Френк Херберт - Бог-Імператор Дюни

Просто стоячи перед його лицем, Хві прикликала його втрачену людськість. Це було для нього занадто, і він застогнав од розпачу:

— Навіщо твої господарі мучать мене?

— Владико?

— Послали тебе!

— Я б не завдала вам болю, Владико.

— Ти завдаєш мені болю самим своїм існуванням!

— Я не знала. — Сльози нестримним потоком текли з її очей. — Вони ніколи не казали мені, що роблять насправді.

Він заспокоївся і тихо сказав:

— Тепер залиш мене, Хві. Займися своїми справами, але швидко повертайся, коли я тебе покличу!

Хві повільно вийшла, та Лето бачив, що вона теж карається. Ні з чим не можна було сплутати той глибокий смуток, який вона відчувала через людськість Лето, принесену ним у жертву. Знала те, що знав і Лето: вони могли бути друзями, коханцями, могли мати найближчі стосунки, що виникають між людьми протилежної статі. Її господарі навмисне запланували, щоб вона це відчула.

«Іксіани жорстокі, — подумав він. — Знали, яким буде наш біль».

Відхід Хві розворушив пам’ять про її дядька Малкі. Той був жорстоким, проте Лето любив його компанію. Малкі мав усі чесноти працелюбності, характерні для своїх одноплемінників, і достатньо їхніх вад, щоб бути справжньою людиною. Малкі насолоджувався товариством Рибомовок Лето. «Ваші гурії», — називав він їх, і Лето не міг думати про Рибомовок, не згадавши того їхнього ярлика від Малкі.

«Чому я зараз подумав про Малкі? Не лише через Хві. Спитаю, яке завдання поставили її господарі, коли послали до мене».

Лето мав от-от покликати її назад.

«Вона скаже, якщо я спитаю».

Іксіанським послам завжди наказували визначати, чому Бог-Імператор терпить Ікс. Іксіани знали, що не можуть нічого від нього приховати. Ця дурна спроба заснувати колонію, недоступну його очам! Може, перевіряли межі його можливостей? Як підозрювали іксіани, Лето насправді не потребував їхніх витворів.

«Я ніколи не приховував свого ставлення до них. Я казав Малкі:

— Технологічні новатори? Ні! Ви злочинці від науки в моїй Імперії!»

Малкі реготав.

Роздратований Лето звинувачував:

— Навіщо намагатися приховати таємні лабораторії та фабрики за межами Імперії? Ви не можете втекти від мене.

— Так, Владико. — Регіт.

— Я знаю ваші наміри: протягти дрібку того, крихту сього назад до моїх Імперських володінь. Підважити! Викликати сумніви й питання!

— Владико, ви ж самі один із наших найкращих клієнтів!

— Я не це мав на увазі, ти ж знаєш, страшний ти чоловіче!

— Я вам подобаюсь, бо я страшний чоловік. Я розповідаю вам про те, що ми там робимо.

— Я це знаю і без твоїх розповідей!

— Але ж деякі розповіді є ймовірними, а деякі сумнівними. Я розвіюю ваші сумніви.

— Я не маю сумнівів!

Це лише змусило Малкі зареготати ще сильніше.

«Я мушу далі їх терпіти», — подумав Лето. Іксіани діяли в терра інкогніта творчого винахідництва, яке Батлеріанський Джигад поставив поза межі закону. Розробляли свої пристрої на образ та подобу розуму, а саме це й стало причиною знищення та різанини Джигаду. Це вони робили на Іксі, а Лето міг лише дозволити їм продовжувати.

«Я в них купую! Я не зумів би навіть записати своїх журналів, якби не їхній диктопис, що відповідає на безмовні думки. Без Ікса я не міг би приховати свої журнали та принтери.

Проте слід нагадати їм, наскільки небезпечне те, що вони роблять!»

А ще не можна дозволити забути це Гільдії. Це простіше. Гільдієри, навіть співпрацюючи з іксіанами, не довіряли їм.

«Якщо ця нова іксіанська машина працює, Гільдія втратила монополію на космічні подорожі!»

* * *

Зі стовпотворіння пам’ятей, що я їх можу випускати з власної волі, складаються схеми. Вони наче інша мова, яку я чудово розумію. Сигнали суспільної тривоги, що вводять соціум у стан захисту чи атаки, — для мене як гучно промовлені слова. Ви, люди, реагуєте на загрози непорочності, на небезпеку для безпорадної юні. Незрозумілі звуки, видіння та запахи змушують їжитися вашу шерсть, хоч ви вже й забули, що її мали. У мить тривоги ви чіпляєтеся за рідну мову, бо всі інші впорядковані звуки здаються вам дивними. Ви прагнете прийнятого одягу, бо незвичний костюм приховує в собі загрозу. Це зворотний зв’язок системи на найпримітивнішому рівні. Ваші клітини пам’ятають.

Викрадені журнали

Аколітки Рибомовок, що служили пажами при вході до аудієнційної зали Лето, привели Дуро Нунепі, тлейлаксанського Посла. Було ще надто рано для аудієнції, і його викликали не за чергою, проте він рухався спокійно, з легкою ноткою покірної згоди.

Лето мовчки очікував, витягшись уздовж свого повозу на високій платформі в кінці кімнати. Доки він чекав наближення Нунепі, його пам’яті знайшли для нього порівняння: пливуча кобра перископа, що залишає майже невидимий слід на воді. Спогад викликав усмішку на вустах Лето. Такий цей Нунепі — гордий чоловік з кам’яним обличчям, що зіп’явся вгору ієрархічною драбиною тлейлаксанського правління. Не будучи сам лицеплясом, він сприймав лицеплясів як особистих слуг; вони були водою, по якій він рухався. Лише справжній знавець міг розгледіти його слід. Нунепі був причетним до не одної огидної справи, зокрема ж і до нападу на Королівській Дорозі.

Попри ранній час, чоловік мав на собі повний набір посольських регалій: широкі чорні штани, чорні сандалі з золотою облямівкою та квітчасто-червоний каптан. Під розстебнутим каптаном видно було зарослі груди й коштовну прикрасу — тлейлаксанський герб із золота й самоцвітів.

На належній відстані в десять кроків Нунепі зупинився і пильним поглядом пробіг ряд озброєних вартівниць-Рибомовок, що стояли дугою позаду Лето. Коли Нунепі перевів увагу на Імператора та ледь схилився, у його сірих очах зблиснула причаєна радість.

Тоді ввійшов Дункан Айдаго зі схованим збоку лазерострілом у кобурі та зайняв позицію біля закритого каптуром обличчя Бога-Імператора.

Поява Айдаго змусила Нунепі ще раз усе ретельно проаналізувати, і результат аналізу не сподобався Послові.

— Я вважаю змінювачів подоби особливо огидними, — сказав Лето.

— Я не змінювач подоби, Владико, — відповів Нунепі. Його голос був тихим та ввічливим, лише з легким ваганням.

— Але ти їх представляєш, і це в тобі дратує.

Нунепі очікував відвертої ворожості, але розмова не велася дипломатичною мовою. Це так його шокувало, що він вдався до сміливого натяку на те, що вважав силою Тлейлакса.

— Владико, ми, зберігаючи плоть оригінального Дункана Айдаго та забезпечуючи вам повернення гхол з його зовнішністю