Мирослава Горностаєва - Астальдо

тут, в Амані, і плачучи за загиблими, ми нічого не виправимо, і нічого не доможемося. Плаче слабкий, страждає жертва — мій дух не є слабким, і я не хочу бути жертвою. Там, за морем, єдине місце, де ми можемо стати сильними, ми, Нолдор, про гордість яких склали примовку. А загинемо — що ж, Намо судитиме воїнів, а не страждальців, хоч і безвинних. Але все це лише мрії — у нас немає володаря, який зміг би підняти Нолдор на рушення.»

«Феанаро» — шепнув голос з глибин свідомості, і юнак зітхнув. Феанаро був, звісно, «вождь», але лише для Міnya Nosse. Всі Нолдор ніколи б не вирушили на безвість за багряними плащами Першого Дому. Хоча б тому, що знали Великого Митця як нестриманого шаленця, котрий не щадив задля своєї мети ні себе, ні рідних, ні чужих.

Юнак підвів очі до зірок, знайшов там зорю, названу Елентарі, на честь Повелительки Зірок, і усміхнувся до неї, намагаючись зітерти з пам’яті розгромлений Форменос, понівечене тіло під сріблястим плащем і полум’я семи вогнищ.

***

Тіріон тонув в туманній імлі…

Тумани з моря просочувалися через Калакір’ю, огортаючи білі вежі міста Нолдор, і ледве можна було побачити в імлі відблиск свічада на Mindon Eldaliewa.

Нолдор тужили за світлом. Смолоскипи в руках перехожих, або на стінах будинків, стали звичним явищем, і багато воску диких бджіл пішло на високі свічі, якими Ельдар стали освітлювати свої оселі. Тому обережні розмови про те, що Вишні безсилі проти зла, заподіяного Мелькором, стали спершу менш обережними, а тоді і відкритими.

Ельдар Аttea та Nelya Nosse почали поговорювати про похід до Ендоре, на битву з лихою силою. Власне, подібні настрої серед молодих Нолдор існували завжди, час від часу хтось намагався втекти за море, але подібні мандрівки завжди закінчувалися невдало. І, хоча ніхто з втікачів-невдах не загинув, Тіріоном поповзли чутки, що Ельдар таки тримають в Амані насильно.

Нолофінве та Арафінве не підтримували подібних настроїв і намагалися заспокоїти розхвильованих Нолдор. Та якоїсь години — години в Тіріоні нині рахували з допомогою ріжних пристроїв — піскових, водяних, механічних, і весь час плуталися у відліку — вулицями міста промчали вершники в багряних плащах.

— Нолдор! — кричали вони, — хто є сміливцем, хто не є боягузом, хто зберіг хоча б краплину гордості, збирайтесь на вершині Туни, біля садиби Фінве! Згадайте, що вашого Великого Князя вбив Морінготто!

Фіндекано прийшов до Вежі Інгве разом з батьком та братами. Браму садиби Фінве було замкнено, але майдан поступово заповнювали Нолдор — чоловіки в ріжнокольорових накидках. Де-не-де виднілися дівочі сукні та довгі плащі Пробуджених. Миготливим світлом палали смолоскипи, розганяючи темряву й туман. На східцях Міндону непорушно стояв Феанаро, вбраний в багряне, і семеро його синів. Вогонь смолоскипів танцював на їхніх обличчях.

- Їм не дозволяли повертатися, — шепотілися у натовпі, - Феанаро не пробачено, він свідомо пішов проти волі Валар…

— Дивіться, онде Нолофінве з синами…

— О, Нолофінве… Якби не він…

— Якби не він, то в Тіріоні давно б відбулася битва між Нолдор.

— Нолофінве…

— Феанаро…

— А що думає Арафінве?

— Він добре думає, авжеж, однак діяти…

— Слухайте, Нолдор! — продзвенів над майданом глибокий голос quentaro Макалауре, — слухайте, князь промовлятиме…

— Народе Нолдор! — вимовив Феанаро, і Фіндекано мимоволі здригнувся. До цього він не чув промов вождя, але тепер зрозумів, від кого юний Макалауре Феанаріон, переможець у змаганнях співців, успадкував свій голос, схожий на золотий дзвін. Митець… Митець в усьому. Феанаро ніколи не співав навіть для близьких, принаймні, Майтімо не оповідав про таке. Однак, якби князь Мinya Nosse заспівав, то перевершив би власного сина, якого прозвали Золотим Голосом Тіріону.

— Чому ми мусимо, — говорив вигнанець, а голос його віддавався в душах присутніх подзвіном по загиблим, — служити заздрісним Богам, котрі не можуть захистити нас від небезпеки? О, можливо їм байдуже до нас, але вони не в змозі вберегти від Ворога навіть власні володіння! Морінготто тепер є їхнім недругом, авжеж, але чи не вони дозволили йому ходити вільно Валінором? Хіба не одного вони роду? Хіба Манве Сулімо не є його братом? Помста палить мені груди, та навіть, якби я був в змозі від неї відмовитись, то не залишився б в одному краї з родичами вбивці і злодія!

— О, ні…, - вимовив Нолофінве з несмаком, — подібні промови не додають чести синам загиблого Фінве…

— Не тільки я втратив батька, — промовляв далі Феанаро, — ви всі втратили верховного правителя! Що вас тримає тут? Світло, яким Валар звабили колись сюди Нолдор, Ваніяр та Телері? Нині темрява зрівняла всіх — Ельдар і Аварі! Ця смужка землі поміж горами та морем? Це клітка, Ельдар, і вас в ній замкнено, мов чудернацьких звірят, які вміють говорити і виробляти блискучі іграшки!

— Мабуть тому Перший Дім останнім часом виробляє лише мечі, - сказав Арафінве, але його заглушив схвальний гомін.

— То що ми робитимемо? — Феанаро підвищив голос, перекриваючи гомін натовпу, — будемо тужити тут доки й нашого віку, та мешкати в імлі, проливаючи сльози в море? А чи повернемося додому, Нолдор? До озера Куівінен з його солодкими водами! Або кудись інде — там, за морем лежать розлогі землі, які тільки й очікують на прибуття вільного народу!

— А ще на тих землях проживають Синдар і Нандор, — різко мовив Нолофінве, виступивши вперед і обернувшись до Нолдор лицем, — ми попрохаємо родичів потіснитися, чи не так? Я не говорю вже про те, що ми не будемо походжати там вільно, як може дехто думає собі! Там іде війна, князь Ольве Альквалондський отримав звістки від брата. Була битва у Белеріанді, urqui напали на Егладор! Вони відрізали Егладор від Егларесту, де править князь заморських Телері Кірдан Корабельник, і відтіснили Кірдана до самого краю моря. Князь Ельве Сінголло зібрав військо і закликав на поміч князя Нандор Даінтаро, якого в Ендоре звали Денетором, та військо з Наугрім. Вони виграли цю битву, Ельдар, коштом життя князя Даінтаро та його дружини. І мають спокій лише завдяки жоні князя Ельве, Мая Меліян, котра оточила Егладор, названий нині Доріатом, поясом захисних чар!

— Це старі новини, відомі всім! — почулося з натовпу, — ми хочемо слухати Феанаро!

— Нас не налякаєш! Нехай там іде війна — ми допоможемо Сінголло!

— Синдар та Нандор воюють, а Нолдор відсиджуються в безпеці!

— Нехай боягузи стережуть це місто, а хоробрі рушають в Ендоре!

Фіндекано бачив, що розумні батькові доводи не діють на розтривожених Ельдар. Власне він і