Мирослав Сивицький - Жартівники

з уваги, що оця миловидна, під стать сестрі, дівчина, дипломована друкарка.

— Як найсерйозніше! Наберу на комп’ютері, після того, як вичитаєте, перенесу на дискету, залишиться здати в друкарню і книжка готова. — До речі, окрім цього роману, маєте ще якісь речі?

— Маю.

— Тоді я вам усе переведу на дискети.

— У мене не вистарчить грошей на шоколад та шампанське.

— Тоді я зроблю це вам задарма.

— І через що мені така ласка?

— Може, я теж закохана у вас.

— І ти? — сміється Нестор. — Змилуйтесь, я один, а вас он скільки.

— Змилувалась. Зроблю це вам, як майбутньому шваґрові, — хитро скулить око, й Нестор завважує, як сором'язливий рум'янець виповз Наталці на щічки, й та, сердито блимнувши на занадто балакучу сестру, відвернулася. — А ще, я прагну слави! Адже на кожній книжці, десь там унизу, буде написано, нехай і дрібнесеньким шрифтом: «Комп’ютерний набір Стефанії Шолудяк», а це вже безсмертя!

Розжившись на добровільного помічника, Нестор тепер щоранку, замість того, аби силувати себе вистукувати отих обов'язкових кілька сторінок, залюбки вичитував рукопис за рукописом, компонував збірки оповідань.

От і зараз він сидів за письмовим столом у своїй кімнаті в будинку спеціаліста, й завершував правку «Четвертого пришестя», маючи намір по дорозі на роботу, вступити до контори й віддати Стефці.

Раптом у коридорі почулися швидкі кроки, брязкіт ключів і дівочий щебет. Заінтригований, кого ото принесло в оцей ранковий час у цю тиху обитель, з одним єдиним жильцем на весь котедж, він устав з-за столу й визирнув за двері.

— Доброго дня, Несторе Григоровичу, — привітався завгосп, несучи два здорових чемодана до відчиненої кімнати, де біля рюкзаків стояло дві, однакові на зріст, з однаковими зачісками, в однакових платтях, з однаковою засмагою, дівчини.

— Ба! Кого моє багатостраждальне серце нарешті дочекалося! — вигукнув зраділо Нестор, широко розкинув руки, й на очах спантеличеного завгоспа, згорнув в обійми дівчат і міцно з ними розцілувався. — Знали би ви, як я за вами стужився! — відступив назад і замилувався вродою чорнявок, чиї обличчя, оголені плечі, гарні ноги виблискували шоколадною засмагою. — Що ж, розпаковуйтесь, приймете з дороги душ і до мене в гості! Саме сьогодні, спозарана, привіз я від бабці повно гостинців.

За обідом, ловив себе на тому, що весь час приглядається до близнючок, намагаючи вислідити якусь несхожість.

— Щось, Несторе, негаразд? — запримітила одна оті позиркування.

— Та ні, все нормально. Тільки скажіть мені, як у біса, я маю вас розрізняти? Ох, і наберуться тутешні парубки з вами халепи.

— Наберуться, — сміється друга.

— Нас рідна мати й та, інколи плутає.

— Особливо на відстані.

— Але ми тобі допоможемо: Нео — шульга, придивляйся і розрізнятимеш. Я ж, носитиму ось цей амулет, — Зоряна показала невеличку прикрасу, оправлений у чорне срібло кусочок яшми з дрібнюсінькими вкрапинами зернин червоного, білого й зеленого кольорів.

— А взагалі звикнеш, — усміхнулась Неоніла. — Надійка швидко навчилась нас розрізняти.

— До речі, вона вже мала бути сьогодні.

— Мала, — погоджується Нестор. — Та зателефонувала вчора, що затримається ще на один день.

Знадвору донеслося коняче форкання, і Нестор визирнув у вікно. Біля дверей котеджу зупинився на гумових колесах віз, навантажений хатніми речами.

— Агов, панянки! — загукав у коридорі завгосп. — Де ви тут? Забирайте матраци, подушки, ковдри…

— Що, Несторе, йдемо зараз на роботу? — запитала Зоряна, коли хлопець разом із завгоспом допоміг дівчатам поносити й розкласти меблі, пересунути в інший куток шафу.

— Може спочиньте з дороги, прийдете вечором?

— Який відпочинок, Несторе! — скинула на нього Неоніла очі карого зблиску. — Ми б хотіли вже сьогодні розпочати репетиції.

— І до дня Незалежності ще підготувати два-три танцювальних номери.

— Тоді йдемо, утрясемо графік занять, передамо через місцеве радіомовлення оголошення, що сьогодні, нарешті, розпочнуться репетиції танцювальних колективів.

На першій офіційній нараді у кабінеті Нестора, Наталка, Павло й близнючки узгодили графік занять, домовились, що Зоряна, окрім бального танцю, вестиме заняття у спортивно-мистецькій школі з підлітками та групою дівчат, Неоніла — дитячий та дорослий гуртки народного танцю і старшу групу спортивної школи. Нестор готуватиме перших спортсменів до осінньо-зимових змагань на першість району з кік-боксингу і вестиме літературну студію. На пропозицію Нестора, й на превелике задоволення Павла, близнючки утворять для його гурту балетну групу, а тимчасом самі виступатимуть з його «Тихим дощем».

— Давайте ми в основу сценарію, — запропонувала, під час обговорення плану підготовки свята, Наталка, — покладемо такий народний звичай, як обжинки. Акурат до дня Незалежності жнива закінчаться.

— А що, у цьому є сенс, — підтримав дівчину Павло. — Тоді тут справді буде все село!

— Що-що, а гуртом випити ми любимо! — сміється Нестор. — Та перш, аніж ми приймемо рішення, я спробую «розколоти» Біляка, на нормальні призи для отих трударів.

— Маєш рацію. В оцю пору, коли ми розсиджуємося у холодку, ті, в солоному поті, збирають у полі хліб наш насущний! — підтримує Павло. — Гадаю, що Біляк не пошкодує для них грошей. Як колишнього ідеолога, котрий знає, що таке стимули до високопродуктивної праці, тобі вдасться його підмовити.

— То справді був би клас! — зблискує оком Наталка, рада, що її, можливо перша самостійна пропозиція, сприйнята усіма.

— Ану, заждіть! — Нестор зняв трубку й набрав номер. — Стефцю, то Нестор. Ти не знаєш де Біляк? У себе в кабінеті. Ану запитай, чи зможе мене прийняти? Чекаю, — він долонею руки прикрив мікрофон.

— Зараз усе вияснимо… Так. Що? Ну тоді все о'кей! Спасибі, дитинко! — поклав на важіль слухавку.

— Біляк зараз їхатиме на десяте поле й заскочить до нас. Нестор вийняв зі шухляди стола зв'язку ключів і подав Наталці.

— Піди, дитинко, покажи сестричкам, де їхні робочі кабінети, а також кімнати для гурткових занять. А тепер усе — розбігаємося. Після аудієнції з Біляком зберемося у Наталки й допрацюємо кістяк сценарію.

33

Ласкаве серпневе сонце висить над містом.

Перетворений войовничими атеїстами, в розпал всенародної побудови комунізму, за одну ніч на купі уламків цегли, битого скла, покрученого металу, храм, що нині волею громадян міста, мов Фенікс з попелу, воскрес із руїн. І ніби фрегат, зараз гордо пливе над хвилями сірих п'ятиповерхових коробок, весело роззирається навсібіч осяйними очима вікон і щасливо всміхається до сонця п'ятьма позолоченими вітрилами бань.

Ще би! Тут сьогодні, вперше, після воскресіння з небуття, має відбутися велике дійство — злучення двох люблячих сердець церковним шлюбом.

Для затримки розвитку події, посилення читацького інтересу, годилося би детальніше розповісти, як однієї ночі червона сатана заклала вибухівку під двохсотлітній красень, і про те, як опісля, з волі Божої, руйнівники святині