Агата Крісті - П'ятеро поросят

вона показала рукою на купу рукописів, — що кожного разу ми зустрічаємося з різними точками зору! Кожен по-різному бачив мою матір. Але ж факти одні і ті ж, всі сходяться на одному.

— Вас засмутило їх читання?

— Так, а вас ні?

— Ні. Я вважаю документи досить цінними.

— Краще б я їх ніколи не читала!

Пуаро глянув їй прямо в обличчя:

— Це ваша остаточна думка?

Карла відповіла з гіркотою:

— Всі переконані, що саме вона вбила його. Всі, окрім тіточки Анжели! А її думки не беруться до уваги, вони нічим не обгрунтовані.

— Таке ваше враження?

— Яким ще воно може бути? Для мене, бачте, зрозуміло, що, коли не мати, то має бути хтось інший із тих п'яти. Я навіть розробила теорію, що стосується причинності.

— Цікаво! Розкажіть мені про неї.

— Можливо, звичайно, це й наївна теорія, але я гадаю… Філіп Блейк, наприклад, біржовий агент, він був кращим другом мого батька, який, певно, йому довіряв. А художники, звичайно, зовсім безпорадні в питаннях грошей. Можливо, Філіп терпів фінансові труднощі і користувався грошима мого батька. Можливо, він змусив його щось підписати, що потім могло випливти на поверхню… Тільки смерть мого батька могла врятувати його. Це одна з можливостей, про які я думала.

— Зовсім непогано придумано. Що ще?

— Потім Ельза. Філіп Блейк говорить, що голова її надто добре сидить на плечах, щоб ризикнути з трунком. А я не вважаю це правильним. Припустимо, мати пішла до неї і сказала, що не збирається розлучатись і ніщо не змусить її розлучитися. Ви можете говорити що завгодно, але, я вважаю, Ельза була міщанських поглядів: вона хотіла заміж і поважного становища. В даному випадку Ельза була цілком спроможна викрасти трунок — вона мала можливість зробити це тоді, після обіду, — і спробувати позбавитися мами, отруївши її. А потім по жахливій випадковості мій батько випив цей трунок… замість Керолайн.

— Теж непогано. Які ще теорії у вас є?

Карла тихо мовила:

— Хоча я подумала, можливо… Мередіт!

— Мередіт Блейк?!

— Так. Ви знаєте, він мені здається саме тою людиною, яка може стати вбивцею. Тобто він завжди був людиною млявою і непевною, над якою інші сміються, і, можливо, в душі він переживав. Потім — мій батько одружився з дівчиною, яку він мріяв узяти. До того ж мій батько мав великий успіх у житті і був багатий. Ну, а потім… Мередіт виготовляв усі ці трунки! Можливо, він і виготовляв, тому що мав на думці коли-небудь когось убити. Він зміркував, що добре привернути увагу до зникнення цикути, щоб підозра впала не на нього. Отже, гіпотеза, що саме він забрав цикуту, — найвірогідніше. Можливо, йому навіть хотілося послати Керолайн на шибеницю. Чи не відмовила вона йому багато років Тому?.. Мені здається до деякої міри підозрілим, що він пише там про людей, які роблять вчинки, не відповідні їхньому характерові, Чи не думав він про себе, коли писав це?

Еркюль Пуаро сказав:

— У всякому разі, ви маєте рацію в тому, щоб не сприймати їхні інформації як цілком правдиві. Можливо, вони були написані з наміром ввести в оману.

— О, саме так! Я це брала до уваги.

— Можливо, у вас ще є якась думка?

Карла мовила:

— Читаючи все те, в тому числі і заяву мадемуазель Уільямс, я думала і про неї. Ви розумієте з від'їздом Анжели до школи вона втрачала службу. Якщо б Еміас помер несподівано, Анжела, мабуть, так і не пішла б до школи Зрозуміло, смерть Еміса сприйнялася б як природна смерть, що цілком могло статися, коли б Мередіт не помітив відсутності цикути. Я читала про цикуту і довідалась що прояви її після смерті не мають нічого особливого. Можна було б подумати, що це був сонячний удар. Я знаю, звичайний факт втрати посади не досить вагома причина для злочину. Але часто траплялися злочини з мотивів, які здавалися до смішного незначними: інколи невеликі суми грошей. А якщо добре задуматися, то зовсім не неможливо, що гувернантка середніх років, не дуже здібна, стривожилася, задумавшись про своє непевне майбутнє. Я про це міркувала до того, як прочитала її писання. Але мадемуазель Уільямс зовсім не схожа на таку людину.

— Зовсім. Це компетентна і розумна жінка.

— Мабуть, так. До того ж вона здається абсолютно гідною довір'я, Це мене найбільш обеззброїло. О, адже вам все рівно, так це чи не так? Із самого початку ви дали мені зрозуміти, що вас цікавить правда. І здається, тепер ми її одержали, цю правду. І мадемуазель Уільямс цілком права: треба сприйняти цю правду. Ні до чого будувати своє життя на брехні тільки тому, що ти хочеш вірити в що-небудь. Найкраще в такому випадкові правда! Я відчуваю в собі сили витримати її! Моя мати не була не винна. Вона написала мені цього листа тому, що сили її кінчалися. Вона була нещасна і хотіла мене пожаліти. Я не осуджую її. Можливо, я почувалася б так само. Не знаю, в що може перетворити людину тюрма. Не осуджую її також, якщо вона любила батька з таким відчаєм. Батько, певне, був сильніший від неї, але й батька не повністю осуджую. Я розумію його почуття: в ньому було стільки життєвої енергії, і він був сповнений бажання мати все, що може дати життя… Такий він мав характер. До того ж він був великий художник. Вважаю, що це пояснює багато дечого.

Вона повернула до Пуаро своє розчервоніле від хвилювання обличчя, з викликом підвела голову.

— Отже, ви задоволені? — запитав Пуаро.

— Задоволена? — Голос Карли Лемаршан ніби розбився об це слово.

Пуаро нагнувся і по-батьківськи поплескав її по плечу:

— Послухайте, — сказав він, — ви відмовляєтесь від боротьби саме тепер, коли найбільше треба боротися, коли я маю цілком точне уявлення про те, що насправді відбулося!

Карла подивилася на нього з подивом:

— Мадемуазель Уільямс любила мою матір, і вона бачила власними очима, як та інсценізувала самогубство. Якщо ви вірите в те, що говорить вона…

Еркюль Пуаро встав і мовив:

— Мадемуазель, той факт, що Сесілія Уільямс підтверджує, ніби бачила, як ваша мати підробляла відбитки пальців Еміаса Крейля на пивній пляшці, — це те, чого мені бракувало, щоб остаточно, раз і назавжди переконатися, що ваша мати не вбивала вашого батька.

Він кілька разів кивнув головою і вийшов з кімнати.

ПУАРО СТАВИТЬ П'ЯТЕРО ЗАПИТАНЬ

— Отже, пане Пуаро? — мовив Філіп Блейк роздратовано.

— Я повинен подякувати, — почав Пуаро, — за ваш чудовий яскравий виклад справи