Хайміто фон Додерер - Книга пригод 3

нам про причини цього співчуття, і тому доводиться думати, що Барбара жаліла Дзеноне, бо вона від природи була співчутлива і в грудях її жило Милосердя — дитя Небес. Милосердя могло б обрати собі і менш привабливе житло. Барбарі ледь сповнилося тридцять, вона мала свіже лице і гарну статуру. Ще її вважали, не без підстав, розважливою й кмітливою, розум її був невичерпний на всілякі вигадки, і тому вона могла дурити хазяїна, коли тільки їй заманеться. Проте цього разу вона не знала, що й придумати, її гризли турботи і тривога, і спочатку вона й не сподівалась, що можна врятувати Дзеноне від вигнання та злиднів. Вона навіть не пробувала власкавити свого безсердого господаря. Цілу ніч вона проплакала в ліжку.

Назавтра, коли вранішня зоря забарвила рожевим сяйвом високі мури й вежі міста, вона вирішила, що не варто втрачати надію: може, з Божою поміччю вона ще знайде засіб, як пом'якшити серце Нікколо Беккіно.

4

Якраз у ті часи в Італії жив один францисканський чернець, що змінив ім'я своїх шляхетних батьків на просте — Антоніо. Не сама лише мудрість людська підказала йому це ім'я. Воно було дароване йому пророцтвом з неба. Бо ж Антоніо означає «грім небесний». Тому, коли фра Антоніо розкривав людям таємниці божественної мудрості, його голос лунав, як грім з гори Сінай. Він глибоко вивчив богослов'я і був знавцем церковного й світського права, одначе занедбав усі науки задля розіп'ятого Спасителя. Люди вбирали в себе слова ченцеві, як спрагла земля вбирає небесну росу. А щоб якомога більше людей, що жадали правосуддя й миру, могли почути його голос, він промовляв не лише в церквах, а й просто неба. Він поспішав вершити апостольські діла, знаючи, що йому недовго жити на цьому світі. Тяжка хвороба повільно точила його тіло, але його душа не переймалася цим. Лікарі порівнювали його з бойовим слоном, який іде назустріч списам і стрілам. Так само, казали вони, фра Антоніо нападає на людські вади та злочини. Коли він промовляв у якомусь місті, то не лише городяни, а й жителі навколишніх сіл сходилися цілими юрмами, щоб послухати його проповіді.

Фра Антоніо боровся з єрессю. Але, на відміну від інквізиторів, які вогнем і мечем намагалися викоренити доктрини катарів і патаренів[75], він доклав великих зусиль, щоб лагідністю та переконанням повернути в лоно церкви християн, що похитнулись у вірі. Він не міг погодитися з тим, що за гріх єресі карали смертю. «Подібно до того, — казав він, — як не підпалюють будинку, де є небіжчик, жалоба, похорон, так само не слід знищувати притулок, у якому сам Бог конає під ударами, а особливо якщо ви сподіваєтесь, що він воскресне в славі. Проте, коли ви навіть певні, що єретик затнеться в своїх помилках, будьте до нього поблажливі, як поблажливий сам Господь. І подумайте про себе: як не завдасте ударів, то й не зазнаєте їх».

Ось так фра Антоніо повставав проти жорстокості інквізиторів. Він проповідував людям мир та милосердя. І частенько слово його западало в серця людей, і тоді вороги обіймали один одного, воєначальники дарували волю бранцям і надавали допомогу всім тим нещасним, чиї оселі вони щойно сплюндрували і лани спустошили, а багатії відмовлялись від нечесного надбання майна.

Особливо палко виступав брат Антоніо проти лихварства, і говорили, ніби він домігся заборони лихварства у багатьох містах Ломбардії.

В п'ятницю 23 квітня, в день святого Георгія, у Падуї було оголошено, що Святий (так падуанці називали фра Антоніо) завтра проповідуватиме на луці, яка лежить на захід від міста. Дороги були вже вкриті юрбами селян, які, несучи у кошиках хліб та фіги, йшли послухати фра Антоніо і доторкнутися, як пощастить, до його ряси.

Барбара покладала великі надії на Святого. Вона переконала себе, що, почувши проповідь брата Антоніо, її господар злагідніє до бідного люду і не буде домагатися від суддів вигнання майстра Дзеноне. Рано-вранці вона прийшла до сера Нікколо в спочивальню і почала доводити йому, як буде приємно й корисно послухати проповідь на луці. Він здався на її умовляння і надягнув на честь брата Антоніо своє найкраще вбрання — до речі, не таке вже й гарне.

Виходячи з дому, він побачив Плутона, що дерся по віконних ґратах, і наказав служниці зачинити віконниці.

— Гляди, Барбаро, — сказав він, — щоб ця паскудна тварюка нічого в нас не поцупила.

Та вона заспокоїла його:

— Не бійтеся, мессере Нікколо, адже у нас немає ніяких харчів. Кіт вам скоріше притягне щось.

Старий та його служниця попрямували слідом за юрбою на луку, де вже зібралася сила-силенна люду. Жінки за звичаєм посідали на траві довкола високого помосту, з якого мав промовляти Святий. Чоловіки стовпилися позаду; їх було тисяч із тридцять. Сер Нікколо і Барбара насилу-насилу з допомогою міської варти пробралися крізь натовп до лав, де сиділи найшанованіші громадяни і доброзвичайні матрони. Люди співали псалми і читали молитви. І коли з'явився Святий, єдиний подих любові вирвався з грудей усіх, хто зібрався на луці, немовби то були одні велетенські груди.

Святий зійшов на поміст.

Це був ще молодий, але весь розпухлий від водянки чоловік; він ледве носив своє важке тіло. Виснажений аскетичним життям і апостольськими трудами, змучений тяжкою недугою, яка роздула його тіло так, що воно, здавалося, от-от лусне, він коли й відчував біль, то зовсім від нього не страждав, а навпаки, впивався ним. Очі його пломеніли, мов свічки, на жовтому, як віск, обличчі. Він почав промовляти. Голос його, наче грім небесний, розносився по горах та долинах. Для проповіді він вибрав слова з Євангелія: «Там, де скарби ваші, там і серце ваше буде». Спочатку він у священному гніві докоряв багатіям, засуджуючи їх за черству душу та жорстоку вдачу.

— З гірким жалем, — казав він, — бачимо ми, як сильні світу цього, сидячи за трапезою, без міри п'ють вино зі своїх виноградників і глитають м'ясо, тоді як бідняки жалібно просять милостині біля їхнього порога. Та багатії не слухають їх, і тільки тоді, коли переситяться м'ясом та вином, кидають вони братам-християнам недоїдки від своїх бенкетів.

Потім Святий заговорив про лихварів, які доводять до злиднів бідних ремісників, а коли все повідбирають, то виганяють їх з рідного міста. Він настрахав усіх, змалювавши картину справедливого суду Божого, що впаде на голови злих багатіїв. Він пояснив слова Святого письма: «Де скарби ваші, там і серце ваше буде».

— Горе зажерливому! — вигукнув він. — У тих, хто