Олег Костянтинович Романчук - Право на істину, Олег Костянтинович Романчук

(Останній рядок вірша “Загрозою Землі” і словосполучення “Пуп землі” засвітилися червоним кольором).

Можна припустити, що автор цієї посилки в максимально стислому об’ємі намагався сконцентрувати максимум інформації. Ймовірно, що йдеться про катастрофу, яка загрожує планеті Земля, і що небезпека ця виходить з острова Пасхи”.

Екран погас.

А в моїй пам’яті після тлумачення дешифрувальників виникли інші рядки із священної індійської книги: “Я стаю Смертю, Крушителькою світів”.

Чому у де шифрувальників з’явилися такі асоціації?

Але відповісти на це питання не дає поява на екрані міні-дисплея “уокі-токі” зосередженого обличчя шефа Служби розслідувань. Кивнувши мені благородною головою з лев’ячою гривою сивого волосся, Хільмар Данієльссон каже (таке враження, ніби він підслухав мої ще не висловлені уголос думки):

— Розшифрованої інформації надто мало, щоб провести інспекцію острова Пасхи. Вона, напевно, нічого не дасть. Лише сполохаємо авантюристів. Припущення, що там, можливо, існують чи відбуваються якісь непевні речі в обхід положень Договору, ґрунтується лише на неясних підозрах. Під жоден з критеріїв і процедур запиту для проведення інспекції на острові наші підозри не підпадають. Ніхто нам не дасть права повторної перевірки. Потрібні факти. Тим паче, що там, використовуються національні технічні засоби контролю Чілі. Недовіра до країни — це, самі знаєте, справа делікатна… Не забувайте п’ятий пункт Договору про повну і цілковиту заборону випробувань ядерної зброї.

П’ятий пункт документа “Інспекція на місцях”, який моя країна у співавторстві з іншими соціалістичними країнами внесла на Конференції по роззброєнню в Женеві ще в 1987 році, кожен інспектор чи експерт МАБРу знає напам’ять: “З метою з’ясування й вирішення питань, які викликають сумнів щодо дотримання договору і які не знімаються з допомогою інших передбачених договором засобів контролю, кожна держава-учасниця має право запросити, з наданням відповідного обґрунтування, проведення інспекції на місці на території іншої держави-учасниці…” Має рацію Данієльссон… Треба надати відповідне обґрунтування інспекції…

— Ну що ж, — кажу я, — будемо шукати обґрунтування.

— Бажаю удачі. І… будь обережний, Оксене Клим.

— Постараюсь.

Зображення Хільмара Данієльссона зникає. Його змінює лиса голова Томаса Фіцуотера.

— Гадаю, тобі знадобиться і таке повідомлення Долорес Венадо, — каже він, примружується й ошелешує мене: — “Інтернешнл бізнес космос”, виявляється, має намір доставити на Місяць довговухого…

— Кого? — перепитую я, не зрозумівши, про що йдеться.

— Довговухими називають статуї острова Пасхи його жителі.

— Доволі підозріла місія із сумнівним культурологічним смислом, — зауважую я.

— Отож-бо й воно. Ми обережно перевірили це повідомлення, і виявилося, що й справді одна із статуй має бути встановлена неподалік бази НАСА “Армстронг” на Місяці в наступному році. НАСА нічого не має проти такого сусідства.

— Але це ж безглуздя — нести в космос десять тон базальту, — засумнівався я.

— Як на мене, — заперечив Томас, — то в самій ідеї спорудити пам’ятник земній цивілізації в космосі немає нічого такого, що суперечило б принципам гуманізму у Всесвіті. Тільки… сумнів викликає генеральний підрядчик проекту — компанія “Ай-бі-кей”.

— У тебе все? — цікавлюсь я, відчуваючи, що Томас про запас має для мене ще якусь інформаційну посилку. Він мастак на сюрпризи.

— Долорес пригадала: Жак якось дав їй зрозуміти, що він підготував для “похоронного бюро” якийсь сюрприз. Однак тон, яким це було сказано, примусив її подумати, що йдеться про пастку, яку вчений підготував для компанії, а точніше — для її суперкомп’ютера. До цієї теми він більше не повертався. У мене все.

Сеанс зв’язку закінчився. Повідомлення з Женеви прогнали Морфея геть. Я починаю будувати версію з фактів, які виявились у моєму розпорядженні, міряючи готельний номер з кута в кут. Однак досить-таки обмежена площа заважає міркувати ефективно. Каркас логічних умовиводів потребує надійного фундаменту, однак раз у раз відчувається брак арматури й цементу. Піску гіпотез вистачає, але немає підтверджень правильності цих припущень. Судячи з усього, слід зачекати на повідомлення із Стокгольма. Тоді багато що має прояснитись. У противному разі конструкція моїх умовиводів розлетиться. Приходжу до висновку, що перевірити її на міцність краще всього на свіжому повітрі.

Швидко привівши себе в порядок, з багажем питань і неясностей, якими була напхана моя голова, виходжу з номера. У швейцара я поцікавився, куди ліпше податися, щоб дістати максимально повне уявлення про столицю в умовах вечірньої пори. Нащадок конкістадорів та індіанців, на що вказували випнуті вилиці, мідяний колір обличчя і гачкуватий ніс, всміхнувся й порадив піднятися на гору Санта-Лючія, на вершечку якої примостився палац і фортеця. Чемно подякувавши, вирушаю у ніч, прикрашену різноколірними вогнями.

Минає зовсім небагато часу, і я вже неспішно піднімаюся східцями до форпосту іспанських завойовників. Кілька разів використовую професійні способи перевірки на предмет стеження. Схоже, що “хвоста” немає.

Позаду залишається підйомний міст. Я ступаю на територію фортеці. Роззираюсь. В поле мого зору потрапляють дві пари закоханих, групка туристів, обвішаних кінокамерами і фотоапаратами. Підходжу до оглядового майданчика, звідки відкривається неповторна панорама нічного Сантьяго. Якийсь час я милуюся грою вогнів багатомільйонного міста, та раптом мене наче хтось штовхає. Я не вірю власним очам. Увагу мою приковує неонове мигання назви компанії “Інтернешнл бізнес космос”. І навіть не так ці слова, як емблема компанії: у променях прожектора повільно обертається навколо осі позолочена статуя колоса з острова Пасхи; статуя ця осідлала сріблясту кулю — Землю, помережану синіми, зеленими і червоними паралелями та меридіанами.

Пуп землі! Я ледь утримався від вигуку “Еврика”! Та це ж підтвердження правильності дешифрування нашими аналітиками послання Жака Дюїно. Ні, цей вчений був таки передбачливою людиною.

Я прошкую до телефонної будки, щоб по су-перномеру зателефонувати в штаб-квартиру МАБРу і повідомити про своє відкриття. Оскільки працювати доводиться в режимі автономного пошуку, то скористатися “уокі-токі” як передавачем ризиковано: передачу можуть засікти ті, кому не до вподоби інспектори Служби розслідувань. А привертати зайву увагу