Джон Гришем - Фірма

її пробачення, на Біблії заприсягнеться, що все було помилкою і ніколи не повториться. Скаже, як же він її кохає, як боготворить, благатиме її про ще один шанс. Та раптом вона почне збирати речі, отоді він вже пожалкує про те, що про все розповів.

«Заперечуй. Заперечуй. Заперечуй». Його викладач із кримінального права, там, у Гарварді, юрист радикальних поглядів на прізвище Московіц зробив собі ім’я на захисті у суді терористів, убивць і викрадачів дітей. Так його теорія захисту була простою: заперечуй! заперечуй! заперечуй! Не визнавай жодного факту, жодного свідчення, які би могли підтвердити провину.

Він пригадав професора Московіца тоді, коли літак приземлився в Маямі, і став продумувати новий план — план «Б» — згідно з яким улаштує несподіваний візит до школи і романтичну вечерю в її улюбленому закладі. Ні про що анічичирк — лиш про нелегку роботу на Кайманах. Він відчинив дверцята авто, уявив її вродливе усміхнене довірливе обличчя й відчув нудоту. У шлунку заболіло тупо й довго. Він поволі підійшов до входу, а легкий осінній вітерець підганяв у спину.

Коридори були тихими й порожніми. Справа кабінет директора. Мітч трохи почекав, чи його хто-небудь помітить, та не було нікого. Тож тихо попростував до третього класу і за дверима почув славний голос своєї дружини. Вона саме пояснювала, як працювати з табличкою множення, і враз з-за дверей побачила голову чоловіка з широкою усмішкою. Еббі аж завмерла, а тоді захихотіла. Вона вибачилася перед учнями, наказала сидіти на місцях і читати наступну сторінку. Вийшла і зачинила двері.

— Що ж ти тут робиш? — а він її обійняв і притис до стіни. Вона сполохано роззирнулася.

— Я скучив за тобою, — винувато мовив Мітч. Він, мов ведмідь, не випускав її з обіймів понад хвилину. Цілував у шию, впивався пахощами парфумів. У пам’яті виник образ дівиці. Ти ж падло таке, чому ж ти не втік?

— Ти коли повернувся? — запитала Еббі, вже поправляючи зачіску.

— Десь із годину тому. Маєш чудовий вигляд.

У її очах — волога. Такі прекрасні чесні очі.

— Як поїздка?

— Все ок. Я сумував за тобою. Коли тебе нема поруч — ніякої радості.

Вона широко всміхалася, відвела погляд.

— І я сумувала за тобою.

Тримаючись за руки, вони пройшли до парадних дверей.

— Сьогодні ввечері я хочу піти з тобою на побачення.

— Ти не на роботі?

— Ні, не на роботі. Я іду з дружиною до її улюбленого ресторану. Ми там їстимемо, поп’ємо дорогого вина, сидітимемо допізна, а коли повернемося додому, роздягнемося догола.

— Ти й справді скучив, — вона знову його поцілувала в губи, знову роззирнулася довкола. — А зараз краще тобі звідси піти, поки ніхто не побачив.

Так, непомічені, вони й дійшли до виходу.

Він глибоко вдихнув прохолодне повітря й швидко рушив до автомобіля. Вдалося. Він дивився їй в очі, пригортав, цілував — так, як завжди. Вона нічого не запідозрила. Вона була і здивована, і зворушена.

Девашер міряв кроками кабінет і нервово посмоктував сигарету. Посидів у пошарпаному кріслі, спробував сконцентруватися на записах у блокноті, та швидко знову скочив на ноги. Поглянув на годинник. Подзвонив секретарці. Подзвонив секретарці Ламберта. Ще походив туди-сюди кімнатою.

Нарешті аж через сімнадцять хвилин після призначеного часу Оллі минув охорону та з’явився у Девашера. Той стояв біля вікна, поглянув на гостя й сказав:

— Ти спізнися.

— Я зайнятий, — відповів Ламберт, сідаючи у старе дешеве крісло. — Що за терміновість?

Обличчя Девашера набрало хитрого та хижого виразу. Він театрально висунув шухляду, з гордим виглядом дістав великий конверт і посунув його до Ламберта.

— Наші, напевне, найкращі роботи.

Ламберт заглянув досередини й вражено витріщився на чорно-білі світлини розміром вісім на десять дюймів. Кожну уважно вичав, аж носом водив, запам’ятовуючи найдрібнішу деталь. Девашер поглядав на нього з гордістю.

Ламберт ще раз усе переглянув. Аж дихання збилося.

— Це просто неймовірно.

— Так, і ми теж так подумали.

— Хто ця дівка? — все ще роздивляючись фото, запитав Оллі.

— Місцева проститутка. Гарненька, правда ж? Ми її раніше не використовували, та закладаюся, тепер точно будемо.

— Я вже хочу з нею побачитися, і то чимскоріше.

— Ну, це без проблем. Я здогадався, що ти її захочеш.

— Не можу повірити. Як це їй вдалося?

— Спершу здавалося, що буде складно. Першій дівці він сказав, щоб ушивалася. Другою займався Ейвері, а з її подружкою твій пацан не схотів мати справи. Кинув її та пішов до маленького бару на пляжі. Ось там вона й вималювалася. Професіоналка.

— А твої люди де були?

— Та всюди. Ці фотографії зробили з-за пальми, за вісімдесят футів од них. Гарно вийшли, правда ж?

— Пречудово вийшли. Фотографу виділіть премію. І довго вони валялися в пісочку?

— Довгенько. Чудово підійшли одне одному.

— Видно, отримав неабияке задоволення.

— Нам пощастило. На пляжі не було нікого, і час гарно розрахували.

Ламберт підняв світлину над головою, придивляючись.

— Для мене зробиш пачку? — запитав Ламберт, ховаючи за світлиною обличчя.

— Звісно, Оллі. Я знав, що тобі сподобається.

— А я думав, що Мак-Дір буде стійкішим.

— Він стійкий, та він мужик. Він не одоробло якесь. Точно ми не впевнені, та можливо, наступного дня в обід він помітив стеження. Видно було, як щось запідозрив, гайнув торговим кварталом, а тоді зник. Він на годину спізнився на зустріч у банку з Ейвері.

— Куди він ходив?

— Ми не знаємо. Слідкували за ним просто з цікавості. Нічого серйозного. До біса! Може, десь просидів у барі в центрі. От просто зник, і все.

— Пильнуйте його. Він трохи мене непокоїть.

Девашер помахав іншим великим конвертом.

— Нічого турбуватися, Оллі. Тепер він у наших руках! Коли про це дізнається, готовий буде заради нас хоч убити.

— А що там із Таррансом?

— Ані сліду. Мак-Дір про нього нікому навіть не згадував — принаймні ми цього не чули. Часом важко простежити за Таррансом, та він, видно, старається триматися подалі.

— І його пильнуйте.

— Ти за мої справи не переживай, Оллі. Ти — юрист, адвокат, власник, маєш своє те хобі — вісім на десять. Ти керуєш фірмою. Я керую наглядом.

— Як там у Мак-Діра вдома?

— Не дуже. Вона не була захоплена ідеєю поїздки.

— І чим вона займалася, коли