Євгеній Шульженко - Гра почалась 4. Губернатор, Євгеній Шульженко

Вперед вийшов Степан та махнув дітям рукою, вимучено всміхнувся. Дівчина, що знала Степана особиста присвиснула та опустила зброю. Вона підійшла та обережно торкнулась величезного синця на обличчі хлопця. Око Степана трохи запливало, тому бачити було не зовсім добре. Хлопець махнув рукою, показуючи, що нічого серйозного.

Охоронці розійшлись, один хлопець розвернувся та побіг відкривати ворота. Почулось, як прокручується замок та в цей момент ворота заскрипіли та почали відчинятись. Натовп радісно загудів, розуміючи, що вони майжеприйшли. Охоронці розійшлись та запросили всередину. Степан ще раз всміхнувся дівчині, взяв її за плече та рушив вперед.

Пройшовши спуск, натовп зайшов в світлу пляму, яка наче портал, відкрила дітям новий неймовірний світ. Зелене поле, наметові містечка, рибалки, вогнища та неймовірний запах обіднього приготування кухарів. Плем’я Віра повідкривали рота та деякий час просто стояли як вкопані, розглядаючи красу навколо. Сонце світить, пташки співають. Вони розуміли, що десь є укриття, але не розраховували, що потраплять в казку.

​Двері кімнати відкрились, стукнувши об стіну. Степан відкрив очі та подивився на Євгена, який виглядав дуже схвильованим. Губернатор побачив, що командир прокинувся та підійшов до свого ліжка. Сів та почав дивитись мовчки на Степана. Встав, та почав ходити кругами.

- Що сталось? – спитав Євген, подивившись на сонного друга, - мені розповіли, що Лера в полоні.

- В тебе не було часу на мене, - відповів Степан, - коли я прийшов та мав передати тобі важливі новини, - він підняв плечі, - а тепер ти захвилювався?

- Не смішно, - зло відповів Євген та все ж таки сів на своє ліжко, - я не знав, що все так складно.

- Євген, - відповів Степан сідаючи, - все доволі дивно. І є багато пробілів. Ці пробіли можеш закрити лише ти.

Степан знову передав розмову з чорнявим хлопцем, яку той вже багато разів чув від інших злопців та дівчат. Командир нагадав, що не раз піднімав розмову щодо гіпермаркету, але Євген постійно відмахувався та знаходив собі важливіші справи.  Прийшов час все пояснити.

- Розумієш, - сказав Степан, - вони не шукали помсти нам, дітям дитячого будинку, вони шукали помсту саме тобі. А тепер, коли ми опинились в їх руках, вони забирають наших воїнів та вимагають прийти тебе до гіпермаркету, інакше, діти заснуть. Що відбулось тієї ночі в гіпермаркеті?

- Напевно, я не зможу більше викручуватись, - зітхнув Євген та схопився руками за голову, розпускаючи свою косу, - Тієї ночі Микола розділив дітей на групи. Я опинився в групі з ним самим.

Микола та Євген увімкнули ліхтарики на мінімальну потужність, та світячи собі під ноги, пішли вліво до торгового залу. Спочатку все було тихо, безліч продуктів та неймовірні запаси. Микола ще тоді присвиснув, вражений такими запасами. Якщо гіпермаркет залишиться за ними, вони зможуть навіть не хвилюватись за себе. Або просто, переїхати до великого магазину та жити в ньому.

Діти пройшли декілька рядів, поки не помітили, що не все на місці. Деякі ряди були зсунуті, розширені. Вони стояли не стабільно, тримали їх дошки. Для чого це було зроблено, Микола та Євген помітили майже одразу. За відсунутим рядом спало багато дітей, це було справжнє поселення. Розгледіти хлопців та дівчат не наважувались. Микола приклав палець до рота, ліхтарики одразу вимкнули.

Було дивно, що таке велике поселення не виставили охорону, хоча з іншої сторони вони закрили гіпермаркет на замок. Більш за все, вони не очікували, що прийдуть нічні гості, які так нахабно відімкнуть замки та спробують щось взяти.

Микола відійшов назад та пошепки запропонував Євгену йти до рядів з батарейками та ліхтариками. Якщо такі є. Ми беремо те, що нам потрібно та тікаємо. Діти з гіпермаркету навіть не помітять, що щось зникло. Магазин дуже великий. Євгену ця ідея не сподобалась, оскільки в такому випадку вони стануть злодіями. Він ніколи не допускав подібних крадіжок, хоча знайомі не раз підштовхували до цього.

Колишній ватажок махнув рукою на Євгена та зник в темряві. Хлопець поспішив наздоганяти Миколу, чортихаючись собі тихо під носа. Він не хотів лишатись в цьому залі, тому вирішив спробувати відмовити хлопця вже на місці. Ліхтарики знову увімкнули та почали шукати те, за чим прийшли. Шукали не довго. Обійшли крупи та хліб, пройшли газовані напої, та минули хімічні засоби. Майже в іншому кінці продуктового залу помітили полиці з засобами для рибалки, полювання, кемпінгу. Там були палатки, вудочки, спеціальне взуття та одяг.

Ускладнювало обставини те, що там же були розкладені не менше п’яти наметів. Микола та Євген були впевнені, що там хтось спить. Чому намети були не поряд з іншими – не відомо. Але можна було побачити всередині ледь помітне світло. Там були діти. Підійшли тихо з іншої сторони. Оглянулись.

В цьому ряді побачили коробки з ліхтарями на акумуляторах та сонячних батарейках. Микола увімкнув ліхтарик сильніше, освітивши ряд навпроти. Дивне розташування, але весь цей ряд був з алкогольними напоями. Скляні пляшки з різноманітними написами та малюнками. Микола зупинив погляд на знахідці та почав роздивлятись, вибирати. Ватажок шепнув Євгену через плече, щоб той пішов знайшов рюкзаки та почав складати обладнання. Сам же не поспішав, світив променем на пляшки, прикрившись тим, що має стояти та слідкувати за тишею в наметах.

Євгена почало трясти, він ненавидів все, що пов’язано з алкоголем. Це була одна з причин, по якій він потрапив до дитячого будинку. Його батьки пиячили та приймали наркотики. Навіть згадка про дитинство, а тим більше про дорослі напої – виводила хлопця з рівноваги. Він відчув як стискає кулаки, як холодний піт починає проходити крізь футболку на спині. Спочатку він просто попросив Миколу йти з ним, та разом все зробити. Ватажок відмахнувся, діставши якусь пляшку з верхнього ряду.