Кейт Мосс - Лабіринт

— Каблучку? — перепитала Шелаг.

— Можливо, вона закотилась під щось?

— Ну, я не бачу її, — сказала вона раптом, встаючи і обертаючись до Еліс: — Ходімо звідси. Треба оглянути твої рани.

Еліс здивовано зиркнула на подругу. На неї дивилося сердите, суворе та осудливе обличчя незнайомки, а не доброї приятельки.

— Але чи не хочеш ти...

— Господи, Еліс, — відповіла Шелаг, хапаючи її за руку. — Ти ще не досить накоїла? Нам слід іти.

Коли нарешті вони вибрались назовні, нагорі було надто яскраво після оксамитової темряви печери. Здавалося, сонце виблискує на обличчі Еліс, неначе феєрверку нічному листопадовому небі.

Еліс прикрила очі руками. Вона почувалася надто дезорієнтованою, неспроможною визначитись у просторі й часі. Здавалося, світ зупинився тоді, коли вона була в печері. Довкола був той самий знайомий краєвид, хоча він для неї перетворився у щось інше.

«Чи, може, я просто дивлюся на нього іншими очима?» — подумала дівчина.

Неясно вимальовані піки Піреней удалині втратили чіткість. Дерева, небо, навіть самі гори стали менш виразними, менш реальними. Еліс відчувала: якщо вона доторкнеться до чогось, то воно впаде, неначе декорації на зйомках фільму, оприявнюючи дійсний світ, захований позаду.

Шелаг нічого не сказала. Вона вже швидко крокувала вниз, притискаючи телефон до вуха, навіть не потурбувавшись про те, чи все гаразд із Еліс. Еліс поспішила наздогнати її.

— Шелаг, зупинись на хвилинку. Зачекай, — вона торкнулася подругиної руки, — послухай, мені справді дуже шкода. Знаю, я не мусила йти туди сама. Я не подумала.

Шелаг не чула, що їй говорила Еліс, вона навіть не озирнулася, хоча й вимкнула вже телефон.

— Призупинися. Я не встигаю за тобою.

— Добре, — нарешті відповіла Шелаг, повернувшись до неї лицем, — я вже зупинилася.

— Що відбувається?

— Це ти мені скажи? Що такого цінного ти можеш мені сказати? Що все гаразд? Ти хочеш, аби я заспокоїла тебе тим, що тебе, нарешті, знайшли?

— Ні, я...

— Ти ж знаєш, що насправді не все добре. Це було щирісінькою дурістю йти туди самій. Ти зіпсувала всі розкопки, та ще бозна-що станеться. У яку в біса гру ти бавилася?

Еліс здійняла руки догори:

— Знаю-знаю. І мені дійсно дуже шкода, — повторила вона, усвідомлюючи, як непереконливо звучать її слова.

— Ти хоч трохи усвідомлюєш, у яке становище мене поставила? Я ручалася за тебе. Я переконала Брейлінґа дозволити тобі приїхати. Завдяки твоїй грі, Індіано Джонс, поліція, напевно, зупинить подальші розкопки. Брейлінґ звинуватить мене в цьому. Все, що я зробила, щоб потрапити сюди, щоб отримати місце на цих розкопках... Час, який я змарнувала... — Шелаг замовкла, пробігшись пальцями по підстриженому вигорілому волоссю.

«Це нечесно», — промайнуло в голові Еліс.

— Послухай, зупинись на хвильку, — проте вона знала, що у Шелаг були всі підстави сердитися, хоча подруга дещо переборщила.

— Ти несправедлива. Я ж визнала, що втнула дурницю, пішовши туди. Я не подумала тоді й зізнаюся в цьому, але ти не вважаєш, що трохи перебільшуєш? Господи, я не робила цього навмисно. Брейлінґ навряд чи зателефонує до поліції. Я справді не торкалася ні до чого. Ніхто не постраждав.

Шелаг вирвалася з обіймів Еліс із такою силою, що дівчина ледь не втратила рівноваги.

— Брейлінґ попередить місцеву владу, — прошипіла вона, — бо, якби ти потурбувалася послухати мене, то знала б, що дозвіл на розкопки було видано за згодою поліції за тієї умови, що про будь-яке відкриття людських поховань буде повідомлено до поліційного відділку.

Серце Еліс упало.

— Я гадала, то була звичайнісінька пересторога. Здавалося, ніхто не сприймав це серйозно. Всі завше жартували щодо цього.

— Очевидно, ти не сприймала це серйозно, — закричала Шелаг, — але решта сприймали серйозно, будучи професіоналами та маючи повагу до того, чим ми займаємося!

«Це безглуздо», — подумала Еліс і все-таки спитала:

— Але чому поліція має бути зацікавленою в археологічних розкопках?

Шелаг важко зітхнула.

— Господи, Еліс, ти досі не зрозуміла нічого, чи не так? Навіть зараз. Це в біса не важливо, чому саме. Просто так усе відбувається. Це не ти маєш вирішувати, які правила важливі й на які можна не зважати.

— Я