліжку.

Лора після трьох ночей у готелі охрестила себе ментальною домосідкою. Якщо таких не буває — вона стане першою. Звичка засинати у власній спальні зіграла з нею поганий жарт, хоч готель, де вони мешкали, виявився не найгіршим. Та Лорі не спалося тут, бо до чужих ліжок звикнути не могла й звикати не збиралася. Біла заздрість огортала, коли дивилася на Богдана — тому, здається, спати було зручно всюди, куди можна приткнутися.

Зараз він розвалився в її номері.

Лору це тихо дратувало ще й тому, що сама попросила його прийти, аби бути присутнім під час розмови з Гайдуком. Вона не збиралася повторювати Соколу те саме вдруге. А тримати напарника в курсі того, що відбувається й до яких висновків дійшла, вважала обов’язковим. Не треба додатково пояснювати, що й для чого робиться.

Тільки ж вилігся він на ліжку, не спитавши дозволу.

Вона кидала на Богдана більш ніж красномовні погляди. Проте Сокіл не реагував. Зранку не лише крутив кермо, чекав Лору всюди, де веліла, а й попрацював зломником. Тож вважав відпочинок із пляшкою пива законним правом.

Пиво Лора наполегливо порадила лишити в його номері.

Налаштувавши на смартфоні скайп, вона викликала шефа. Попереджений заздалегідь Гайдук ввімкнувся після другого сигналу. Як завжди, попри кінець дня, у костюмі, при краватці, виглядає моделлю з чоловічих журналів.

— Як ви там? — помахав рукою.

— Додому вже хочу, — Лора всілася поруч із ліжком на стільці, розвернула телефон так, аби Гайдук міг бачити обох. — Зате ось Сокіл непогано влаштувався. Жінка не бурчить, діти не кричать, зарплата скоро й добові капають. Чого б не жити.

— Здалеку заходиш, — зауважив шеф. — Я ж тебе не перший рік знаю. Аби новин не мала, відразу б із того почала. Тут заходиш на розгін, мов літак на злітній смузі.

— Образне мислення зараховано, — мовила Лора, а Сокіл показав великого пальця. — Дещо справді є. Зараз зведу все докупи. Що з цього вийде — поки не знаю.

— Не тягни.

— Значить, маємо ось таке, — Лора зосередилася, аби не зруйнувалася складена наперед схема. — Від чого померли Яровий і Бортникова, не знаю. Місцева криміналістка, така собі Катерина Сова, здається фаховою. Дала висновок: трупи не кримінальні. Я їй загалом вірю, тільки ж це нічого не міняє. І дивних речей не пояснює.

— Конкретніше, Лоро. Після сьогоднішніх новин про чергову дію прокляття наші партнери тут уже чухають макітри. Поле від конкурентів зачистили, тут дурна нарваність пана Данилюка стала в пригоді. Зараз виглядає, тільки не смійся, що новим конкурентом стає нечиста сила.

— Не смішно.

— І я про це.

— Хоча поки справді коїться щось нечисте. Дві смерті. Обоє молоді, по тридцять років. Обоє померли з перекошеними обличчями. Можна припустити переляк, шок, спазм, зупинку серця. Теоретично таке можливе. Ну, розбиті дзеркала в помешканні кожного. Все як у казці.

— Зроби мені казку бувальщиною, Лоро, — шеф помітно втрачав терпець.

— Цим ми з колегою тут і займаємося вже зранку, — вона легенько штовхнула Сокола ліктем. — Обоє померлих, як ти вже чув, колись давно дружили й навіть кохалися. Станом на тепер не мали одне до одного жодного стосунку. І, що дуже цікаво, Єва нібито ніяким боком не торкалася проклятого будинку. Звідси запитання: чому прокляття, якщо воно існує, вдарило по ній? Там чітко сказано: треба побувати в домі, прийти туди з лихими намірами, вчинити в будинку щось погане. Таке всяке.

— І?

Лора взяла зі столу маленьку річ, загорнуту в паперовий носовик.

— Ось, — показала. — Я знайшла сьогодні в будинку, у великій кімнаті. Недокурена жіноча цигарка популярної марки «Vogue». Курили й викинули відносно недавно. Може, днів кілька тому, — вона поклала речовий доказ назад на стіл. — Такі самі цигарки лежали на столі у великій кімнаті будинку Єви Бортникової. У збіг обставин не дуже вірю.

— Натякаєш — друга жертва була там? Пояснює обставини смерті. Та аж ніяк не тішить. Знову історія з містикою. Чортівня, — Гайдук невдоволено скривився. — Хоч бери священника, хай вичитує.

— Такі самі цигарки курить Аліса Горностай, — повела далі Лора. — І я не знаю, чи курила їх Єва постійно. Чесне слово, не її спосіб життя, не її смаки. Я можу розпитати знайомих на базарі. Щось підказує: вони підтвердять мої припущення.

— До чого ти зараз підводиш?

— Аліса — давня приятелька Єви і Ярового. Там ціла компанія була, п’ятеро шкільних друзів. Зараз вони вороги, ти б бачив, там електрика між усіма. Не залазь, уб’є. Та на похорон Ігоря прийшли, кожен окремо. І та історія з розбитим дзеркалом їх зачіпає. Підозрюю, аби Ярового машина збила, все було б інакше. Не прийшли б ексдрузі проводжати в останню путь. Я до того, Гайдуче, що завітати до проклятого будинку не так давно й залишити там недопалок з тим самим успіхом могла й Аліса Горностай. Так чи інакше, — підвела Лора риску під сказаним, — вся компанія якимось незрозумілим іще чином може бути пов’язана із сумнозвісним будинком. Якщо я сьогодні встановила причетність трьох із п’яти, двоє — Едвін Моруга й Антон Хитров, — швидше за все, десь поруч.

— Хочеш сказати — прокляття може зачепити всіх? Вони в одній групі ризику?

— Приблизно так і думаю. А ще, Гайдуче, вперто не вірю в різні прокляття, страшні казки, містику, забобони.

На цих словах Сокіл показав уже два великих пальці.

— Теж ніколи з подібним не стикався, — визнав Гайдук. — Але погодься, Лоро, ситуація незрозуміла. Люди бояться незрозумілого. Наші з тобою роботодавці — люди.

— Можна поставити хрест на проєкті. Так простіше.

— Як засіб від головняку та геморою