Астольф де Кюстін - Правда про Росію, Астольф де Кюстін

Гоголь тоді своїм звичаєм перебував за кордоном. Обурення Гоголя було надзвичайним, проте, варто вияснити причини цього явища та належить висловити сумніви щодо щирости опозиції Гоголя до де Кюстіна. Матеріально Гоголь цілковито залежав від Палкіна, який вважав себе глибоко ображеним книгою де Кюстіна. Дослідник жандармських архівів Н. Лемке, знайшов дуже велике листування в справі грошових допомог для Гоголя від Палкіна та російського уряду.

Лемке писав:

«Відомо, що мало не обов’язковою сумою в бюджеті Гоголя були подарунки царя та інших членів двору. Йому в цій справі дуже щастило й тисячі котилися до кишені письменника майже по кожнім надісланні примірника нового твору чи по надісланні жалібного листа до Жуковського та Смірнової. Цілком зрозуміло, що йому не лишалося нічого, як назвати Ніколая I-го «нєкім» Богом, що сипле повними пригорщами добрі діяння та що не хоче чути жодних подяк.

Звичайно, додає Лемке, щодо останнього Гоголь дуже помилявся.

Ніколай був не з тих, щоб кидати тисячі на вітер (якщо вони не витрачалися на його власні забаганки) та сприяти жебранню («поощрять попрошайничество»). Гроші давалися, щоб або наблизити до себе потрібного письменника, або за дешевий подарунок придбати собі возвеличника... Дуже цікавий випадок, коли Ніколай подарував Гоголеві 4 тисячі рублів за приємність прочитання жартівливого його листа до Жуковського з проханням позичити де-небудь три тисячі... «Хай ще напише такого листа, і я ще йому вишлю гроші» (Шенрок «Матеріали для біографії Гоголя», II, 228). Але я не хочу зупинятися на подарунках, влаштованих поза ІІІ-ім відділом (канцелярією його величности).

29 січня 1842 року куратор московської шкільної округи граф Строганов писав Бенкендорфов! французькою мовою:

«Довідавшись про прикре становище, в якому перебуває п.. Гоголь, автор «Ревізора» та один з наших найбільш відомих письменників, що потребує особливої допомоги, гадаю, що виконаю супроти Вас, графе, мою повинність, якщо повідомлю Вас про це та викличу зацікавлення до молодої людини. Може бути, Ви знайдете можливим доповісти про нього імператорові й одержати від нього знак його високої щедроти. Пан Гоголь покладає всі свої надії, щоб вийти з тяжкого становища, в якому він опинився, на друк свого твору «Мертві душі». Одержавши повідомлення від московської цензури, що цей твір не може бути дозволений до друку, він постановив послати його до Петербургу. Я не знаю, яка доля чекає там цей твір, але це зроблене за моєю порадою. Ждучи на вислід, Гоголь вмирає з голоду й одчай його бере. Я не сумніваюся, що допомога з боку Його Величности була б однією з найбільш вартісних. Вибачайте, графе, за спробу, яку мені подиктувало моє почуття, зачерпнуте з переконання щодо вашої освіченої доброти, про яку я маю стільки доказів...»

Бенкендорф дуже швидко виконав прохання Строганова. Вже 2-го лютого він написав рапорт цареві, в якому слід відзначити одну дрібничку: називаючи автора «Ревізора» «відомим письменником», ІІІ-ій відділ не посоромився перекрутити його прізвище на гогєл:

«Куратор московської шкільної округи генерал-адьютант граф Строганов запевняє мене, що відомий письменник Гогєл перебуває тепер у Москві в такім скрутнім стані, що всю свою надію покладає на свій твір під назвою «Мертві душі», але він не схвалений московською цензурою й тепер перебуває на розгляді тутешньої цензури. З уваги на те, що Гогєл не має на денне прохарчування й через те зовсім підупав на дусі, то граф Строганов просить виблагати від монарха щедрість якоїсь для нього допомоги. Слухняно доводячи до відома Вашої Імператорської Величности таке прохання графа Строганова в справі Гогєля, який відомий багатьом своїми творами, особливо своєю комедією «Ревізор», я насмілююсь просити Вселаскавішого Вашого наказу про надання йому одноразової допомоги 500 рублів сріблом.»

До цього листа графа Бенкендорфа Лемке додає:

«Ясно, що реферуючи справу Гоголя, Бенкендорф знав, що Ніколай уже помагав Гоголеві. Він ніколи не ризикував би просити за літератора, творів якого не схвалила встановлена урядом цензура. Цар написав на доповіді: «Згоден» і гроші були незабаром вислані.

Ми вже знаємо про допомогу для Гоголя 1842 року, видану на відміну від багатьох давніших та майбутніх, через ІІІ-ій відділ. 1944 року Смірнова довела до відома царя, що Гоголь знову бідує, але делікатно додала, що цар недавно видав йому допомогу. «Він напевно, вже витратив, — сказав Ніколай, Я скажу вам видати з моєї шкатули певну суму, але під умовою, що це залишиться між нами, ви мене не назвете» (Шенрок, IV, 189). Очевидно, цар був переконаний, що Смірнова не в стані зберегти таємниці, і таким чином Гоголь подвійно оцінить його подарунок.

Згодом, у березні 1845 року, завдяки допомозі Смірнової, наступника престолу, княжни Марії й Ольги та Іварова, міністра народної освіти (покірне теля дві матки ссе!), Гоголеві була видана допомога в сумі тисячі рублів сріблом протягом трьох років. При цьому Смірнова у приявності Орлова, — наступного, по смерті Бенкендорфа, шефа жандармів, добилася того, що цар, звертаючись до шефа жандармів, сказав: «Займісь Гоголем» (Шенрок, IV, 332-334). Для Орлова нічого більше не лишилось, як виконати найвищу волю...

Щоб догодити цареві і скласти відповідну доповідь, Орлов постановив звернутися до Жуковського. Жуковський відповів йому 7 (19) квітня 1845 року з Франкфурту на Майні.

Цей лист Жуковського — це скигління сентиментального поета перед нечутливим камінним жандармом. Жуковський переконував Орлова, що Гоголь — це видатний письменник, надія Росії, але хворий та бідує без грошей, не має ані на лікування, ані на їжу: «Чтоби пісать надо бить здоровим ілі хотя би полуздоровим; кто же болєн, тому надобно вилєчіться; чтоби вилєчіться, надобно імєть карман полний ілі хотя би полуполний; чтоби, вилєчівшісь, пісать надобно что-нєбудь прі етом єсть і піть нє раз в нєдєлю, а каждий дєнь адін раз і для етаго нужна вишесказанная полуполнота карманов. Ґоґоль болєн і болєн нєрвамі (ето я відєл в єво шестімєсячноє прєбиваніє у мєня во Франкфуртє)...»

Жуковський з німецькою логікою та систематичністю намагається своїм квилінням дібратись до чуттєвих глибин суконної жандармської душі Орлова: «Ломаносову бил покровітєлєм граф Шувалов, Карамзіну (прежде чем Олександр сделался єво іскрєннім другом) М. Н. Муравйов, Пушкіну — сам Государь Нікалай Павловіч; Россія ім за ето благодарна. Ана будет благодарна графу Орлову, єслі он для нєя сахраніт дарованіє Гоголя...»

Жуковський далі запевняє, що Гоголь ворог усякої революції: «Прібавлю ешо адно: Ґоґоль по характеру і по своей жізні чєлавєк самий чістий, а по своєму праву — враґ всяково буйства...»

Лемке зазначає, що Орлов спізнився: Гоголеві вже видано трирічну допомогу поза III-ім відділом. (Лемке: «Ніколаєвскія жандарми