Світлана Володимирівна Ягупова - Ризиконавти

фейлетонів, насичених вбивчим ковбойським гумором, статей і розповідей “очевидців”. Обиватель теж реготав над дошкульними фразами типу: “Ще ніхто й ніколи не воював з динозаврами, однак Америка і в цьому випередила світ, підтвердивши своє історичне призначення”, переказував анекдоти й чутки і веселився, перебуваючи в абсолютному невіданні щодо реальних обставин справи. На жаль, і в політичних колах не знайшлося діяча, котрий би тверезо оцінив обстановку і зробив належні висновки. В Пентагоні, та й серед адміністрації країни все ще побутувала думка, що військові цілком контролюють становище і весь цей галас навколо двох ожилих реліктів епохи мезозою не вартий шеляга.

* * *

Суперзаври проминули останній ракетний заслін перед шахтою в ущелині біля Коннорс-Пік і через день знищили ядерний заряд, призначений для випробувань рентгенівського лазера з ядерною накачкою. На цей час їхній зріст сягав сорока трьох, а довжина від носа до кінчика хвоста перевищила двісті десять метрів. Вони були набагато більші не тільки за найкрупніші живі істоти на Землі, а й переважали всі створені людиною механізми, що будь-коли пересувалися по суші. Невада була відкрита і беззахисна перед ними, а “мідні лоби” в Пентагоні все ще вишукували зброю, здатну їх знищити, випробовуючи на панспермітах весь наявний арсенал, в тому числі і експериментальний хімічний та біологічний.

Прозріння не прийшло навіть тоді, коли ні лазерні гармати, ні електромагнітні снаряди з високою швидкістю польоту — до двадцяти кілометрів на секунду, ні отрутохімікати та найстрашніші з тваринних і рослинних отрут ніяк не вплинули на чужих звірів. Суперзаври роздушили ще дві шахти з підготовленими до вибуху пристроями, і полігон спорожнів. Рестелл, не чекаючи команди згори, віддав наказ евакуювати решту установок. Проте на межі штатів Невади і Юти було розташовано секретний завод по переробці уранової руди, і суперзаври повернули туди.

Америка перестала реготати і затамувала подих. Рестелл одержав офіційний дозвіл президента застосувати для знищення чудовиськ атомну бомбу.

І лише одна людина з усіх причетних до цієї справи здогадалася, до чого може призвести ядерний вибух. Цією людиною був Норман Аліс-сон.

Він знайшов Кемпера біля одного з вертольотів серед льотчиків, які обмінювалися враженнями від останніх рейдів на північний схід Невади. Це був передовий загін спостерігачів, який ішов за суперзаврами на мінімально можливій відстані. У компанії панував дух бравади, невибагливого гумору і поблажливого терпіння: кожний ждав своєї черги розповідати, відповідаючи сміхом на незграбні дотепи інших. Аліссон послухав хвилину і висмикнув Вірджіна з натовпу.

— Віре, привіт, слід перешкодити ядерній атаці на суперзаврів.

В очах Кемпера згасли іскринки сміху. Він покрутив пальцем біля скроні.

— Ти що, привіт, зовсім з’їхав з глузду там, біля рідного кістяка? До речі, як ти тут опинився?

— З поштою, — відмахнувся Аліссон, не ображаючись на “з’їхав з глузду”. — Якщо не зупинити бомбардування, станеться… точніше, може статися щось страшне!

Кемпер уважно оглянув обличчя друга, похитав головою:

— Це неможливо.

— Але це необхідно зробити, поки ще є час не допустити жахливої помилки.

Кемпер машинально відзначив час і рішуче махнув рукою на штабель ящиків:

— Сідай і розповідай.

— Все досить просто. Ти ще пам’ятаєш, якими народилися пансперміти?

— Звичайно, футів по двадцять…

— Річ не в розмірах, вони рухались не так, як зараз, а значно повільніше і плавніше. А коли зжерли начинку рентгенівського інтроскопа — радіоактивний церій, одразу стали активніші, повеселішали, пам’ятаєш?

Кемпер невпевнено почухав потилицю.

— Та начебто…

— Це факт. Щоразу, коли вони знаходили осередки радіації в “нульових точках” або в шахтах, підготовлених до випробувань, швидкість їхнього життя збільшувалась, я перевірив. Тобто за межами зон з підвищеною радіацією вони “мерзнуть”, холонуть. Розумієш? І чим більша потужність випромінювання, тим вищі темпи їхнього росту, активність, швидкість процесів обміну, реакція, сила. В поєднанні з практичною невразливістю… уяви, що буде, коли вибухне бомба: вони нарешті наситяться енергією і…

Льотчик гмукнув, скоса поглядаючи на схвильованого Аліссона, накреслив носком черевика жіночий профіль і витер.

— Логічно. Хоч я й не вірю, що суперзаври витримають ядерний вибух. А й велика ж потенція у природи! — захоплено вигукнув він. — Моєї фантазії ніколи б не вистачило намалювати таких монстрів! Живі атомні поглиначі! їх слід залишити в живих хоча б для того, щоб вони очищали землю від радіації. Економічний ефект буде колосальний! Невже космос можуть населяти ще більш жахливі форми життя?

— Мені здається, тільки ми з тобою і здатні дивуватися, — похмуро промовив Аліссон. — Навіть у середовищі вчених цікавих романтиків — один—два на сотню, все більше прагматиків, меркантильних ділків та обачливих препараторів. Не лови гав, думай, що робити.

Кемпер знов почухав у потилиці і перетворився в діловиту і розважливу людину.

— Потрібний діяч державного масштабу, який може переконати великих цабе з Пентагону відмінити атаку. Рестелл не годиться, він затиснутий рамками статуту, і кругозір його вузький, до того ж він не стане нас слухати. Адмірал Кіллер? Не знаю, мені він не сподобався: така собі пихата жердина з благородною сивиною, та й прізвище в нього страшенно переконливе… Можливо, Джайлс?

— Хто це?

— Сенатор, голова комісії в справах озброєнь. Схожий на борця-професіонала, але не дурень, судячи з відгуків. Спробуємо до нього.

Кемпер підхопився і, не озираючись, пішов до фургона з радіостанцією. Аліссон, давно звиклий до манери Вірджіна ставити задачу і тут-таки її розв’язувати, поспішив слідом.

Льотчик затримався в фургоні на дві хвилини.

— Все гаразд, я з’ясував: Джайлс і весь його почет перебувають зараз у Коннорс-Пік, вивчають сліди наших любих динозавриків. Шкода, що заступник міністра оборони вже майнув, а то можна було б звернутися до нього.

Не даючи Аліссону оговтатися, Кемпер енергійно рушив до вертольота, гукнувши на ходу в натовп пілотів, що розважалися:

— Бобе, я за викликом Рестелла, буду за годину—півтори, попередь майора, коли повернеться.

За кілька хвилин вони були в повітрі. Потужний двогвинтовий “Ірокез” поніс їх над похмурим зморшкуватим тілом пустелі на південний захід, до гірського пасма Коннорс-Пік. Через весь кам’яний щит, то зникаючи в нагромадженнях скель, то з’являючись на рівній поверхні, тягнулися поряд чотири характерні борозни — сліди драконів, які проповзли тут.

Всі сорок хвилин польоту мовчали. Тільки саджаючи вертоліт біля шеренги таких самих машин — з одного боку і стада бронетранспортерів — з іншого, Кемпер запитав:

— Ти певен у своїх розрахунках?

Аліссон витримав його погляд.

— Це не розрахунки, це логіка і прогноз. Але я певний, що не помилився у викладках.

Однак пробитися до Джайлса виявилося непросто.

Був час ленчу, офіційні представники влади зібралися в легкому алюмінієвому будиночку з кондиціонуванням і душем, який монтувався за годину