Анджей Збих - Ставка більша за життя. Частина 3, Анджей Збих

Нарешті! Вони подалися узліссям до шосе. Клосс скочив на мотоцикл і лукою помчав до вулиці, паралельній Кобургштрассе. Він уже під’їздив до штабу. Проїхав через ворота у подвір’я палацу, знайомий вартовий козирнув йому, і цієї миті Клосс згадав про номерні знаки. Забув їх змінити… Отже, він таки припустився цієї безглуздої помилки! Врешті, кожний припускається помилки! Повернути назад? Пізно: здалеку побачив капітана Келлера, який зістрибнув з мотоцикла, махнув йому рукою і подався до палацу. Мовби знічев’я кинув оком по подвір’ю. Побачив чорний “мерседес” біля входу. “Вони вже тут, встигли поперед мене”, — подумав він.

Клосс зупинив мотоцикл біля самої стіни казино, зірвав таблички. Огледівся. Що з ними робити — не брати ж із собою! Зігнув їх та увігнав у землю під стіною, зарівняв чоботом місце. Він не помітив Симону, яка уважно стежила за ним з вузенького віконечка казино.

6

Два штурмбанфюрери з Добжице — Кнох і Леман — з’явились у штабі за кілька хвилин до повернення Клосса. Вони зробили все можливе, щоб знайти чоловіка, одягненого в офіцерський мундир вермахту, який попав у пастку, але вбив гестапівця Фріца Шальбе й утік. Обидва вони розуміли, що ставка висока, що вони натрапили на слід небезпечного ворога, найвірогідніше — розвідника, який носить німецький мундир. Розслідування у Добжице одібрали багато часу. Перші — щоправда, дуже скупі — дані повідомив хлопець з гітлерюгенду, якого Кнох зустрів на розі Баутценштрассе.

— Ти не бачив мотоцикліста в офіцерському плащі?

— Бачив, — відповів. Показав йому вулицю, але не запам’ятав точно чину і не звернув уваги на номер. Проте хлопець стверджував, що мотоцикліст лише один раз проїздив повз нього.

Довелося опитати всі пости на виїздах з міста. Вартові часто змінювалися. Кнох і Леман мали розмову з кількома жандармами. Звичайно, майже ніхто не виконав наказ записувати номери. “Наказ був досить розпливчастий, — пояснювали вони. — Власне, йшлося тільки про підозрілих”.

— Підозрілих треба затримувати! — гарчав Кнох.

Певна річ, вони бачили багато мотоциклістів. Леман записував інформацію, з якої нічого не випливало. Аж ось два рапорти — поста зі східного, форбурзького шосе і з дороги від Дьоберітца до лісу Вайперт — якоюсь мірою, здається, прояснили становище.

Жандарм зі східного шосе бачив мотоцикліста, який здалеку показав йому перепустку на виїзд і гукнув “148-ма бронетанкова”. Найвірогідніше, другий жандарм завважив того ж таки офіцера, що взагалі не зупинився біля жодного постового.

— Тобто як — не зупинився? — бурчав Леман. — Розкажете судові.

Обидва запам’ятали тільки окремі цифри номера: 3, 8 і 7. Та вже й цього було багато.

Негайно надіслано гестапівців до всіх полків 148-ї дивізії. Генерал Пфістер прийняв їх не дуже ґречно. Вони докладно пояснили суть справи, але не змогли викликати цим зацікавленості генерала.

— У мене в дивізії, — сказав старий пруссак, — нічого подібного статися не могло. Ми знаємо своїх офіцерів.

— А проте це сталося, — гостро заперечив Кнох. — Мотоцикл був, безсумнівно, із 148-ї. Ми знаємо деякі цифри номера: 3, 8. 7.

— Ну, то шукайте. У мене фронт на шиї!

— Пан генерал вважає, що нам треба звернутись до командувача фронту рейхсфюрера Гіммлера? — пошепки запитав Кнох.

Пфістер розм’як. Він викликав чергового офіцера й наказав назвати осіб, які протягом останніх годин користувалися службовими мотоциклами. Записи чергового були докладні: гауптман Келлерт, гауптман Клосс, обер-лейтенант Вальтер, гауптштурмфюрер Куссау.

— Куссау нас не цікавить, — відразу сказав Кнох, — а решту, пане генерал, викличте, будьте ласкаві, сюди.

— Я всіх викличу, — сухо сказав Пфістер. — Якщо є підозра. Куссау матиме рівні з усіма права. За годину, — додав генерал. — Зараз мені ніколи. Ви можете тим часом повечеряти.

Вони пішли насамперед оглянути мотоцикли. Клосс бачив, як вони виходили від генерала: він одразу впізнав Кноха і повинен був негайно залишити штаб. Які в нього шанси? На що він ще сподівався? Почастував чергового офіцера цигаркою й пішов униз, до порожнього казино.

А раптом Кнох його не впізнає? Він бачив його обличчя лічені секунди, Клосс був тоді у касці та великих захисних окулярах. Доводиться ризикувати, зараз не можна втекти, треба дочекатись, коли хлопці з парашутного десанту почнуть боротьбу за плацдарм біля мосту і розгорнеться наступ.

Симона стояла біля бару.

— Коньяк? — запитала вона байдуже. — Вечерю?

— Якщо можна, коньяк. Я пізніше поїм.

Вона поставила перед ним чарку.

— Пізніше? — перепитала Симона. — Ви вважаєте, що буде якесь “пізніше”?

— Не розумію.

— Черговий офіцер сказав мені, чого приїхали гестапівці з Дьоберітца.

— Справді? — Клосс неквапно пив коньяк. — Чого ж?

— Ви не знаєте?

— Ще ні.

— Я дивуюся з вашої витримки, — шепнула вона. — Хто ви насправді?

— Ми давно знайомі з вами, Симоно.

— Хтось убив гестапівця в Дьоберітці. Невідомий їхав мотоциклом. Його шукають. Якби довідались, що один офіцер, приїхавши до штабу, міняв номерні знаки, у них не лишилося б жодних сумнівів.

Отже, вона його бачила!

— Цікаво, — Клосс відсунув порожню чарку. — І що далі?

— Цей офіцер був не вельми обачний. Він втоптав таблички в землю тут, під моїм вікном. Я могла б їх показати, але номер я й так пам’ятаю: 3837. Збігається?

Він мовчав.

— Кажіть щось!

Він знизав плечима.

— Мені нема чого казати. Що ви хочете зробити, Симоно?

— Я не маю діла до вашої війни, — шепнула вона. — А як ви гадаєте: моя інформація — достатня ціна за життя Рольфа?

Він мовчав.

— Ну, то як ви гадаєте? Життя за життя. І квит. Так?

Він підвівся. Просити? Переконувати? Пояснювати, що нічого вона за це не дістане? Клосс подивився на її обличчя. Очі позападали, губи потріскалися.

— А потім? — запитав він. — Як з цим можна жити потім?

Цієї миті долинув шум моторів, недалекий вибух захитав підлогу.

— Вони вже тут, — шепнула Симона. — У них надійний свідок, чи не так?

“А якщо її застрелити? — подумав він. — Ні, я не зможу”.

Клосс почув, як хряпнули вхідні двері: на порозі з’явився штурмбанфюрер Кнох. Ще ближчий вибух, брязнуло скло.

Кнох подивився на Клосса, потім схопився за кобуру.

— Це ти! — заволав Кнох. — Руки…

Більше він нічого не встиг сказати. Клосс був меткіший. Він зробив два постріли. Кнох звалився на підлогу. Клосс підбіг до нього — гестапівець був мертвий. Обидва постріли влучили. Симона скам’яніла біля стойки, затулила рукою рота, змушуючи себе не кричати.

З казино Клосс побіг ще нагору: в кімнаті переховував деякі речі, що їх не повинні були знайти. Непроявлена плівка, шифр, мініатюрний фотоапарат… Потім треба якось перейти Регу.

Він був уже на другому поверсі, коли його перестрів черговий офіцер.

— Вас кличе