Олександра Малінкова - Поліна, я на колінах!, Олександра Малінкова

ГЛАВА 32

Геннадій Клемков.

Думаю, Вас цікавить, що я забув, біля будинку Поліни. І взагалі, звідки знаю де вона живе. Ну у світі, де будь яку інформацію можна добути за гроші, це зробити, було не складно! А от що я тут роблю? Хотів би й сам знати!

Ну по-перше, як виявилося вагомих причин навіть декілька. Не знаю, яка з них суттєвіше, бо на мій погляд - обидві. 

Знаєте, коли тобі сподобалася жінка, коли ти відчуваєш до неї ту саму хімію, понад усе хочеш запобігти, щоб ця жінка у своїй голівці не “наскладала” зайвого. А по ситуації в якій опинився декількома годинами тому, можна з упевненістю сказати, що вже встигла Поліна не лише накрутити себе, а ще й обізвати мене, добре якщо лише подумки -  “покидьком”, вже тричі мене поховати і станцювати на моїх кістках. 

Що ще?

Від себе можу додати, що вперше був вражений відвертим вчинком у відповідь на мою провокацію. Так. Так. Я зараз про поцілунок у ліфті. 

Запалила до червоного. Геть зірвало дах від таких звабливих дій. М-м. Солодка! Капець на скільки! Хочу ще! Настільки сильно, що начхав на: норми, правила, помсту, відразу до їх клану.

Я хочу продовження з цією жінкою. 

Хочу відчути всі шаленства, які лише можемо дати один-одному! 

І повірте, години очікування того варті!

Тим паче, що можна чудово сумістити з роботою. 

Зручно вмостився на задньому сидінні своєї автівки. Тут комфортніше працювати з ноутбуком. 

Ніч. Тиша. Десь в траві цвіркуни. Майже повний місяць. 

І ось нарешті. Леді нагулялися!

Відчиняю дверцята автівки й чимчикую за ними.

Поліна встигла вже змінити сукню. І зараз її задок обтягнутий тонкою тканиною, виглядає ще більш апетитно. А я повірте, за останні роки нагуляв апетит. 

- Поліно! - гукаю її.

Обертаються  удвох.

- Можна тебе на декілька слів? - цікавлюся.

Подружка робить крок до мене. Зупиняється поряд, примруживши очі. 

- Перше питання - Ви одружені? - запитує схиливши голову на бік, наче детектор брехні і рентген два в одному.

- Ні! - посміхаюся, спостерігаючи, яке збентеження читається на обличчі у Поліни.

- Друге! У Вас є діти? - продовжує допит подруга.

- Ні! - відповідаю. 

То он що вони там собі навигадували. Дарма час не витрачали обидві!

А яке наступне питання буде? Скільки сантиметрів? Ледве втримуюся, щоб не розсміятися.

- Ранком поверніть мені її  будь ласка назад! - суворим тоном продовжила. - Бажано в такому стані, щоб вона ще могла приділити мені час, мій рейс лише у неділю ввечері!

- Лів… - шикнула Поліна. - Агов я все ще тут!

- А що? - закліпала оченятами вона.

Потім подруга розвернулася до неї й почала шепотіти на вухо. Але ж я все чую! Ну вибачте! Не буду палитися й пхати пальці у вуха! На крайній випадок, спробую вдати, що не розумію англійську!

- Уф… Який він гарячий, як я тебе розумію…

Бідолашна Поліна взагалі не знає куди себе подіти після такого одкровення.

- Будь ласка, Полю, хоч цього не бий! Я все ще хочу стати хрещеною мамою!

Що я їй скажу одразу, коли залишуся з нею наодинці? Ще не вигадав! Імпровізація наше все!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍