Леонід Миколайович Панасенко - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 81

— У мій кабінет він більше не зайде, — просичав шеф. — Робіть з ним що завгодно. Ось! — він тицьнув пальцем на папку. — Ось яку свиню ви нам підклали своєю нікчемною діяльністю. Мольтке і вас росіяни вимагають судити, а ще видати з десяток ваших “кадрів”, які в минулій війні тільки й знали, що розстрілювали та вішали. Що вони ще вміють? Що? — шеф кричав несамовито. — Мольтке не зайде в мій кабінет, але й не повернеться назад. Робіть з ним що завгодно.

— Але… — спробував вставити слово Клей.

— Мовчіть!.. — грюкнув по столу кулаком шеф. — Ось матеріали судового процесу Турчака. Це ваш Клаус, здається?

— Су… су… судового процесу? — почав заїкатися Клей.

— Так, пане Клейст, судового процесу!

Клей здригнувся, почувши своє прізвище сорокових років.

— Тут цей Турчак такого про вашого Мольтке наговорив, що не судити його не можна. Ви думаєте, наші комуністи мовчатимуть? Ви думаєте, їхня преса та й писаки опозиції не піднімуть лемент на всю країну? А в державній раді хіба не знайдеться депутата, який звинуватить уряд в покриванні вбивць? Цього допустити не можна. Мольтке мусить зникнути. Тим більше, що це він підсунув нам Клауса.

— Я намагався спрямувати операцію…

— Мовчіть! — нетямився шеф. — Доспрямувалися. Клаус не тільки не вбив Лілі, а й сам попався.

— Невелика втрата, — махнув рукою Клей. — Він про Макса нічого не знав. Його розстріляли?

— А ви як думали? — підвів брови шеф. — За вбивство жінок і дітей по голівці не погладять. І це ще не все. На столі в мене лежать матеріали ще одного судового процесу. І знаєте, кого вони судили?

Клей здвигнув плечима.

— Вашу Лілі, — прошепотів шеф. — Ту Лілі, по душу якої ви посилали Клауса. І вона була дуже відверта на процесі. Особливо яскраво звучала її розповідь про дії Клейста. Ви такого не знали? — В голосі шефа прозвучали глузливі нотки. — Ах, знали? Що нам тепер з ним робити? Він живе тут, служить у розвідці і звати його тепер Клей… Лілі правду сказала, пане Бур?

Клей засовався на стільці, хотів підвестись, але шеф стояв надто близько, нависаючи над ним.

— От з Клеєм ми щось зробимо, — зловісно вів далі шеф. — Легально ви — звичайний комерсант. Отож комерсанта Клея ми й кинемо як шматок дохлятини так званій прогресивній громадськості. До суду справа, можливо, й не дійде, але поскубуть вас добре.

— Я працював… — почав Клей.

— Погано! — перебив його шеф і відійшов до столу. — Вкрай погано! Такі, як ви, нездари нам непотрібні. І з Мольтке не здумайте зволікати…

— Операцією з Максом я доведу, шефе, — нарешті підхопився Клей, — що ваш висновок…

Спалахнув сигнал урядового телефону. Шеф ухопив трубку.

Клей не знав, що йому робити. Хоч як неприємно йому було стояти перед шефом, мусив терпіти — його справа ще не закінчилася. Бути ж свідком розмови шефа після того, що йому сказано, теж не годилося. Клей поглянув на шефа. І злякався його вигляду. Той стояв блідий, кліпав очима, важко дихав. Обличчя почало синіти. Шеф повільно сповз у крісло.

— Слухаюсь, — прохрипів він і поклав трубку.

Довго дивився на телефон, потім повернув голову до Клея. Побачивши налиті кров’ю очі, синє від натуги обличчя, розкритий рот, Клей позадкував до дверей. Раптом шеф вистрибнув з-за столу, вмить опинившись біля Клея. Схопив його за вилоги піджака і притяг до себе:

— Ви — тварюка! — сичав шеф. — Дзвонив Рапке. Мене можуть погнати слідом за вами. — І він штовхнув Клея на стілець. — Мало нам ваших Клаусів та Лілі! Мало нам вашого П’ятого! Геть з очей, дурню!

Таким свого шефа він ніколи не бачив.

— Що сталося, шефе? — благально вимовив.

Шеф повільно стиснув кулаки.

— Що сталося, питаєш? — з притиском перепитав він. — Дрібничка, йолопе. Дрібничка! Вашого Макса чекісти взяли на гарячому, коли він намагався передати матеріали про секретні дослідження працівникові нашого посольства, який “випадково” проїздив через Червонознаменське. Макс у них, а дипломата вони випроторили. Тепер про це піднімуть лемент на весь світ. Наш лідер криком кричить, що ні про що, крім миру й дружби, ми не думаємо, а ви із своїм Максом підносите йому здоровенну дулю. Геть! — закричав шеф. — Геть!

Клей приголомшено мовчав і не рухався. І йому, і його шефові, і шефам його шефа було абсолютно ясно; гра програна.

Після відкриття Америки і обох полюсів найзнаменнішою подією на Землі стало падіння на неї 30 червня 1908 року великого метеориту, названого Тунгуським.

Фрітьоф Нансен

Потужний спалах, обагривши предковічну тайгу, відбився від земної тверді, осяяв півнеба, вийшов за межі планети і полинув міріадами світлових променів у різні кінці Галактики, несучи близьким і далеким світам оповістку про гігантську катастрофу у системі жовтої зірки…

Спливли десятиліття. Планета, на якій стався колосальний вибух, більше сімдесяти разів облетіла навколо жовтої зірки, несучи на собі сліди страхітливого удару, завданого з небесної високості. Що то був за удар? Ось уже багато років кращі мужі науки б’ються над його розгадкою…

Ця людина все своє життя ручкалася з кам’яними вістунами всесвіту, що прилинули на Землю з незглибимих безодень космосу. Двадцять років поспіль вона досліджувала найзагадковіше диво віку — падіння Тунгуського метеориту. Чотири рази очолювані нею експедиції проникали у тайгові нетрі Сибіру й чотири рази поверталися назад, щоразу дедалі більше піднімаючи запону над таємницею гігантського катаклізму, що стався на зорі XX століття у тайговому безкраї.

…Ранок 30 червня 1908 року видався напрдчуд погідним. Сонце, викотившись із-за обрію, розбудило мешканців Хатанги. Пронизливо засвистів бурундук, у верховітті дерев застрибали меткі вивірки. Чуйно стрижучи вухами, лосиха привела малят на водопій. Вийшов на полювання ведмідь. Тайга остаточно прокинулася… І раптом у небі з’явилася сліпуча вогняна куля. Яскравіша від сонця, вона розжарила атмосферу, пронеслася над Сибірською залізницею, промайнула над Ангарою і вибухнула у басейні річки Підкам’яна Тунгуска, неподалік селища — Ванавара.

Пекельної сили струс потоптом пройшовся по глухій тайзі, як траву викосив двохсотрічні мачти сосен, порозкидав навсебіч людські оселі, оглушливим громом рознісся над сибірським обширом. З-під землі вдарила вода. На річках здійнялися величезні вали. Схарапуджені тварини у розпачі заметалися по лісу…

Сибірський катаклізм почула вся планета. Підземні поштовхи прокотилися на багато тисяч кілометрів. Навіть у далекій Австралії затремтіли стрілки сейсмографів. Гігантська повітряна хвиля двічі обігнула земну кулю.

Зникли ночі. Кілька діб поспіль над планетою стояло таємниче примарне сяйво, яке не могли затьмарити навіть густі хмари.

Що ж то було? Що за феномен відвідав