Анджей Збих - Ставка більша за життя. Частина 2, Анджей Збих

його з кімнати. Провели через подвір’я, а потім звивистими безлюдними вуличками околиці повели до шосе. Ріолетто знав, що досить перейти шосе, щоб опинитися в лісі. Чоловік у жокейці, який, напевно, був старший, щохвилини поглядав на годинник.

— Хутчій, хутчій, — повторював він.

— Що ви хочете зі мною вчинити? — запитав Ріолетто.

— Ми ліквідуємо тебе за співробітництво з гестапо.

Вони пішли швидше. Ріолетто зволікав, намагався відстати. Чоловік зі шрамом ударив його в спину прикладом.

— Не бийте мене! — вигукнув італієць. — Я хочу розмовляти з вашим командиром.

— А що б ти хотів сказати нашому командирові?

— Не твоя справа.

— Я з тобою, шпику, на брудершафт не пив, — сказав чоловік зі шрамом.

Вони вийшли на луг. У темряві перед ними блиснула світла смуга шосе. Хлопець у жокейці зупинився біля придорожнього куща. Ріолетто подумав, що якби вони хотіли його ліквідувати, то могли б зробити це раніше або просто в квартирі Данки. Тепер до шосе залишалося всього кільканадцять метрів, а вони чогось чекали, немовби не відважувались перейти безлюдної дороги. Хлопець зі шрамом знову глянув на годинник.

— Ходімо, — наказав він.

Вони вже були на узбіччі дороги, коли Ріолетто раптом почув гул мотора, а потім його засліпило яскраве світло фар. Машина, що наближалася, ввімкнула довге світло; пролунали постріли, хлопці залишили його на шосе і зникли в темряві. Все це тривало кілька секунд. Ріолетто через силу підвівся на ноги, машина, різко загальмувала. Італієць побачив німецьких солдатів, які вискакували з машини, а потім почув голос обер-лейтенанта Клосса.

— Вам пощастило, пане Ріолетто, — ми встигли якраз вчасно.

— Який чудесний збіг, — промовив італієць. — Який чудесний збіг, — повторив він. — Дякую вам.

— Про це ми поговоримо в мене, — сказав Клосс.

Клосс і Ріолетто сіли в машину поруч на задньому сидінні. Вони обидва мовчали, розуміючи, що їх чекає важка розмова. Чи здогадується Ріолетто? Чи можна йому довіряти? Чи є шанси на те, що вони порозуміються?

Машина зупинилася перед резиденцією абверу. У коридорах було порожньо, в кабінеті Клосса на письмовому столі горіла лампа, а на маленькому столику стояли пляшка коньяку і дві чарки.

— Було це так, — почав Клосс. — Фройляйн Данка зателефонувала до мене й сповістила про напад. Подумавши, я вирішив, що бандити намагатимуться доправити вас у ліс, і вирішив відрізати їм шлях. Це була єдина можливість урятувати вас.

— Прекрасний коньяк, — похвалив італієць, сідаючи в м’яке крісло. Вони ще нічого не сказали один одному, обидва мали підстави боятися, і обидва не були впевнені…

— Як вони виглядали? — запитав Клосс і простяг руку по записник.

— Хто?

— Ці бандити.

— Їх було кілька чоловік, — відповів Ріолетто.

— Скільки?

— Важко сказати, я був напівнепритомний.

— Обличчя? Характерні прикмети?

— Було темно, — промовив італієць. — Боюся, що нічого не зможу вам сказати. Ми неодмінно повинні про це говорити?

— Треба ж з чогось почати.

— З панною Данкою, звичайно, нічого не сталося?

— Ні, — усміхнувся Клосс.

— Я так і думав. — Італієць простяг руку по сигару. — Відкриємо карти?

— Можливо, ранувато? — сказав Клосс. Він підвівся, підійшов до дверей, раптово відчинив їх і знову зачинив. — Ці сигари, — вів далі Клосс, повертаючись на своє місце, — належать панові Пушке. Я дістав їх від нього в подарунок.

— Он як, — здивувався Ріолетто.

— Пан Пушке, — провадив Клосс, — чоловік надзвичайно цікавий. Це чоловік з багатою біографією. І в нього часом бувають прекрасні думки. — Він засунув руку в кишеню і подав італійцеві акуратно складені аркуші паперу. — Прочитайте це.

Ріолетто уважно прочитав зізнання Пушке, потім поклав аркуші на стіл і затягся димом.

— І що ви збираєтеся з цим робити? — запитав він.

— Тут усе правильно?

— Я не скажу вам ні “так”, ні “ні”, — відповів Ріолетто. — Що ви збираєтесь робити?

— Уявімо собі, — промовив Клосс, — що все було інакше. Старий агент англійської розвідки, пан Пушке, намагався завербувати чесного італійця Ріолетто до праці проти рейху. Але Ріолетто не погодився. Тоді Пушке наслав на нього бандитів, і тільки завдяки пильності обер-лейтенанта Клосса Ріолетто вдалося уникнути халепи.

— Мене такий варіант цілком влаштовує, — усміхнувся Ріолетто. — Але хто ви такий?

— Це безглузде запитання, — відповів Клосс. — Годі й того, що я ладний ризикувати.

— Я теж.

— Що ви думаєте про Пулковського? — Клосс знову наповнив чарки коньяком.

— Це козирний туз, — відповів Ріолетто. — А Пушке, — додав він, — бита карта. Зіграємо разом?

— Іншого виходу в нас немає, — сказав Клосс. — Варто випити за співпрацю союзників.

— Варто, — усміхнувся Ріолетто.

10

Гра наближалася до кульмінаційного моменту, карти були вже роздані гравцям. Клосс розумів, що коли навіть йому і вдасться виграти два робери, то найважчим буде третій. Чи Бруннер дасть себе пошити в дурні? Чи повірить, що його суперником у цій грі був опецькуватий німець, пан Пушке? Бруннер мав козирі, якими не можна було легковажити — в його лапах знаходилися Едвард і Казик. Клосс знав, що засада в квартирі на Валовій досі не знята, але туди, звичайно, ніхто не приходив. Едвард і Казик поки що мовчали, але ж гестапівці ще не починали їх допитувати по-справжньому. Клосс зважував усі варіанти, але все-таки передусім треба було визволити Пулковського. Вранці десятого травня Пулковський і Райл вирушають на полігон; необхідно підготувати операцію і заодно того самого дня ліквідувати справу пана Пушке. Боявся Клосс і за Данку: вона мала зникнути дев’ятого ввечері, тобто в останню хвилину. Ріолетто вважав, що вона повинна щезнути раніше. Вони й досі до пуття не знали, що відомо Бруннерові.

Дев’ятого травня Клосс зателефонував до штурмбанфюрера. Почувши в трубці його захриплий голос, обер-лейтенант відразу сказав, що вони повинні зустрітися — у нього є