Анастасія Шишкіна - За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна

Розділ 17

У розмовах ми просиділи до світанку. Я дізналася багато нового і найголовніше — у мого хлопчика з'явилися перші справжні друзі. Чомусь я зовсім не здивувалася, коли дізналася, що це Янг і знайомі мені з вступної церемонії брат і сестра. Такі колоритні особистості просто приречені були перетнутися. Також Аст поділився новинами щодо їхнього розслідування. З'явилися перші списки підозрюваних. Вони впевнені, що в стінах академії ховається впливова незаконна організація. Деталі він пообіцяв розповісти після повернення.

— Меггі, можна Янг поживе у нас, поки тебе не буде? — стримуючи позіхання, запитав син.

— Щось трапилося?

— У нього проблеми з батьками. Вони розлучаються, і до нього нікому немає діла. Вдома одні сварки... У батька нова коханка, а мати, окрім судових позовів і відсуджування грошей, більше нічим не цікавиться. — Чомусь мені одразу пригадалася сварлива парочка з лікарні.

— Можна. Але, по-перше, нехай попередить батьків, а по-друге, не розваліть мені дім за цей час.

— Дякую!

Відправивши сина спати, я пішла збирати речі. Повільно прийнявши душ, перевдяглася в зручні еластичні штани та чорну футболку, зробила макіяж, уклала волосся…

Загорівся легким світлом комунікатор. Прийшло повідомлення від Раяна. Перевіривши ще раз записку для Астара, я весело посміхнулася своєму відображенню і поспішила до чоловіка, що вже чекав мене.

Б-р-р, прохолодно сьогодні на вулиці. Я здригнулася і швидко застебнула куртку. Подумавши, трошки погралася з терморегулюючим режимом. Одразу ж усім тілом відчула приємний прилив тепла. Задоволено посміхнулася. Не дарма свого часу не пошкодувала грошей і придбала кілька таких комплектів. Гарно, стильно, тепло і взагалі — незамінна річ у господарстві. До речі, теж розробка "Хьорст Корпорейшн".

Спершись на бік кара, чоловік терпляче чекав. Руки були складені на грудях, і до мого приходу він з цікавістю розглядав вікна мого будинку.

— Добрий ранок. Усе взяла?

Ні поглядом, ні жестами він не нагадав про вчорашній інцидент. За це я була безмежно вдячна. Мені потрібен був час, і якщо він згоден його надати...

— Доброго ранку! Начебто все. Поїхали? — я простягнула йому свій рюкзак.

Ніякого дискомфорту між нами, про який я думала весь ранок, дякувати богам, не виникло.

Чоловік кивнув і, відкривши дверцята, пропустив мене в салон. На підскляннику вже чекала гаряча ароматна кава.

— Дякую! — подякувала, блаженно вдихаючи аромат і відпиваючи ковток. Ммм, моє улюблене.

— Будь ласка, — заводячи кар, спокійно відповів він. — Чого ти сьогодні така щаслива? Щось хороше сталося?

— З сином добре провела час.

Про вчорашню сварку він знати не міг. Аст з Едом добре попрацювали, швидко відновивши систему безпеки та закодувавши доступ до неї.

— Син... Син — це святе. Розкажи мені про нього, — попросив він, виходячи на верхню смугу.

Всю дорогу з моїх губ не сходила посмішка. Направляючись до центрального космопорту, я насолоджувалася кожною миттю. З Раяном було так легко! Ми говорили буквально про все, наново знайомлячись один з одним. 

Доповнюючи чарівну атмосферу, за вікном піднімався неймовірний світанок, особливими теплими барвами розмальовуючи дорогий салон та зосереджене обличчя Рая. Спустившись на одну зі смуг, ми під'їхали до величезної скляної будівлі з прозорим куполом. Граючи, сонячні промені перетворювали будівлю на справжню казку. Неземне видовище.

Попри ранній час, космопорт був переповнений пасажирами. 

— Містер Хьорст! Доброго ранку! Раді вітати вас і вашу пані в нашому космопорту!

Молодий чоловік у впізнаваній формі дуже нервував. Його низький уклін більше нагадував різкий спазм шлунку.

— Усе вже готове. Дозвольте провести вас у кімнату очікування,— хлопець нервово поправив свою шийну хустку і рушив у бік VIP-залів.

— Ми стандартні процедури проходити не будемо? — пошепки уточнила.

— Наші дані вже внесені. Все узгоджено. Не бачу сенсу штовхатися в цих чергах, тим паче оглядати мене ніхто не наважиться, — нахилившись до мене, також тихо відповів він. Ох уже ці сильні світу цього!

— Але повз зони безмитної торгівлі ми проходити будемо? — запитала я найбільш важливе зараз питання.

— Тобі щось конкретне потрібно? Зараз принесуть, — він випростався, шукаючи когось очима.

— Раян! Ходити по магазинах в космопорту — це ж святе!

Чоловік тихо засміявся і кивнув.

— Гаразд! Але супроводжувати тебе я не зможу. Перед вильотом мені потрібно владнати деякі справи. Зараз виділю тобі супровід, попрошу не зникати з їхнього поля зору. У тебе буде година. Потім тебе приведуть до мене.

— Дякую! — жінка в мені витанцьовувала падебаски. Година на шопінг!

Раян кивнув і, зробивши кілька дзвінків, виділив мені двох охоронців. Ем… Угу. Та-а-к. Цим милим джентльменам вистачить одного погляду, щоб позбавити мене від будь-якої черги. 

Поки Хьорст роздавав вказівки, я подумки складала список необхідних покупок. Нічого не можу з собою зробити, але безмитні магазинчики я просто обожнювала, як у своєму старому світі, так і в новому під час подорожей. Тут можна знайти стільки екзотики!

У годину я вклалася. Важко, але факт. Морально ж була задоволена повністю! Хлопці важко дихали під вагою пакетів, а я, розмахуючи у руках новим надзвичайно функціональним і містким рюкзачком, щасливо крокувала попереду.

— Привіт, Сай! — радісно привіталася я з чоловіком, він якраз виходив із лаунж-зони.

— Вітаю, міс Кларк. — дроу здивовано оглядав хлопців позаду мене.

На всі мої вмовляння називати мене просто Меггі помічник завжди відповідав ввічливим "ні". Ну і нехай. Як зручно, так нехай і називає.

— Давайте я відправлю ваші покупки додому?

— О! Буду дуже вдячна! Тільки зайдімо, я щось перекладу.

До честі Рая, мене він зустрів гідно. Вочевидь, його не лякали такі монстри, як гори фірмових пакетів. Почергово я викладала різноколірні коробочки на диванчик, а решту, навпаки, перекладала. Розвернувшись до уважно спостерігали за мною чоловіків, я простягнула їм по два світлонепроникних подарункових пакетів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍