Володимир Аполлінарійович Заєць - Темпонавти, Володимир Аполлінарійович Заєць

— Нічого собі діла творяться, — збляклим голосом зауважив другий пілот. — Якби кому розказати про це років чотири тому, не повірили б, засміяли б!

— Ваша правда, Мозель. — Антоній Ендотеліус покивав головою. — Історія ця надзвичайно дивовижна, і я знаю про неї з першого джерела.

— Дуже цікаво, — сухо промовив Мозель.

— Вам і справді буде цікаво довідатись про деталі, — дивлячись відчуженим поглядом убік, сказав Антоній Ендотеліус. — Мабуть, усе почалось з того, що переселенці на Гері затужили за Землею. Геру пристосували для життя людини, заатмосферили, але… Чи не вистачило якихось мікроелементів, чи то їх було надміру, та жодна земна рослина, крім особливого сорту пшениці, там не прижилась. А треба вам сказати, що переселенці, як виявилось, були страшенно сентиментальними людьми. Вони сумували за земною природою, а найбільше за яблунями. Їм ввижалися яблуневі сади в піні біло-рожевих з ніжними пахощами квітів: вони жували синтетичну їжу, і щелепи їхні зводило від самої згадки про смак справжнього яблука. Так уже влаштована людина: їй край потрібне саме те, чого дістати неможливо. Раз яблуко вже підвело людину. Це був другий випадок.

Місцеві жителі дали завдання своїм генним інженерам: створити сорт яблунь, які могли б рости і рясно родити на Гері. Треба віддати належне інженерам: всього лиш за рік сорт був знайдений. У клітини дерева пересадили гени спадкового апарата азотфіксуючих рослин, і яблуні могли засвоювати азот безпосередньо з повітря. Крім того, яблуням прищепили примітивну нервову систему, і вони могли пересуватися в пошуках кращого місця, витягаючи корені з однієї ділянки грунту і встромляючи їх в іншу. Розмножувались вони не тільки насінням, а й вегетативним способом, як малина.

Перший урожай був святом для всієї планети. Люди ще не усвідомлювали небезпечності становища. У яблунь на Гері не було природних конкурентів: ці яблуні забезпечувались небувалим високоефективним апаратом живлення, пересування і розмноження. За короткий час уся поверхня Гери вкрилась яблуневими садами. На полях, витісняючи пшеницю, в дворах, на вулицях, ламаючи асфальт, енергійно проростали яблуневі паростки. Росли вони швидше за бамбук і були витриваліші, ніж лишайник. Коли яблуні цвіли, дурманний запах не давав дихати, виникала сила-силенна алергійних захворювань дихальних шляхів. Настав час, коли люди були змушені виходити надвір у протигазах. Це переповнило чашу їхнього терпіння. Переселенці були готові на все, аби тільки позбутися цих, колись таких жаданих, яблунь. Вони звернулися до мене із слізним проханням, щоб я допоміг їм — на той час я вже був широковідомий у всій Галактиці та її околицях як найкращий пілот і найвинахідливіший з людей. Не в моїх звичках не допомогти людям у біді. Після недовгих роздумів я запропонував біологічний метод боротьби. Вони прийняли мою пропозицію з захопленням і вдячністю. Хочу нагадати, що я взяв на себе величезну відповідальність, адже Екзобіологічна Рада заборонила вивозити за межі Землі будь-яку живність без особливого на те дозволу. Та мешканцям Гери було ніколи, вони буквально задихалися. І я пішов заради них на ризик, — Антоній Ендотеліус гордо підвів голову. — На Землі я заповнив усі вантажні відсіки живими гусеницями: де і як я їх дістав — не буду розказувати, це вже інша історія. Але я добув цих гусениць, привіз на Геру і випустив на волю.

Спочатку наслідки перевершили всі сподівання. Гусінь успішно знищувала яблуні й страшенно швидко розмножувалась. Коли яблунь лишилося зовсім, небагато, гусениці заходилися так само несамовито знищувати пшеницю. Мабуть, коли я їх віз у вантажному відсіку, вони попали під дію космічного випромінювання і мутирували. Мешканці Гери запанікували. Дуже скоро вони винайшли препарат, який руйнує ДНК — субстрат спадковості, обробили ним поверхню планети. Наслідки цих дій були невтішні. Гусениці не пропали. Під дією препарату вони ще більше мутирували, зазнали змін і яблуні. У деяких яблунь з’явилась пристосувальна здатність дрібно вібрувати гілками — в такий спосіб вони струшували гусінь на землю. Самі яблуні стали значно вищі — падаючи з більшої висоти, гусениці більше травмувалися. Але ті теж пристосувалися. У них з’явилися перетинчасті крила, на яких гусениці легко планерували з гілки на гілку. Так із змінним успіхом тривала боротьба гусениць з яблунями. Проте гусінь видозмінювалась скоріше, ніж яблуні. Кінець яблунь як виду настав тоді, коли з’явилися перші гусениці, які пересувалися з допомогою реактивної віддачі і могли пожирати деревину. Вільно рухаючись у просторі, вони пронизували дерево на будь-яку глибину з допомогою вібруючого наросту на голові, міцнішого, ніж сталь.

Якщо на початку ці події просто були неприємні місцевим мешканцям, то незабаром вони набули характеру стихійного лиха. Гусениці псували стіни будинків, продірявлювали цінну апаратуру, а якось навіть убили людину. Поранення було схоже на кульове. Маленький вхідний отвір і трохи більший — вихідний. По всій планеті оголосили надзвичайне становище. Рада зобов’язала всіх за межами приміщень носити скафандри посиленого захисту. Десь через місяць до Ради стали надходити відомості, що гусениць бачили в навколопланетному космосі. Вони атакували, правда, безуспішно, транспорт. Це стало відомо громадськості Землі, мене звинуватили в навмисному злочині і на три роки посадили пілотувати старі тихохідні транспортники, на яких з Гери вивозять людей…

— І мене на три роки запхали в це корито, — раптом зізнався другий пілот і скрушно похитав головою.

— А вас за що? — здивовано вигукнув Антоній Ендотеліус.

— Це я винайшов препарат, через який сталися мутації, — зітхнувши, відповів Мозель. — За обчисленнями, гусінь мала загинути, але, очевидно, я неправильно визначив дозу.

З уст Антонія мало не зірвалося зауваження, та в цей час засвітилися вогники на пульті. Це ввімкнулося захисне поле. Антоній відкинувся на потерту спинку крісла і з огидою подивився на екран зовнішнього огляду, на якому з’явилися, звиваючись, блискучі тіла гусениць.

— Яка бридота! І все-таки я знайшов спосіб знищити цю погань!

Мозель запитально подивився на Антонія Ендотеліуса.

— Бачите, — вдоволено усміхаючись, промовив той, — я врахував, що гусениці із травоїдних перетворилися на всеїдних, хоча спадковий потяг до яблунь і яблук у них лишився. На поверхню планети я опущу великий контейнер з яблучною есенцією. На запах злетяться гусениці. Напившись, воші пахнутимуть яблуками —