Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Там, де на них чекають.– відповіла Ебіґейл, піднявши русалку.– Ти поранена?

–Де Арле?

Вони обидві озирнулися, русалки не було видно. Мірайя лежала ниць, синій струмок навколо неї розтікався по сухій землі. Ебіґейл підбігла до неї, перевернувши її на спину. Її сукня наскрізь просочилася синьою кров'ю. Іррея заплакала, взявши німфу за руку. Ебіґейл закрила повіки німфі й поклала руку на плече русалки.

–Потрібно йти. Оплакувати будемо потім.– стримуючи сльози сказала Ебіґейл.

Іррея коротко кивнула і встала, схопивши в руки корінь, просочений кров'ю німфи. Вона замахнулася і з усієї сили встромила його в мортлена. Тієї ж години він розсипався на порох.

– Їх можна вбити їхнім корінням! – крикнула Ебіґейл.

–Спасибі, капітане очевидність, тепер вони їх із рук не випустять.– крикнув Ейдан, відбивши атаку двох мортленів.

Морські сирени намагалися звести з розуму своїм голосом, але це було марно, мортлени ніяк не реагували на навіювання. Не володіючи жодними бойовими навичками, четверо сирен були смертельно поранені, двох Ебіґейл відправила в портал. Кінан відбивався мечем, але володів ним напрочуд погано, а від того був поранений у ногу і намагався триматися далі від наступу, прикриваючи Ебіґейл.

Ельга підняла руку і за її рухом три шиї некромагів згорнулися. Ті впали на землю й одразу ж встали з розвернутими в сторони головами.

–Дідько! Галеоне, ти можеш витягнути коріння з–під землі? – запитала Ельга, наславши на мортленів дощ із крижаних кілків.

–Тільки живі. Мертва природа не мій промисел, я покликаний у цей світ відроджувати, а не губити.

–Прекрасні слова. – закотив очі Джим, відбиваючись від мортлена, який напав на нього зі спини. – Але тільки на війні недоречні, не знаходиш?

–Я вбиваю те, що вже мертве.

–Про "вбиваю" голосно сказано. – кинув він, відштовхнувши некромага від Галеона.

–Ех, невчасно я відмовився від своєї істинної сили... – бурчав Найджел, намагаючись скинути з себе некромага, що нависав над ним.

Джилана штовхнула некромага, отримавши у відповідь удар від жінки, що стояла за нею. Схопившись за закривавлене вухо, вона підповзла до чоловіка.

–Ти поранена! – здивувався Найджел.

–Галеоне, перенеси її. – попросила Ебіґейл.

–Ні, я залишуся.

Галеон зустрівся очима з Найджелом, той кивнув батькові.

–Вибач.– повідомив Галеон, піднявши Джилану вгору.

–Так ми їх не здолаємо. – хитала головою Ельга, дихнувши морозом на кількох мортленів, ті відлетіли до далекого краю урвища, вдарившись спиною в каміння, їхні тіла й обличчя вкрила крига, "затримає на хвилю–другу". – зробила висновок вона, рушивши далі.

–Я намагаюся проникнути в їхні душі... – повідомив Еймарк.

–Але там, як і в розумі – глухо.– додав Ейдан.– Вони порожні.

–Як оболонки. – погодився Еймарк, всадивши клинок у живіт мортлена.– Трухляве дерево, позбавлене життя.

–Так, тільки ці дерева пересуваються і вбивають! – крикнув Пітер, кинувши вогняну кулю в кілька некромагів.

Величезний яструб, представниця ордену Тигра, літала над мортленами, по черзі викльовуючи кільком із них очі. Але некромаги перебували в дезорієнтації зовсім недовго. Здається, у них усіх був певний зв'язок, що давав їм змогу бути всевидячими навіть за відсутності зору. Джуліян змахнув коренем і, зв'язавши яструба, кинув його на землю. Він торкнувся шиї птаха і згорнув її.

–Амато, ні! – кричала жінка з ордена Тигра.

Двоє некромагів поховали її, сівши над землею. Вони торкнулися руками ґрунту і сунули пальці в землю. Раптово наверх вибралося одне крило, потім інше і нарешті голова яструба.

–Вона жива!

–Схоже, що тепер, вона одна з них.– насупилася Гаала.

Яструб злетів угору, схопивши жінку з ордена Тигра. Він вчепився пазуристими лапами в її плечі, залишаючи криваві патьоки на її броні. Птах піднімався все вище і вище, а потім розтиснув кігті лап, і жінка полетіла вниз.

–Галеоне!– крикнула Ельга.

Він підняв руки, і жінка повисла над землею, повільно опустившись униз. Кілька жінок ордена Тигра підхопили її.

–Її краще перемістити. – сказала Ельга, підійшовши до них. – Якщо вона поранена, вони можуть вбити її й перетворити на свою.

–Чому Амато стала однією з них так швидко? –Не зрозуміла Аджаала. –Тіордана вони поховали з годину тому і він не піддався їм.

–Можливо річ у вигляді птаха, коли маг перетворюється, людська суть відходить перед звірячою.– відповіла Калерія.

–Ні, не може бути. Вона ж контролює себе в цей момент, а не повністю перетворюється на звіра.

–Можливо, але звірі імпульсивні й непередбачувані, а тому в їхній розум простіше проникнути.– сказав Ейдан.

–Ельго, Амато летить до тебе!

Вона підняла голову, дивлячись на наближення яструба.