Кіра Шарм - Таємне чудо для магната, Кіра Шарм

14

- Гей. Ей ти. Та до тебе звертаюсь!

Поруч зі мною з вереском зупиняється біла машина.

– Ти що? Оглухла зовсім? Я так і підозрювала. Що у тебе зі слухом погано. Інакше давно мене послухала б.

- Що тобі від мене потрібно?

Мляво повертаю голову до вікна машини, з якого стирчить усміхнена фізіономія Міленіної.

– Що? Викинув тебе Рогожин? Як собаааааачку! А я казала. Попереджала тебе, дурна ти. Так ні. Ти вирішила, що особлива!

- Тепер від мене що потрібно?

Мені все одно. Жодне її слово мене не зачіпає. Не ранить.

Хіба може мене взагалі тепер щось поранити? У мене серця нема. Його вирвали. Щойно.

– Та стій ти!

Машина зупиняється.

Віолетта виходить із неї граційною ходою. Було б перед кимось так старатися. Як на подіумі!

- А тепер послухай мене, дівчинко.

Підходить до мене впритул. Так що мене мало не скручує спазмом нудоти від її солодких парфумів. Рохмахує яскраво-червоним манікюром перед очима.

- Добре послухай. Не так, як раніше. Цього разу те, що я тобі скажу, краще тобі не пропускати повз вуха! Рогожин мій! Хоч ти зі шкіри вилізи! У нас весілля незабаром буде. Так! Що? Здивована! Так-так, дурненька. Скоро я стану його дружиною! Як я й казала! Бачиш. Я ніколи не помиляюсь! Але зараз мені тебе навіть шкода. Ти просто дурна, яка уявила, що чудеса трапляються і замухришка може стати принцесою. Тільки ось твоя наступна помилка може тобі дорого коштувати!

- Яка ще помилка? Ти мені погрожуєш?

Думає, я вішатимуся Філу на шию буду? Ну ні!

- Не "ти", а Віолетта Юхимівна для тебе! На. Тримай.

- Це що?

Невидящим поглядом дивлюся на конверт, який вона намагається засунути мені до рук.

– Це тобі за працю, – глузливо посміхається. - За обслуговування мого чоловіка, так би мовити. І ще. Ось це. Теж тобі.

Витягує ще один конверт. Дуже вже пухкий.

– Заберіть це, – кидаю до неї.

– Краще візьми.

Губи фурії стискаються, перетворюючись на тонку нитку.

– Тобі знадобиться. Роботи, на мою думку, ти найближчим часом у столиці не знайдеш. Я постараюсь, повір мені. Тож це тобі на перший час. Переїзд, і… Хм. Відновлення.

- Мені нічого від тебе не потрібно, - відвертаюсь і продовжую брести, дивлячись перед собою.

- Гей. Ненормальна. Ти не дослухала!

Наганяє мене. Майже упирається у груди, не даючи пройти.

– Я знаю про твою маленьку таємницю. Знаю, по яким лікарнями ти ходила. Так ось. Навіть не думай! Якщо не зробиш аборт... Скажімо, нещасні випадки у столиці не рідкість. І якщо якусь нікому непотрібну сирітку раптом на смерть зіб'є машина, ніхто не помітить цього. І дівчинка. Я зараз зовсім не жартую.

Не жартує, – розумію, дивлячись у її крижані очі.

Вона справді здатна на таке!

Не особисто, звісно, ​​але…

- Ти мене зрозуміла, я сподіваюсь. Вирішувати тобі. Але цього разу по-доброму раджу. Послухай.

Нудотний нудотний запах нарешті зникає.

Нова наречена сідає у свою машину і зривається, обдавши мене стовпом дорожнього пилу.

А я як робот добираюся до квартири. Просто падаю на ліжко, дивлячись у стелю немигаючими очима.

--________________

Дорогі друзі! В нас попереду ще дууууже багато цікавого!!!

Підтримайте, пліііііззззз, наших героїв та автора вашим лайком! ( зірочкою)!

Ну, а я дуже постараюсь викласти сьогодня ще!!!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍