Вікторія Хорошилова - Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова

Глава 12.

Наступний день у Маркуса був вихідним. І він вирішив прогулятися зі мною селищем, показати мені все. На мене дивилися з цікавістю. Коханий наполіг, щоб я лінзи не одягала. Брала із собою максимум окуляри. Типу нехай звикають. Селище було затишним. Кілька десятків будинків. Своя школа, садочок, навіть невеличка лікарня, яка більше для вигляду і більшу частину часу пустує. А ті лікарі що є в селищі ходять за викликами додому.

Сьогодні я допомагала готувати мамі обід. Хотілося якось відчути себе частиною сім'ї. Зрозуміти, що це таке. Батько, брати і сестри Маркусу працювали в селищі. У їхній сім’ї був свій меблевий магазин, і хлопці займалися складанням меблів. А дівчата шиттям оббивки і загалом тканинами. Рой ще займався різьбленням по дереву і робив ексклюзивні замовлення.

— Ти добре готуєш, — сказала мама, — сама вчилася?

— Так, після випуску довелося навчитися. Благо в мережі є різні відео навіть про найелементарніші речі. Починаючи як стару плиту увімкнути і приготувати банальну кашу і не спалити її при цьому. Виявилося, готування не менш цікава справа, як і малювання. І потім друзям випічка сподобалася. Хоча всі рецепти з мережі і готувала я під відео рецепти. Банально все повторюючи, боялася помилитися.

— Вона не так давно торт великий приготувала. У день переїзду якраз дружним натовпом доїдали, — сказав Маркус

— Добрий вечір, — почула ми за спиною.

Повернувшись, побачила рослого чоловіка, зовні схожого на батька Маркуса. Він з матір'ю схилилися, до того ж я бачила, що схилилися вони не стільки від глибокої поваги, скільки від сили, що придавила їх. Бачила, як і Маркусу, і мамі не комфортно, але й розігнутися і підняти голову вони не можуть.

— Хм. Цікаво, ти не схиляєшся.

— Брате, — почула батька коханого з рикаючими нотками, — Ти зловживаєш силою.

Маркус миттю випростався і виглядав незадоволеним і роздратованим.

— Цікаво було перевірити дівчинку. Зазвичай навіть люди схиляються.

— Не схиляються тільки глави родів та інші альфи, — фиркнув батько. — Вона глава роду.

Дядько Маркуса поперхнувся від подиву повітрям. Так, я не схожа на главу роду, що є, те є.

— Якби не бачив сам, її реакцію на мою силу не повірив би. Ну що ж, малятко, радий прийняти в сім'ю. Сильна кров — це добре. Цікаво хто у вас буде.

Він підійшов до мене впритул, я опинилася йому по плече, і щоб дивитися в обличчя, потрібно було задирати голову.

— Чистий колір, не фарбована. Кумедно буде якщо народитися білий барс. Чим нагодуєте?

Обід пройшов трохи в напрузі. Було незручно, що мене розглядають пильно навіть під час їжі. Маркус ледь чутно порикував, чим викликав у дядька посмішку.

— Не ревнуй, не чіпатиму я твою пару.

— Ти занадто пильно на неї дивишся, — сказав йому брат. — Твоя дружина гарчала б голосніше і покусала вже тебе.

Чоловік миттю зніяковів і посміхнувся.

— І взагалі діти, пора вже і до весілля готуватися. Відзначати, звісно, будемо в нас. Нея тобі є кого запросити.

— Кількох друзів і напевно дядька з тіткою. Ну і Маркуса колег, деяких.

— Кілька десятків набереться, — хмикнув коханий.

— Тоді вже час призначити дату, обирати сукню і все, що до неї потрібно.

— Я допоможу дівчинці, — сказала мама, — потрібно буде в місто з'їздити походити по магазинах.

Я подумки здригнулася, скільки мені на це доведеться грошей витратити, не зрозуміло.

— Нея розслабся, — сказав батько, — не тобі це оплачувати.

— Чому? — запитала здивовано.

На мене не менш здивовано втупилися рідні Маркуса разом із ним.

— Синку, ти що толком не доглядав за нею, подарунки не дарував?

— Не встиг, одна квітка не береться до уваги.

— Так. Маркусе, на кілька слів відійдемо, — простягнув його батько, дядько тільки насупився і теж пішов слідом за ними.

— Вуха йому надеруть трохи, заслужив. Він за два роки що нічого, крім квітки, не подарував.

— Кошик артефакт.

— Кого я виховала, — простогнала жінка.

— Але ж мені тільки вісімнадцять виповниться. Він намагався не наближатися, щоб Діму не злити. Він же став моїм опікуном.

— Ага і ви тільки в гляділки грали. Це не куди не годиться. У вас має бути період залицянь. А ви відразу жити разом стали.

Чесно кажучи, напружилася, що мене зараз випруть. А я Тому квартиру вже здала. Може пустить спати мене на дивані або він на дивані. І ми поділимо житлоплощу.

— Відставити паніку! — рявкнула мати. — Батько потім вуха крутити будеш.

Чоловіки спантеличені повернулися.

— Весілля не раніше ніж через два місяці. Через місяць займемося підготовкою. А ти, — вона показала пальцем на сина, — щоб за ці два місяці надолужив згаяне. Жити будете в різних кімнатах. І будеш запрошувати дівчинку на нормальні побачення! Інакше я сама тобі вуха відірву і назад приш'ю, вже як вийде. Зрозумів мене?

— Так мама! — відрапортував Маркус.

— А жити окремо обов'язково? — запитала насторожено.

Мама подивилася на мене з прищуром.

— Йому буде корисно, — сказала вона суворо.

Так почалися наші з Маркусом побачення. Гуляли ми не тільки в селищі, а й містом.  Тиждень минув просто ідеально, навіть без нових убивств. А потім я прокинулася не у своєму ліжку, а під землею. Місце нагадувало каналізацію, тільки якось занадто чисто, сухо і без відповідного запаху. Оглядатися сильно не стала, встала і, зробивши кілька кроків, перемістилася додому до Маркуса, до себе в кімнату. Переодяглася і пішла на пошуки котячого сімейства.

— Де ти була? Заходив, тебе не було в кімнаті.

Я трохи насупилася. А він підійшов поцілувати і відчув сторонній запах. Я спеціально не пішла в душ.

— Чим пахне? А то я прокинулася не у себе в ліжку. Благо сплю в пристойній піжамі, не те що раніше.

Маркус ще уважніше принюхався, навіть його батько і брати підійшли і тихо заричали.

— Ти точно не пам'ятаєш ні чого?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍