Анатолій Привітний - Роботи Демонстрація сили, Анатолій Привітний

   -  Я сюди часто прихожу і завжди одна і та ж реакція, - дівчина гладила маленькі голови. 

   -  Що будемо робити, – прориваймося, може проскочмо?

   -  Ні занадто великий ризик… ми відповідальні за цих малих створінь, навіть за тих собак

 що нас трохи не зжерли, за планету. Врешті решт я обіцяв біхозаврам що не порушу екологічний баланс. І треба  пам’ятати, ми тепер  як  вони,  це  наша сім’я і це наша планета, якби пафосно це не звучало. Рішення визріло. - Я піду подалі в скелі подумаю, ти за мною не йди.

 Дівчина дивно на мене подивилась, однак нічого не сказала.

      Рішення прийняте - тепер головне сигнал з планети повинен бути якомога далі від  корабля. Дорога в гори зайняла цілих півдня. Петляючи між скелями які високими шпилями підпирали небо, і піднімаючись все вище та вище нарешті дійшов до великого рівного плато серед гір. Серед скель, місцевих тварин майже не зустрічалось за винятком гірських «кузахів» схожих трохи на земних гірських баранів тільки без рогів.  Головне згадати та виконати настанови п’ятого.  Зосередившись на внутрішніх відчуттях відразу пригадав настанови робота.

     - Ти  є весь випромінювач просторового збудження, зосередься, відчуй безмежність,

поклич  мене... - Тіло поступово розігрілось. З’явилось відчуття всесвіту.

    -  П’ятий робот,  хочу порадитись,- простір завібрував посилаючи сигнал.

    -  Не думав що ти про мене згадаєш. В вашому часовому вимірі це великий термін.

    -  Так я звик вирішувати свої проблеми сам, однак здається мене приперли до стіни. Моя

 рідна імперія хоче мене знищити, і планету на якій я живу, їй не потрібні бунтарі, та люди зі своїм розумінням всесвіту. Їм не потрібно місцеве розвинуте життя. Наша влада все знищує і, потім пристосовує планетарний простір під життя інших чужорідних форм.  На жаль тільки під мілутіан.  Я і  моя дівчина, ми Етайці, ця планета нас прийняла, ми не можемо допустити знищення цілої цивілізації тільки через те  що вона ще не вийшла  в космос.  

    -  Так яке прохання,  ти знаєш ми не воюємо на землі.

    -  Мені це відомо, я й не прошу наземну операцію, меті тільки потрібно дещо залагодити в

космічному просторі.

    -  Я весь в увазі…

   Ще півгодини ми спілкувались. П’ятий вирішив сповістити  інтелектуала надати допомогу.

    -  Поздоровляю, троїда прийняла планета, я обов’язково навідаюсь в гості, мені

цікаво поспілкуватись  з  вашими місцевими розумниками. І ще… - робот замовк на якусь хвилину, що було дуже дивно, - частина творців вижила і на жаль не найкраща в моральному плані. Їх небагато. Я та інтелектуали будемо підтримувати тебе та нащадків засновників з твоїми поглядами, проте знищувати творців з поглядами які нам не подобаються не будемо.

      Сеанс зв’язку скінчивсь,  і я до настання  ночі повернувсь на корабель.

 Залишалось тільки чекати які дії зробить інтелектуал з ліквідаторами.

Зі спокійною душею я повернувсь до свого корабля. Дівчина з запитанням подивилась.

   -  Я  бачу просвітлене обличчя.  Ти що медитацією займавсь. – Усмішка з’явилась на

 симпатичній фізії.

    -  Майже, радився зі своїми виконавцями, якщо чесно, не знаю які дії будуть з їхнього боку.

 Бажано що мало-руйнівні.

 Реакція означилась в здивованому погляді, однак Жанна промовчала.

                                              Крейсер «БЕЗСМЕРТНИЙ»

    -  Капітан датчики зафіксували збурення простору. Витік зі скельного масиву острова. –

Оператор пальцем ткнув в голограму над пультом управління. Весь острів в тримірному зображенні  світивсь над пультом. Невелика ділянка плоскогір’я підсвічувалась  червоним.

Капітан Гарт та старші офіцери схилились над голограмою. Оптичні сканери щось замітили, електромагнітне збурення є? Що ще?

     - Ні, тільки просторові, і ще, вони експериментальні, їх встановили місяць тому.

Просторовий зв'язок тільки починає розвиватись. На даний час вчені  навчились тільки  фіксувати. Посилати повідомлення, ми не можемо. Технології не дозволяють.

    -  Ти звідки знаєш?

    -  Спеціалісти,  ми спілкувавсь. Вони навіть не впевнені що вони спрацюють. Однак

спрацювали.

    -  То ти кажеш що в цьому скельному масиві передавач, просторового зв’язку.

На мою думку так.

   -   Добре, якої потужності повинен бути передавач.

    -  Точно невідомо, зі слів тих же спеців, вони теж не впевнені, приблизно, третина  силової

 установки нашого крейсера. Простір збурюється на мільйони світлових років. Як мені пояснили схоже на павутину, в одному місці торкнеш в другому павук почув.

    -  Всім чекати, - капітан набрав командуючого.

    -  Слухаю тебе  Гарт.

    - Генерале, доповідає  капітан Гарт. Ми зафіксували збурення простору, коливання проходили тридцять дві хвили Етайського числення, витік в скельному масиві.

    -  Значить витік був, наші датчики теж  зафіксували, тільки ми не  визначили місця. Помилка

 виключається, фіксація коливань на двох кораблях факт. Не відключайсь, мені треба порадитись з головним…

     -  Слухаю генерале, - на зв'язок вийшов головнокомандуючий сектором Гармаш. – Вам

відоме місце витоку збурення.

    -  Так в передгір’ях в районі скельного масиву. Там невелике плоскогір’я.

    -  Слухай уважно, збуренням простору в якості зв’язку користуються тільки роботи, більш

 ніхто цією  технологією не володіє. Вам надається повна свобода дій, від висадки десанту до бомбардування острову з повною особистою відповідальністю. Фіксуйте не поспішайте, я відправляю науковий крейсер з супроводом, самі розумієте важливість захоплення передавача. Півтори доби Етайського часу і науковці будуть у вас.

    -  Капітан ти все чув?