Володимир Броніславович Бєлінський - Країна Моксель, або Московія. Книга 2

інший бік Дніпра навіть до Очакова від татар звільнилися. І прогнали їх до ріки Волга, інших до Кафи, і до Азова, і в Крим аж за Перекоп". [29. с. 33].

Перенесення року звільнення Київського князівства на 1362 — вимисел московських істориків наступних часів. І ми знаємо, навіщо подібне робилося.

— У "Скіфській історії" зовсім не згадується про антитатарські виступи XIV століття в північних улусах Золотої Орди: Ростові, Твері, Нижньому Новгороді, Суздалі, Переяславлі, Костромі. Про це в XVII столітті ніхто не відав. Була суцільна "симфонія" на території Золотої Орди. Адже до цього закликали в першу чергу московська церква і її владики. Вигадки про народні повстання — творіння більш пізніх часів. Згадайте, як Катерина II була "цим незадоволена для складання Історії".

— А. І. Лизлов зовсім по-іншому описав так звану Куликовську битву. Ні про який союз Мамая з Литовсько-Руським князівством навіть мови не йшло. То була звичайна міжусобна бойня в єдиній державі, де Москва відстоювала свої привілеї.

Не буду подавати ще з десяток подібних тверджень А. І. Лизлова. Саме його книга стала великим і незаперечним доказом пізнішої фальсифікації російської історії. Вона заперечила основні постулати тієї фальсифікації.

Хочу сказати кілька слів про ще одну книгу з історії Московії, написану десь наприкінці сорокових років XVII] століття. У докатерининські часи Василь Микитович Татіщев написав книгу "Історія Російська із найдавніших часів". Катерина II в ті роки не могла впливати на В. М. Татіщева. Однак і Єлизавета Петрівна вільнодумства в імперії не допускала. Лютували, як звичайно, церковна і державна цензура. Тому В. Татіщеву за життя не вдалося надрукувати свою книгу. Йому прямо заявили, що він проповідує 'єресь і вільнодумство", а книга суперечить вказівкам Петра І "про порядок викладу історії держави". Після смерті В. М. Татіщева йога рукописи зникли. Російський академік Петро Григорович Бутков у першій половині XIX століття чітко вказав, що "Історія" В. М. Татіщева. частково видана за Катерини II, видрукована не з оригіналу, а сфальсифікована: "Історія Татіщева видана не з оригіналу, що загублений, а з доволі невдалого, скороченого списку... При друкуванні цього списку виключені в ньому судження автора, визнані вільнодумними, і зроблено багато випусків".

До речі, ще за життя Катерини II один із її протеже, історик І. М. Болтін, обвинувачував В. М. Татіщева (уже мертвого — помер у 1750 році) у "використанні неіснуючих джерел".

Виявляється, у сорокових роках XVIII століття джерела існували, а у вісімдесятих роках — їх уже не стало. Прошу звернути увагу на послужний список автора "Історії":

Татіщев Василь Микитович (19.4.1686 р.—15.7.1750 р.)... російський державний діяч, історик... Брав участь у Північній війні І700—21 p.. виконував різні військово-дипломатичні доручення царя Петра І. У І 720—22 р. і 1734—37 р. керував казенними заводами на Уралі, заснував Катерішбург: у 1741—45 р Астраханський губернатор" [ 16, т. 25. с. 297].

В. Н. Татіщев мав прямий вихід на будь-який архів і працював на Уралі та в Астрахані до вилучення із цих міст архівів і стародавніх золотоординських матеріалів. До речі, Катерина II 1768 року відправила експедицію, яку очолив Петро Симон Паллас, у райони Нижнього Поволжя, Середнього і Південного Уралу, Південного Сибіру (Алтай, Байкал, Забайкалля) для вилучення як архівів, так і стародавніх раритетів. Експедиція була комплексною. Займалася питаннями: географічними, геологічними, етнографічними й т. д. Однак ці питання були прикриттям до головної її роботи: вивчення питання освоєння підкорених земель. А ті землі і народи можна було остаточно підкорити тільки за умови вилучення в народів писемної пам’яті... Згадувана "експедиція" проїхала тисячі кілометрів, працювала з 1768 до 1774 року. Подібних груп, загонів було сотні.

Тепер читачі мають розуміти, який грандіозний задум фальсифікації здійснила російська правляча еліта в другій половині XVIII століття, створивши "Комісію для складання записок про давню історію, переважно Росії" і вилучивши у всіх народів імперії їхню писемну пам’ять із найдавніших часів до XVIII століття включно.

Особливо від цих воістину бандитських дій постраждав український народ, тому що в нього вкрали всі праці давніх літописців, історичні хроніки українсько-литовського періоду, всі синопсиси і хронографи тощо. Усі ці великі святині в наступні часи було перекручено в інтересах московської імперії, частина із них вставками введена у так звані "загальноросійські літописні зводи".

Сумніватися не доводиться. Тому що на нашій пам'яті перший московський президент М. С. Горбачов відкрито брехав перед усім світом, коли заперечував наявність у московських схованках договору і карти про розподіл Європи в 1939 році між Сталіним і Гітлером. Однак документи було знайдено, пред'явлено людству. Ніколи не забувайте про російську імперську облуду.

Нам буде важко знайти приховану в "загальноросійських літописних зводах" московську брехню. Однак пропоную цю місію здійснити. Як звичайно, спиратимемося на російські джерела та російських авторів. Вони дуже наслідили у своїх "історичних творах".

2

Почнемо дослідження, як і годиться, з найбільш давнього джерела — "Повісті минулих літ". Поглянемо, який "доважок брехні" запустили в нашу реліквію історики- "великороси". Від стежимо, що принципово не влаштовувало "великоросів" у древньому літописі.

Послухаймо професора Людвіга Шлецера (1735—1800), який у 1761—1767 роках перебував на службі в Російській імперії, мав титул почесного члена Петербурзької Академії наук:

"У 1720 р. Татіщев був відряджений у Сибір... Тут він знайшов в одного розкольника дуже давній список Нестора. Як же він здивувався, коли побачив, що той відмінний від попереднього. Він думав, як і я спочатку, що існує тільки один Нестор і один літопис. Татіщев помалу зібрав десяток списків, із них і повідомлених йому інших варіантів склав одинадцятий".

Такі свідчення надав німецький професор. Але що цікаво — до нас дійшов один-єдиний варіант "Повісті минулих літ". Чи не дивно? Однак, якщо згадати про так звану роботу Катерини II та її "Комісії зі складання записок про давню історію, переважно Росії", то нічого дивного в цьому явищі немає. У руках Катерини II опинилися всі 11 варіантів. В її руках був і сам оригінал давнього літопису. Загляньте в "Записки" О. В. Храповицького, де під 23 червня 1791 року знайдете це свідчення. Катерина ІІ дуже суворо ставилася не лише до самих текстів "Повісті минулих літ", а й навіть до кожного рядка, написаного В. М. Татіщевим. Навіть Г. Ф. Міллеру, якому вона цілком довіряла та який особисто "займався" "Історією” В. М. Татіщева, вона, зрештою, заборонила показувати кому-небудь хоча б один аркуш оригіналу тієї історії. І це ще до створення знаменитої "Комісії".

А. В. Олсуф’єв від її імені 23 лютого