Андрій Кузьменко - Я, «Побєда» і Берлін

і кінець ефіру.

А може, всьо піде ще на краще,

Бо, може, не піде ше на гірше...

О майне лібен штрасе, як я за вами скучив!

Хто знає, де купити паспорт, шоб жити тута?

В Берліні на одного німця два українця,

Тому німецьку мову вивчити не спішіться.

Везу додому я товара на пів-КамАЗа,

Я не боюся — на таможні залізна маза.

Ціла Європа знає, що то є Україна,

Така струйова супермодна країна.

А може, всьо піде ще на краше,

Бо, може, не піде ще на гірше...

Моя дочка Україна

На твоїй ніжній дитячій долоньці

Я роздивляюсь дороги, якими ти входиш

Тихенько

В круті лабіринти невідомих історій.

На твоїй ніжній дитячій долоньці

Всі лінії долі розходяться і зливаються ріками 

В море широке твоєї любові.

Виростай, виростай — частинка мого серця,

Зацвітай, зацвітай — мого життя деревце.

Виростай, виростай, маленька Україна,

Я з тобою — я тут — ти рідна моя дитина...

Виростай!..

Виростай!..

В твоїх бездонних дитячих очках я бачу промінчики

             сонця, які підсвітять тобі незнані дороги.

В твоїх бездонних дитячих очках я бачу себе,

Знов такого малого-малого, 

І хочу рости в морі твоєї любові.

Виростай, виростай — частинка мого серця,

Зацвітай, зацвітай — мого життя деревце.

Виростай, виростай, маленька Україна,

Я з тобою — я тут — ти рідна моя дитина...

Виростай, кохана пташка — сили набирай,

Не шкодуй платити людям — ти запам'ятай.

Виростай з гніздечка свого — різні будуть дороги.

Ти свою шукай!..

Моя королева

Я люблю твої губи, їх смак шоколаду,

Люблю твої руки, їх дотик нереальний,

Люблю твої очі, твоє молочне тіло,

Люблю тебе так сильно, що, певно, з'їв би...

Моя королева, поцілуйся зі мною,

Моя королева, буду тільки з тобою!

Я люблю твій голос, як подих вітру свіжий,

Люблю твій спокій, коли ти засинаєш ніжно,

Люблю тебе вдома, люблю на роботі,

Люблю тебе так сильно, аж сохне в роті...

Мудрий, бо німий

Багато-гато років, як я був дуже малий,

Всі риби жили в небі, а дерева в воді.

А я ходив до школи на високій горі,

І люди були добрі... я був дуже малий...

Багато-гато часу і немало вина,

Старі сухі дерева догоріли дотла.

Нема кого питати, де я маю піти?

Не хочуть говорити мої мудрі птахи...

Земля собі летіла... осінь-літо-зима...

І небо там висіло, де вже нині нема.

Я можу набрехати і лишитися сам,

Я можу написати і забути слова.

Ходили мої ноги, а не видно слідів,

Робили мої руки всьо, що я захотів-хотів.

Дивились мої очі, але їх вже нема,

Колись ще мої губи говорили слова...

О-о!.. мудрий, бо німий...

О-о!.. мудрий, бо німий...

Я не хочу того всього за собою забирати,

І не можу вже ніколи нові гори малювати.

Плакати не час, ніхто не хоче того знати,

Тільки сльози будуть довго свої знаки малювати.

Плакати не час, гаряче море тихо впало.

Я лишився на піску і там, де риби повмирали,

Вже не чути наші кроки, там нема чого ходити.

Я лікарства не шукаю, бо ним можна отравитись

О-о!.. мудрий, бо німий...

О-о!.. мудрий, бо німий...

На даху

На даху треба дивитися в небо

І обережно ходити не треба,

Бо дах — то є місце, де ходить птах.

Це — дах.

На даху треба сісти на комин

І повдихати той дим, що виходить,

Бо дах — то є місце, де ходить птах.

Це — дах.

На даху добре...

На даху добре...

На даху треба закрити очі,

Скакати у хмари білої ночі,

Бо дах є високо, але крил не треба

На дах...

Що треба на даху, я знаю добре,

Бо курс я пройшов ходіння по сходах,

Але я не хочу, щоб ще хтось сюди заходив...

Най буде дощ

Той вітер — то страшний дивак

І зовсім робить всьо не так.

Якби я силу його мав,

До купи хмари би збирав.

Най буде дощ,

Най миє нас,

Най змиє бруд

За весь той час...

Зимні краплі моїх сліз

Вкрили землю, як роса.

Хто не спав, не бачив снів,

А я завжди тільки спав.

Через то коли відкрив

Очі, сльози потекли.

Не спинити вже тих сліз,

Такі файні були сни.

Най буде дощ,

Най миє нас,

Най змиє бруд

За весь той час...

Втікає дим крізь пальці,

Не втримати його в руках.

І скільки не старайся,

Він собі як вільний птах.

А я так хтів тримати дим,

Затиснув пальці аж до крові.

Та залишились пусті

Мої скривавлені долоні.

Най буде дощ,

Най миє нас,

Най змиє бруд

За весь той час...

Наприклад

Так кожен день,

Постійно цілий час

Я роблю своє діло,

Ніц не маю до вас.

І кожен день я кажу

«Альо» в телефон,

І кожен день

Я плюю на шкло.

Наприклад...

І кожний ранок

Я виходжу на балкон.

Якісь бики мішають

Для будови бетон.

А я собі стою

В своїх зелених трусах.

Захочете дістати,

Я залізу на дах.

Наприклад...

А як я маю досить

Тих дурних муравлів,

Побути на їх місці

Я б ніяк не хотів.

Всі лазять десь

І носять собі

Всяку фігню.

Я ліпше йду додому,

Може, трохи посплю.

Наш останній танець

Ти танцювала так близько до мене,

Ти танцювала так довго,

Що я постарівся і чуть не вмер.

Ти танцювала небезпечно для