Юлія Богута - Есміна. Таємниця крижаної королеви, Юлія Богута

— Що ти настільки пов'язана зі Святим Королем, що він вирішив нацькувати на мене всіх підряд, — спокійно промовив Велс, а я мало не вдавилась смачним шматочком макаронів. — Бачу, ти теж не очікувала такого повороту...? Як же ти собі взагалі це все уявляла, Есміно? 

— Я...? — відкашлювалась, ковтаючи повітря від несподіванки. Запивши кавою їжу. котра встала в горлі, я перевела погляд на викрадача й абсолютно чесно промовила: — Я взагалі не уявляла, що маніяк захоче зі мною поговорити перед тим, як вбити. І ще більше не уявляла, що ним опиниться той, хто люб'язно підвіз мене до слідчого відділу коли побачив мої збиті коліна.  Якось не такими я собі уявляла вбивць. 

— Я не вбивця, — байдуже промовив Велс, поїдаючи вечерю. — Я скульптор. А от хто ти така, що на мене відкрили полювання навіть свої...? 

— Свої? Вас багато? — схопилася за слова, сподіваючись вивідати перед смертю якомога більше інформації. Мою пам’ять стерти так легко не вийде, тому я могла розраховувати принаймні на помсту у Забутті. — Скільки вас? 

— Так навіть цікавіше, правда? — хитро примружився чоловік, вдивляючись в мене очима та не збираючись нічого розповідати. — Схоже, ти не знаєш, в яку гру тебе втягнув Святий Король. Навіть не знаєш хто він... а це означає, що...

— Що було б непогано перед смертю дізнатися, про кого ти говориш, — перебила його. Мені дуже не подобалось, що хтось втягнув мене у свої ігри та забув про це повідомити. — Не хочеш розказати, хто це? І що ти збираєшся зі мною робити? 

— О, бачу вечеря пішла тобі на користь, — розсміявся Велс, підпираючи щоку долонею. В чорних очах з’явилися блискітки від тепла. — Шкода, що це нічого не змінить, так…? Тобі доведеться ще трохи  побути тут, доки я не виясню, наскільки ти дорогоцінна монета. То ж доїдай свою вечерю та забирайся назад на ліжко. 

— Знову заморозиш мене…? — холодніше запитала, намагаючись зрозуміти, що ж мене чекає далі. — А потім що…? 

— А потім спробую зрозуміти, як мені повернути моє та втекти із цього пропащого міста. 

— А я? — уточнила, забираючись назад на ліжко. Якщо я знову просплю пів дня, то краще було б зробити це з комфортом і заплющеними очима. Хоч не так погано буде потім. 

— Нічого особистого, Есміно, але для статуї ти виглядаєш занадто мертвою. Ніякої естетики. Можливо іншим разом. 

— То я заручник? — поцікавилась, дивлячись, як він наближається в мій бік із ножем в руках.

— Краще, люба.  Ти моя “Крижана королева” у цій грі. і я сподіваюся, що ти допоможеш мені виграти її. 

Замерзлі пальці ледь торкнулися моєї щоки, підіймаючи очі угору. Мить, і блакитні блискітки зробили свою справу, заморожуючи моє тіло. Я навіть не встигла заплющити очі, перш ніж завмерти подібно до статуй, які тут повсюди знаходились. Не встигла і слова сказати чи попросити про наступний обід. Він просто холоднокровно зупинив рух у моїх венах, ні краплі не шкодуючи про вчинене. Але певно було щось людяне за цими неоновими блискітками, бо Велс на мить розвернувся до мене знову,  провів пальцем вздовж щоки знову й обережно опустив мої повіки.