Френк Херберт - Месія Дюни

й покинуту в пісках. Але зараз не час на такі емоції. Він спохмурнів.

Баннерджі зосередив свою увагу на дівчині.

— Мені звелено передати мою звістку без свідків, — заявила вона.

— Чому? — зажадав відповіді Баннерджі. Його голос був сухим, проникливим.

— Бо таким було бажання мого батька.

— Це мій друг, — відповів Пол. — Хіба ж я не фримен? Тож мій друг може чути все те, що чую я.

Скителі в образі дівчини насторожився. Це справді фрименський звичай… чи випробування?

— Імператор може творити власні правила, — сказав Скителі. — Ось звістка: мій батько хоче, щоб ти прийшов до нього, узявши із собою Чані.

— Чого я мушу брати Чані?

— Вона твоя жінка й Сайядіна. Це водна справа за законами наших племен. Вона мусить підтвердити, що мій батько говорить згідно з фрименським звичаєм.

«То серед змовників справді є фримени», — подумав Пол. Це відповідало стану речей, які невдовзі мають відбутися. Він не мав іншого виходу, окрім як триматися цього курсу.

— Про що говоритиме твій батько? — спитав Пол.

— Говоритиме про змову проти тебе — змову серед фрименів.

— Чому він не приніс цієї звістки особисто? — суворо спитав Баннерджі.

Вона не зводила очей із Пола.

— Мій батько не може прийти сюди. Змовники його підозрюють. Він не пережив би цієї подорожі.

— А він не міг назвати тобі імена змовників? — спитав Баннерджі. — Інакше навіщо було так ризикувати, посилаючи доньку з цією місією?

— Подробиці закладено в дистранс, який може відкрити лише Муад’Діб, — сказала вона. — Це все, що я знаю.

— Чого ж тоді він не вислав цього дистранса? — спитав Пол.

— Це людський дистранс, — відповіла вона.

— Тоді я піду, — промовив Пол. — Але піду сам.

— Чані мусить іти з тобою!

— Чані при надії.

— Коли ж це фрименська жінка відмовлялася…

— Мої вороги годували її витонченою отрутою, — сказав Пол. — Пологи будуть складними. Здоров’я не дозволяє їй супроводжувати мене.

Перш ніж Скителі зумів стриматися, дивні емоції прокотилися по дівочому обличчі: розчарування, злість. Скителі згадав, що кожна жертва мусить мати спосіб порятунку — навіть така, як Муад’Діб. Але ж змова не провалилася, бо Атрід зостається в сіті. Був істотою, що розвинулася згідно з певним взірцем, і радше знищить сам себе, ніж перетвориться на протилежність цього взірця. Так було з тлейлаксанським Квізац Хадерахом. Так буде і з цим. А тоді… гхола.

— Дозволь, я попрошу вирішити саму Чані, — сказала дівчина.

— Я вже вирішив, — промовив Пол. — Ти супроводитимеш мене замість Чані.

— Але ж потрібна ритуальна Сайядіна!

— Хіба ж ти не приятелька Чані?

«Упс, — подумав Скителі. — Щось підозрює? Ні. Він по-фрименськи обережний. А контрацептиви були насправді. Що ж, є й інші можливості».

— Батько велів мені не повертатися, — сказав він уголос, — сказав просити в тебе притулку. Казав, що ти не наражатимеш мене на ризик.

Пол кивнув. Стиль витримано чудово. Він не міг відмовитися надати притулок. Згідно з фрименськими звичаями, вона підкорялася наказу батька.

— Візьму із собою Хару, дружину Стілґара, — промовив Пол. — Опиши нам дорогу до твого батька.

— Звідки ти знаєш, що дружині Стілґара можна вірити?

— Я це знаю.

— Але я ні.

Пол стиснув губи, а тоді сказав:

— Твоя мати жива?

— Моя справжня мати відійшла до Шай-Хулуда. Друга моя мати ще живе й піклується про мого батька. Чому питаєш?

— Вона із січі Табр?

— Так.

— Я її пам’ятаю, — промовив Пол. — Вона замінить Чані. — Він кивнув до Баннерджі. — Нехай персонал заведе Усаймову доньку Лічну до відповідного приміщення.

Баннерджі кивнув. Персонал. Ключове слово означало, що посланця слід помістити під особливо пильну охорону. Він узяв дівчину під руку. Вона опиралася.

— Як же ти підеш до мого батька? — бідкалася вона.

— Опиши дорогу Баннерджі, — сказав Пол. — Він мій друг.

— Ні! Батько не велів! Я не можу!

— Баннерджі? — спитав Пол.

Баннерджі на мить завмер. Пол наче бачив наяву, як він гортає сторінки своєї енциклопедичної пам’яті, завдяки якій і здобув теперішнє високе становище.

— Я знаю провідника, котрий може відвести вас до Усайма.

— Якщо так, то піду сам, — відповів Пол.

— Сір, якщо ви…

— Цього хоче Усайм, — промовив Пол, ледь приховуючи іронію, що переповнювала його.

— Сір, це дуже небезпечно, — запротестував Баннерджі.

— Навіть Імператор мусить згоджуватися на певний ризик, — сказав Пол. — Я вже вирішив. Роби те, що я кажу.

Баннерджі невдоволено повів лицепляса з кімнати.

Пол відвернувся в бік порожнього екрана за столиком. Почувався так, наче зверху на нього ось-ось скотиться камінь.

Чи слід розповісти Баннерджі про справжню природу посланця, запитав він себе. Ні! У його видінні цього інциденту не було. Усілякі відхилення лише прискорюють насилля. Він мусив знайти точку опертя, місце, де міг би вибратися з видіння.

Якщо така точка існує…

***

Незалежно від того, наскільки екзотичною є людська цивілізація, незалежно від рівня розвитку суспільного життя чи складності машинно-людської взаємодії завжди з’являються інтерлюдії єдиновладдя, коли рух людства вперед, саме його майбутнє визначаються порівняно простими діями окремих осіб.

З «Божекниги» тлейлаксу

Долаючи високий пішохідний мостик між Твердинею та Центральним Офісом Квізарату, Пол додав до своїх звичних кроків накульгування. Сонце майже сідало, і він, ідучи крізь довгі тіні, зоставався непримітним, але уважний погляд усе ще міг розпізнати його з ходи та постави. Він мав щит, однак не активований: помічники вирішили, що його мерехтіння може викликати підозри.

Пол зиркнув ліворуч. Вузькі смуги піщаних хмар тяглися на заході через небокрай, наче ґратки жалюзі. Повітря, що проходило крізь фільтри дистикоста, було сухим, як посеред хайрегу.

Насправді він не був зовсім самотнім, хоча жодного разу, відколи припинив прогулюватися наодинці нічними вулицями, Сітка Безпеки довкола нього не була такою розтягнутою. Орнітоптери з нічними сканерами мовби випадково ширяли високо вгорі, хоча насправді були прив’язані до його рухів завдяки схованому у вбранні передавачу. Відбірні охоронці прогулювалися вулицями внизу. Інші розсіялися містом, побачивши й запам’ятавши переодягненого Імператора — у фрименському костюмі включно з