Мілан Кундера - Вальс на прощання

Вона зливалася для нього з музикою й картинами, з тим царством, в якому він ніколи не бував, зливалася з барвистими деревами довкола нього, і він уже не бачив у них послань чи смислів (образу пожежі чи горіння), а тільки екстаз краси, що в загадковий спосіб пробудилася від ходи цієї жінки, від звучання її голосу. Та він казав і казав про неї, аж відчув, що нездатний висловити все, що йому хотілося.

Він торкнувся її руки.

— Отут, на другому поверсі, пан Шкрета приймає пацієнтів у кабінеті.

Пані Клімова довго дивилася на нього, і Якуб вхлинав її погляд, вогкий і ніжний мов далечінь. Він іще раз торкнувся її руки, обернувся й пішов.

Згодом він озирнувся й побачив, що пані Клімова так і стоїть на місці і проводжає його поглядом. Озирнувшись іще кілька разів, він побачив, що вона так і дивиться йому вслід.

7

У почекальні сиділо десятків зо два схвильованих жінок; Ружена з Клімою не знайшли вільного стільця. Навпроти них, на стіні, висіли великі плакати з малюнками і гаслами, завдяки яким жінок намагалися відрадити від абортів.

«Чому ти не хочеш мене, матусю?» — допитувалися літери на плакаті, де всміхалося немовля у сповитку; під ними великими літерами написано було вірш, у якому зародок благав матір не робити аборт і за те обіцяв їй купу всіляких радощів: «У чиїх обіймах ти, мамцю, помиратимеш, як на світ мене не пускатимеш?».

На інших плакатах були великі світлини усміхнених мам, які пхали перед собою візки з дітлахами, і фото маленьких хлопчиків, що дзюрять. (Кліма подумав собі, що дитина, яка дзюрить, невідпорний аргумент на користь її народження. Він пригадав, як у кіножурналі показали таку дитину, і всенька зала наповнилася схвильованими жіночими зітханнями.)

Зачекавши з хвилину, Кліма постукав у двері; визирнула медсестра, і Кліма назвав прізвище Шкрети. Той за хвилю вийшов, дав йому анкету, попросив заповнити її і терпляче очікувати виклику.

Кліма приклав анкету до стіни і почав заповнювати її численні графи: ім’я, дата народження, місце народження. Ружена підказувала йому, що писати. Потім він сягнув графи, де стояло: ім'я батька, і збентежився. Йому страшно було бачити те ганебне звання і чорним по білому писати там своє прізвище.

Ружена дивилася на його руку і бачила, що вона тремтить. Це принесло їй задоволення.

— Пиши, пиши! — звеліла вона.

— Чиє ім’я тут написати? — прошепотів Кліма.

Він здавався їй боягузливим і підлим, вона зневажала його. Усього він боявся, боявся відповідальності за батьківство, боявся свого підпису на офіційному бланку.

— Ти ба! А мені здавалося, відомо, хто тут батько! — сказала вона.

— Я думав, це не має значення, — сказав Кліма.

Хоч вона вже й не трималася за нього, все ж таки в глибині душі була певна, що цей боягуз винний перед нею; їй подобалося його карати.

— Якщо ти збрешеш, то я сумніваюся, що нас будуть слухати.

Коли він написав своє прізвище у тій графі, вона, зітхнувши, докинула:

— Так чи так, я не знаю, що зроблю…

— Що?

Вона глянула на його перелякане обличчя:

— Поки його не вишкребли, я ще можу і передумати.

8

Вона сиділа у фотелі, закинувши ноги на стіл, і читала детективний роман, який придбала на курорті для розваги у дощові дні. Та читала вона його неуважно, бо на думку їй весь час спадали події й фрази з учорашнього вечора. Їй було до вподоби все, що сталося того вечора, та й собою вона була дуже задоволена. Нарешті вона була така, якою хотіла бути завжди: не жертвою чоловічих зазіхань, а єдиним творцем своєї долі. Вона остаточно відмовилася від ролі невинної вихованочки, яку змушував грати її Якуб, і, навпаки, сама витворила його за власним бажанням.

Вона вважала себе елегантною, незалежною і сміливою. Дивилася на свої ноги в блакитних щільних джинсах, які закинула на стіл, і, коли постукали у двері, весело гукнула:

— Заходь, я чекаю на тебе!

Якуб увійшов, вигляд у нього був невеселий.

— Привіт! — сказала вона і на мить затримала ноги на столі. Побачила, що він збентежився, і втішилася цим. Потім підійшла до нього і легенько цьомнула в щоку.

— Залишаєшся ще на трохи?

— Ні, — сумовито відказав Якуб. — Цього разу я прийшов попрощатися назавжди. Зараз уже вирушаю. Подумав оце, що можу востаннє провести тебе до водолікарні.

— Згода, — весело сказала Ольга. — То ходімо прогуляємося.

9

Якуб і досі був переповнений образом прегарної пані Кліми, тож йому довелося подолати певну неприязнь, щоб попрощатися з Ольгою, від якої з минулого вечора лишилося в нього тільки відчуття розгубленості і бруду. Проте він нізащо не показав би цього їй. Змусив себе триматися з нею з винятково тактовно, щоб вона і запідозрити не могла, як мало задоволення й утіхи завдали йому ті їхні стосунки, аби лиш вона зберегла про нього найкращі спогади. Він прибрав поважного вигляду, меланхолійно промовляв незначущі фрази, неуважно торкався її руки, вряди-годи гладив її по голові, а як вона заглядала йому в вічі, намагався видаватися сумним.

Дорогою вона запропонувала йому хильнути ще по келиху вина, та Якуб хотів будь-що скоротити їхню прощальну зустріч, що була тяжка для нього.

— Ох, такого болю воно завдає, це прощання. Не хочу продовжувати його, — сказав він.

Перед входом до курортного закладу взяв її за руку і довго дивився у вічі.

Ольга сказала:

— Ти дуже добре вчинив, Якубе, що приїхав. Учорашній вечір був просто-таки чарівний для мене. Я задоволена, що ти перестав грати роль татуся і став Якубом. Вчора все було чудово. Правда ж, чудово?

Якуб зрозумів, що нічого не тямить. Невже ця витончена дівчина сприймає їхній учорашній вечір кохання як простеньку забаву? Невже її підштовхнула до нього чуттєвість, позбавлена будь-яких почуттів? Невже втішний спогад про ніч кохання важить для неї більше, ніж сум від остаточної розлуки?

Він поцілував її. Вона побажала йому щасливої дороги і зникла у великих дверях закладу.

10

Він ходив туди-сюди години зо дві перед будинком поліклініки і вже почав утрачати терпець. Закликав себе до спокою, повторював, що не повинен зчиняти бучі, та відчував, що вже незабаром йому забракне сили, щоб панувати над собою.

Увійшов до будинку. Курортне містечко було невелике, і всі його тут знали. Запитав у воротаря, чи той бачив Ружену. Воротар сказав, що вона тут, і порадив йому піднятися ліфтом.