Мирослава Горностаєва - Астальдо

сам в глибині душі бажав сповнення давніх дитячих мрій. Війна під зорями, бої з urqui, срібноволоса Синде, котра дарує вінок переможцю… Можливо — загибель, але загибель зі славою, яку золотий голос Макалауре переплавить в пісню.

— Ви чули всі, - всміхнувся Феанаро хижо, — там воюють! Воюють наші родичі, розчищаючи місце для firi — смертних істот, незнаних нам досі. Істоти ці є чимось середнім поміж нами та urqui, принаймні так про це оповідають мудрі. Вони є не дуже розумними, зате є дуже плодовитими і заполонять Ендоре, коли Синдар Тінголло поляжуть у нескінченних битвах!

Майдан загудів. Про firi, які мали нібито стати наступниками Ельдар, багато хто почув вперше.

— Що це за істоти, скажіть будь ласка?

— Згадайте, Нолдор, як на позаминулих змаганнях програв Фінарато Арафінвіон! Він якраз і співав про оцих істот, яких ми, нібито, маємо навчати відріжняти праву руку від лівої!

— Зле, Ельдар, говорити лихі слова про осіб, яких ми не знаємо. Можливо це — наші майбутні союзники у битвах!

— О, союзники… Метелик не союзник орлу, хоча обидва є крилатими…

— Firi! Одноденки…

- І ми маємо віддати їм Ендоре?

— Слухайте князя, Нолдор! — знову продзвенів голос Макалауре, — слухайте наступника Фінве!

Коли Нолдор замовкли, Феанаро підвів руку до зоряного неба.

— Ось наш вінець! — крикнув він, — попрощайтеся з рабством, Ельдар! Але попрощайтеся й зі спокоєм! Відкиньте слабкість! Зоставте тут надбані скарби та мистецькі творіння! Беріть з собою лише зброю — ми завоюємо світ під зорями і створимо кращі речі, ніж ті, що залишили тут! Ми гнатимемо Морінготто до краю світу, далі, ніж Ороме, битимемось краще за Тулкаса, ми ніколи не відступимось від гонитви! На Чорного Ворога чекає війна та наша невмируща зненависть! Та коли ми переможемо і повернемо Сильмарили, то ми — і тільки ми — володітимемо світлом і красою Арди Оновленої! І ніхто не витіснить нас звідти — ні urqui, ні Наугрім, ні якісь незнані firi!

Схвальний гук покотився майданом. Нолофінве мовив голосно:

— Мій брате Феанаро, я зрозумів, що Камені, створені тобою, дорожчі тобі від убитого батька! Принаймні, про помсту за нього ти не говорив з таким запалом. Чи не закликаєш ти Нолдор на смертовбивчу війну задля трьох сяючих дорогоцінностей, красивих, авжеж, але не вартих крови цілого народу?

— Сильмарили, — вигукнув Феанаро, — варті навіть вічної погибелі! А щоб ви не боялися, що вам доведеться їх добувати, о тремтячі бадилинки з Другого та Третього Домів, я даю Обітницю, таку, яку не давав ще жоден Ельда. Якщо мої сини не боягузи, то вони присягнуть разом зі мною.

Багряним вогнем палали смолоскипи, багряними були накидки синів Феанаро… Багряним у миготливому світлі здавалося волосся Майтімо та двох його улюбленців Амбаруссар. Багряний відсвіт танцював на обличчі Макалауре, висвічував затяті обличчя Тієлкормо, Атарінке та Карністіро. Всі семеро оголили мечі, і сяючі леза з особливого сплаву, винахід Великого Митця, теж здавалися багряними.

Феанаро теж видобув зброю. Він стояв на сходах вежі Інгве, в лівиці тримав смолоскипа, а меча простягнув до мечів синів, і сталь скреготнула, зіштовхнувшись.

— Нехай, — заговорив Феанаро повільно і розмірено, а семеро синів повторювали за ним, зупиняючись опісля кожної фрази, — ця особа буде нам ворогом, чи другом,

служитиме Тьмі, чи Світлу,

виявиться поріддям Морінготто,

чи творінням Світлого Вали,

Мая, Ельда, або тим, хто прийде за нами,

ще не пробудженою смертною істотою,

мають знати вони,

що ні закон, ні любов, ні побратимство,

ні видимий жах, ні небезпека, ні сама Судьба

не захистить від Феанаро та його синів

того, хто зберігатиме Сильмарили в потаємному схроні, у власному домі,

а чи просто триматиме в руках.

Ми присягаємо родом усім,

що до кінця своїх днів ми нестимемо йому погибель,

і переслідуватимемо його до кінця світу.

Наше слово чує нині Всевишній Еру

і Предвічна Тьма, що візьме душу клятвопорушника.

Свідками ж Обітниці є священна гора Танікветіль,

і Манве Сулімо та Варда Елентарі!

Фіндекано застиг на місці, слухаючи ці страшні слова, що падали, немов камені в безодню. Його оtorno, його милий брат, присягав нині, беручи в свідки Світло і Пітьму, що знищить кожного, хто доторкнеться до Сильмарилів. Його, Фіндекано, теж — адже побратимство їхнє згоріло у вогнянім диханні цієї Обітниці. І татко Нолофінве був правий — в страхітливій присязі не було жодного слова про помсту за Великого Князя Фінве.

— Ви чули, Нолдор, — пролунав над майданом холодний голос князя Другого Дому, — божевілець присягнув сам знищити кожного, хто доторкнеться до тих клятих Каменів, і синів своїх змусив дати цю страшну Обітницю! Хіба дозволили б ви повторити подібні слова своїм синам? Князь Феанаро з’їхав з глузду, і це видно не тільки при світлі смолоскипів, але і при світлі зірок!

— Мої сини дали Обітницю по власній волі, - сказав Феанаро з недобрим усміхом, — а щодо тебе, напівбрате, то я бачу, що ти нині при зброї… Жоден озброєний Нолдо не насмілиться назвати мене божевільцем.

— То добувай меча! — сказав Нолофінве, наче в дзвін ударив, — ти потягнув за собою у Пітьму своїх дітей, але я не дам зробити це з усім народом Нолдор!

Феанаро давно тримав меча в руці, і почав спускатися зі сходів з дійсно шаленчим виразом на обличчі. Феанаріони розімкнулися перед ним і стали лицем до натовпу, теж тримаючи напоготові зброю, на якій присягали. Поруч з Нолофінве одразу ж виник Турукано з мечем напоготові.

— Фіндекано! — гукнув молодий Нолофінвіон, — Аракано! Станьте біля батька! А ви, старший вую, дійсно є шаленцем! І шаленцями є ваші сини, якщо наважилися задля творіння ваших рук потоптати і любов, і дружбу. Онде стоїть мій старший брат — його побратим нині мусить убити його, якщо той візьме до рук ваші прокляті Сильмарили! І ви ще наважуєтесь загрожувати нам мечем?

Поміж двома старшими Фінвіонами, котрі люто дивилися один на одного, став Арафінве.

— Зупиніться! — крикнув він, — задля нашого батька Фінве! Ви зібралися пролити братню кров біля брами його дому! Нолофінве, та будь же поміркованішим, не можна звати божевільцем того, хто нетямиться від горя! Феанаро, князь Фінве був і нашим батьком, але ти постраждав подвійно, втративши і батька, і справу всього життя свого. Та це не дає тобі права йти на брата збройно, і підіймати Нолдор на повстання. Як ми можемо покинути Тіріон, ми, котрі тут народились і виросли? Аман є нашою вітчизною, а не незнане Ендоре! Я певен, жоден з княжичів Другого та Третього Домів не бажає мандрувати на безвість!

Феанаро