Ендрю Нейдерман - Адвокат диявола

«Звичайно, Міріам не стала б іти без мене, — подумав він. — Це божевілля. Де в біса всі поділися? Що це — з мене приколюються, бо я перепив шампанського і знепритомнів?» Ну звісно, що ще може зараз відбуватися? Усі чи принаймні партнери, напевно, ховаються в цих кімнатах. Він засміявся сам до себе й захитав головою. Оце так компанія.

Він пішов уздовж коридору, стараючись рухатись якомога тихше й чекаючи, що з якоїсь кімнати вискочить Дейв або Тед. Але, зупинившись біля перших дверей і зазирнувши всередину, він не побачив нічого, крім темряви. Під дверима другої та третьої спалень було те саме, і у великих санвузлах — теж нікого. Про те, що нікого немає в кабінеті, він уже знав.

Він зупинився під дверима спальні містера Мільтона й послухав. Було зовсім тихо. Він легенько постукав і зачекав.

— Містере Мільтон!

Жодної реакції. Може, постукати гучніше? «Він, певно, ліг спати, — подумав Кевін. — Вечірка скінчилася, усі розійшлись, і він ліг спати. Міріам мене таки покинула. Можливо, вона розсердилася й пішла на емоціях. Даяна сказала їй, де я і що сталося. Вона прийшла по мене, не змогла розбудити, і їй стало соромно. Містер Мільтон, напевно, сказав їй дати мені проспатися. Якщо я прокинуся, він пошле мене вниз. Ось, певно, й усе. А що ще могло бути?» — замислився він.

Він послухав біля дверей ще кілька секунд, а тоді повернувся і знову пройшов коридором до приміщення та до ліфта.

— Оце так ніч, — пробурчав він собі під носа, натиснувши кнопку, після чого двері ліфта почали зачинятися.

Коли вони відчинилися знову, за ними виявився неприродно тихий коридор. Кевін вийшов і швидко дістався дверей своєї квартири, навпомацки шукаючи ключ. Його здивувало, що все освітлення у квартирі вимкнене. Невже вона не думала, що він повернеться додому? «Чорт, вона, певно, розсердилася», — подумав він. Це він уперше на своїй пам’яті так нажлуктився.

Він пройшов квартирою й зупинився, побачивши, що двері їхньої спальні зачинені. З-під них пробивалося трохи світла. Ну хоч там вона залишила для нього ввімкнену лампу, подумалося йому. Він почав уявляти, як буде вибачатися. Та, потягнувшись до дверної ручки, він зупинився, бо почув щось схоже на приглушені стогони. Він на мить прислухався. Стогони погучнішали. Стогін був явно еротичний і прошив його крижаним мечем. Він знову потягнувся до дверної ручки, але щойно він її торкнувся, пальці в нього заніміли й замерзли. Ручка дверей обпекла йому кінчики пальців так, ніби складалася з сухого льоду. Він спробував відсмикнути руку, але шкіра прилипла до металу. Він втратив контроль над пальцями. Вони повернули ручку, а тоді його рука поволі, по кілька сантиметрів, почала штовхати двері вперед, аж доки вони відчинилися досить широко, щоб йому стало чітко все видно.

На ліжку була оголена парочка. Щось у голові чоловіка видалося йому страшенно знайомим. Він зайшов до кімнати. Це що, Міріам? Він наблизився до ніг ліжка. Чоловікове тіло завмерло, припинивши смикатися. Жінка під ним посунулася направо, а тоді сіла так, що він чітко її побачив. Та це ж Міріам!

— Ні! — заволав він.

Чоловік відірвав губи від губ Міріам, але так і застиг на місці, дивлячись на неї згори вниз.

Міріам потягнулась, аби повернути чоловіка до себе, а тоді опустила його, щоб поцілувати в губи. За мить вони знову почали ритмічно рухатися; Міріам застогнала, міцно втиснувши пальці йому в сідниці, втягуючи його в себе, вимагаючи дедалі довших і глибших поштовхів. Підняла ноги й міцно обвила ними його стан. Вони кохалися з таким завзяттям і силою, що ліжко аж хиталось, а в матраці рипіли пружини.

— Ні! — заволав Кевін.

Він швидко обійшов ліжко збоку й потягнувся вперед, аби взяти чоловіка за плечі, потягнув його геть, угору. Чоловік же неначе міцно прилип, приклеївся до неї. Кевін постукав його по спині, вкладаючи в кожен удар усю вагу свого тіла, але чоловік цього наче не відчував. Він смикався й рухався далі. Кевін схопив його за поперек, але не стягнув чоловіка з Міріам, а почав повторювати його рухи і зрозумів, що з кожним поштовхом підштовхує його донизу, а з кожним зворотним рухом відтягує його назад. Він відчайдушно спробував звільнитися від тіла чоловіка, але руки в нього застрягли. Міріам стогнала дедалі гучніше. Вона досягла піку й закричала в екстазі.

— Міріам!

Його руки звільнилися.

Зневірившись, Кевін ухопив чоловіка за волосся й відтягнув його назад так, що мало не вирвав з корінням. Врешті-решт чоловік підвівся з тіла Міріам і розпочав повільний, рішучий поворот. Кевін відпустив його і став у стійку, аби зацідити чоловікові кулаком у лице. Але коли той остаточно повернувся, Кевін розтиснув кулак і схопився руками за голову.

— Ні! — заволав він. — Що…

Він дивився на самого себе. А тоді, шокований цим, полетів назад у пітьму.

10

-Ні! — заволав Кевін і сів у темряві.

— Кевіне!

Міріам потяглася до тумбочки, аби ввімкнути нічник на ній. Щойно в спальні з’явилося світло, Кевін різко розвернувся; його обличчя виражало страх упереміш зі спантеличенням.

— Що? Де… — Він зиркнув на Міріам, яка впала назад на подушку і здивовано дивилася на нього. — Міріам… Я… як я потрапив у ліжко? Де…

Він крутнувся, шукаючи в кімнаті ознак… кого? Самого себе?

Міріам захитала головою й сіла.

— Хто де?

Він витріщився на неї. Вона явно була спантеличена.

— Як я потрапив у ліжко? — пробурмотів він.

— Кевіне Тейлор, невже ти нічого не пам’ятаєш?

— Я… — він глибоко вдихнув, а тоді притиснув долоні до очей. — Останнє, що я пам’ятаю, — це як прокинувся в кабінеті й побачив, що всі зникли, а тому спустився сюди і…

— Ти сюди не спускався. Тебе сюди принесли.

— Та невже?

— Хлопці знайшли на підлозі в кабінеті містера Мільтона, ти був п’яний і щось белькотів. Одна з секретарок розповіла їм, що з тобою сталося. Вони тебе витягли й тишком-нишком перенесли сюди. Пол Сколфілд підійшов до мене, коли я дограла на роялі ще один твір, і сказав мені, де ти є. Він сказав, що ти спиш без задніх ніг, тож я спустилася не одразу. Залишилася там, аж доки люди почали розходитися. Тоді я побажала містерові Мільтону доброї ночі та спустилася сама. Невдовзі після того, як я