Ольга Соболєва - Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва

Але жінка відізвалася першою:

- Скільки можна чекати на тебе? Нагородила нелюбом, а ти навіть не спішиш здихатися його! – щоправда одразу додала більш веселим тоном: - Чи він настільки гарний у ліжку?

- Що? – розгубилася Лідія. – Ні! Тобто, не знаю. Ми не…

- Ясно, - незадоволено зітхнула богиня. – Це багато пояснює. Хоча в будь-якому випадку тобі від нього не здихатися. Побудеш, моя люба, поки що заміжньою жінкою. Він потрібен тобі, аби наповнювати тебе енергією. А ще для захисту. Повір, без цього зараз не обійтися.

- Я не розумію, - стуманіло відізвалася дівчина.

- Всього пояснити не можу. Такі вже закони рівноваги, - Олеандра легко зістрибнула на підлогу і підійшла до найближчого куща, аби вдихнути його аромат. – Та ти не дурна, розберешся. Скажу так – це і є те завдання, яке маєш виконати, аби повернутися додому. Без цього ніяк.

Нарешті опанувавши себе, Лідія присіла на найближчу лаву і зітхнула:

- Тоді я залишуся тут назавжди, адже нічого не розумію. Моє завдання бути одруженою?

- Ой, - скривилася богиня, як від їдкого смороду, - не мели дурниць! Хто-хто, а я б тобі такого точно не побажала. Як то кажуть «плавали – знаємо». А зараз слухай уважно, бо повторювати не буду. Та й взагалі, більше я тобі явитися не зможу. Двоє моїх сестер вже відійшли за Завісу і я там опинюся, якщо ти не впораєшся. Та що там я? Ми всі!

- А що за Завісою? – раптом поцікавилася дівчина.

- Джерело та чорна павутина, - з серйозним виглядом відповіла Олеандра. – Поки що рівновага на нашому боці, але…

Раптом богиня замовкла і смикнулася, як від легенького удару струмом. По її шкірі навіть промайнули іскри.

- Чортові закони Всесвіту! – вилаялася вона крізь зціплені зуби, смикаючи плечами. – Отже слухай уважно. Я не знаю, чи вдасться комусь з моїх сестер явитися до тебе, чи хоч якось допомогти. Тому вважай, що відзараз ти сама по собі. Не рахуючи, звичайно, того тіла, що валяється при вході. Але його роль бути твоїм щитом. Так що нехай виконує її на всі сто, інакше помре разом з тобою. Не даремно я перстні зачарувала. Твоє завдання просте: отримати від усіх жриць дари. Потім прийти з ними до магічної стіни, що оточує Цвітославію і там принести жертву. Коли прийде час, ти будеш знати, що і як робити. Ти не дурна. Просто слухай свою інтуїцію. Вона в тебе сильна. А краще одразу завітай до Вісси.

Лідія отетеріло завмерла, дивлячись в одну точку. Здавалося, вона навіть не дихала, доки мозок намагався обробити отриману інформацію.

- І зараз моя інтуїція говорить, що тут щось не так. При всій повазі, Олеандро, ти чогось не договорюєш.

- Моя люба! – весело вигукнула та і, підійшовши ближче, взяла дівчину за руки. – Я й половини тобі не розповіла! Але життя Цвітославії тепер ось у цих твоїх руках. Ми зробили помилку, закривши цей край від позосталого світу. Нам хотілося перетягнути баланс Всесвіту на свій бік. А в результаті ми тільки розхитали чаші рівноваги. Тепер вони гойдаються між злом і добром, як стрічка під час бурі. Найгірше, що чаші все більше затримуються з боку зла, а ми не маємо сил, аби повернути все назад. Вже не маємо, бо пропустили той момент, коли магія Цвітославії почала пожирати сама себе і породжувати нову силу. Темну й могутню. Саме їй ти будеш протистояти.

- Я думала моє головне завдання: принести дари до магічної стіни, - розгубилася Лідія.

- Ну тоді в тебе два завдання, - знизала плечима богиня. – В будь-якому разі ти або помреш разом із цим світом, або повернешся додому, - знову відійшовши до квітів, Олеандра шепотом промовила: - Ледве не забула. Надягни, але будь дуже обережною. Цей маленький рожевий камінчик насправді концентрована отрута ось цієї прекрасної рослини. Дивися не отруї чоловіка.

Дівчина взяла невеличкий перстень, який простягла їй богиня. Там і справді був рожевий камінець, чимось схожий на кварц.

- І як ним користатися? – поцікавилася знахарка.

Проте питати вже не було в кого. Печера знову опустіла. Лідія розгублено озирнулася і буквально осіла на лавку. Мозок гудів, у вухах бахкало, а сенс почутого нарешті почав вимальовувати картини в голові. Дивні та надто страшні картини! Вона має протистояти новій темній і могутній силі? Як? Що за дарунки треба отримати від знахарок? Та головне – яким чином? Коли двоє з них мертві. Прокручуючи у нещасній голові розмову, дівчина вперлась ліктями в коліна та занурилася обличчям у долоні. Після чого у розпачі завила.

Її вигук обірвав тихий поклик Раймара:

- Лідіє? З тобою все добре?

Відірвавши обличчя від долоней, знахарка перевела стомлений погляд на відьмолова і завмерла. Той виглядав стривоженим та одночасно сердитим. Більше того, в руках чоловік тримав напоготові меч.

- Можна сказати і так, - чесно зізналася Лідія. – Просто в гості завітала Олеандра. Вона сказала, що не розлучить нас. А натомість я маю зруйнувати чарівну стіну, що охороняє Цвітославію від навколишнього світу. Ти мій щит і твоє завдання охороняти мене від чорної магії, інакше ми всі помремо.

Раймар на мить завмер, після чого ще раз насторожено роззирнувся навкруги.

- То це не ти наслала на мене сонні чари?