Ньюбі Райтер - Казки навиворіт, Ньюбі Райтер

Сім Днів

Жила-була одна родина: батько зі своєю донькою Оленкою та мати зі своєю - Марійкою. Як це іноді буває, чоловік не злюбив свою падчерку, та й Оленка від зведеної сестри в захваті не була. Тож вони часто сварилися на дівчинку, хоча та й намагалася за себе постояти. А де ж, спитаєш ти, дорогий читачу, була мама в ці моменти? Мама Марійки часто закривала очі на їхні конфлікти та намагалася якнайшвидше поїхати у черговий СПА-салон, щоб “заспокоїти нерви”.

Тож Марійці доводилося самій протистояти родичам, а часто й тікати з дому. Така тенденція сподобалася Оленці й вона робила все можливе, щоб її “ненависної сестрички” якнайчастіше не було вдома. 

Одного разу вона удала, що захворіла. Лежить на ліжку, стогне. Ніхто не розуміє, що з нею.

- Чого тобі хочеться, доню? - запитав занепокоєно батько.

- Варення з лісових суниць, - не забарилася відповідь. 

- Та де ж ми тобі посеред зими його візьмемо? - запитала Марійка.

- В лісі, під снігом! Може пошукаєш? - запитала улесливо Оленка.

- Та ти що? В таку заметіль ходити по уявні ягоди??

- Бачу, ти зовсім свою сестричку не любиш, - почав свою промову батько. - Невже так важко зробити хоч раз те, що тебе просять?

- Доню, може дійсно підеш? - вступила у розмову мама.

- І ти туди ж? - Марійка не вірила щойно почутому. - Люди, ви подуріли? ЗИМА. СНІГ. ЯГІД В ЛІСІ НЕМАЄ!

- А ти звідки знаєш? - запитала Оленка. - Хіба колись шукала?

- Ні, але…

- Отож, бо і воно! - мовив батько. - Ну йди вже, йди! Не бачиш, як твоїй сестричці погано?

Оленка театрально закотила очі та схопилася за голову.

- Хай йому грець! А бодай вам ті лісові ягоди снилися щоночі! - обурилася Марійка, але пішла одягатися. Хотілося якнайшвидше піти з хати. 

- І без ягід не повертайся! - почулося з-за дверей.

Вийшла дівчинка надвір - а там такий мороз, що вії інеєм одразу покрилися. Але назад дороги немає. Вирішила - піде до лісу, пошукає вигаданих ягід, а тоді зі спокійною душею додому повернеться. Довго йшла лісом і незчулася, як зі стежини збилася. Чує раптом, що десь поблизу вогонь потріскує і чоловічі голоси чути. Вийшла на галявину і дійсно - перед нею вогнище палає, а кругом нього стоять троє чоловіків та четверо жінок. Усі різного віку.

- Добрий вечір, дівчинко, заблукала? - мовив наймолодший.

- Та ніби… - відповіла непевно. - А у вас тут що, типу клубу “Чи боїшся ти темряви?”

- Чого так вирішила?

- Ну, сидите тут в лісі перед вогнищем, про щось гомоните. Тож я подумала…

- Ні, насправді ми - Сім Днів, - взяла слово найстарша жінка.

- А, типу, клуб “Тижневичок”?

- Та не у клубі ми, - роздратовано мовив наймолодший юнак. - Я, наприклад, Понеділок.

- То ось чому ти такий роздратований! - вдарила себе по лобі Марійка. - Тебе ж ніхто не любить. Особливо, я! Понеділок, як кажуть, найважчий день.

- Тоді я тобі вже точно мушу подобатися! - устрягла у розмову найстарша. - Адже я - Неділя.

- Я більше фанатка Суботи, якщо чесно, - зізналася дівчинка, і жіночка, що сиділа біля Неділі радо посміхнулася. - А то після тебе знову цей Понеділок ненависний…

- Усім я, чомусь, не догодив, - ображено мовив юнак.

- А чому ж ти ходиш сама в лісі? - запитав Вівторок. - Вже вечір, скоро ніч, а тут може бути небезпечно.

- Та це моя зведена сестра з вітчимом послали мене по лісові ягоди!

- Взимку? - здивувалася Середа.

- Отож! Можете це собі уявити??? 

- Здається, ми тобі можемо допомогти! - мовила П’ятниця. - Знаєш вислів, “після дощику в Четвер”?

- Чула щось таке…

- Так ось, мій брат назбирав якось лісових ягід після дощику!

- Було діло, - підтвердив Четвер, дістав з кишені пакетик з суничками і протягнув їх дівчинці. - Тримай!

-  Безмежно вам вдячна, добродії! - відповіла та, забираючи ягоди. - Скільки я вам за це винна?

- Аніскілечки, - усміхнулася Субота. 

- Хоча могла б і заплатити, - буркнув Понеділок.

- Ось того тебе ніхто і не любить, - прошепотів до нього Вівторок.

Марійка на радощах побігла додому, де її вже й не чекав ніхто. Вона висипала ягідки у каструлю, засипала цукром і зварила варення. А потім сама пішла Оленку частувати. Набирає ложку і, не студячи, до рота “улюбленій сестричці” пхає, промовляючи:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍