Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Тунель 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Тунель" автора Бернгард Келлерман. Жанр книги: Сучасна проза / Фантастика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 93
Перейти на сторінку:
хвилі. Після реву, що, ніби величезне бронзове ядро, покотився вдалину, настала тиша — моторошна тиша; потім — клуби куряви, а за курявою — дим: тунель горів!

Із диму шалено вилітали поїзди, обвішані гронами очманілих людей; далі почали вискакувати невпізнанні привиди, шукаючи пішки дорогу в пітьмі. А потім уже не з'являвся ніхто.

Катастрофа сталася, як на лихо, саме під час перезміни, і на останніх двох кілометрах збилося близько двох з половиною тисяч тунельників. Понад половину з них умить потрощило, порозривало на шматки, повбивало, поприсипало, і ніхто не чув жодного голосу.

Але згодом, коли гуркіт від вибуху стих удалині, мертву тишу чорної, як ніч, штольні розітнули розпачливі волання, гучні зойки, божевільний сміх, пронизливі передсмертні крики, благання допомогти, прокляття, хрипіння і звіряче виття. В усіх кутках щось завовтузилось і заворушилось. Сипалося каміння, відлітали дошки, щось греблося, повзло, шаруділо. Морок стояв нестерпний. Курява сіялась, мов густий попільний дощ. Відсунулася вбік балка, і з ями, важко дихаючи, чхаючи від пилюки, виповз чоловік. Він очманіло сів на купу сміття.

— Де ви?! — гукнув він.— О господи!..

Він раз у раз вигукував ці слова але йому відповідали тільки нелюдські зойки та тваринний стогін. Однак чоловік від жаху й болю кричав усе гучніше й гучніше, і голос його ставав дедалі пронизливішим і божевільнішим.

Та раптом він замовк. Серед мороку блимнув вогонь. Полум'я вихопилося з величезної купи уламків І зненацька метнулося вгору снопом червоних іскор. Чоловік — то був негр — закричав, потім його крик перейшов у моторошне хрипіння, бо — господи боже! — з полум'я постала людина! Вона дерлася крізь вогонь угору — обсипаний приском оцупок, страшний привид з жовтим обличчям китайця. Привид безмовно дерся все вище, вище, і вже здавалося, ніби він завис десь аж під склепінням. Та потім він ковзнув униз. Цієї миті в розладнаному мозку негра прокинувся спогад. Він упізнав той привид.

— Хоббі! — заволав він.— Хоббі!

Але Хоббі не чув, не відповідав. Він похитнувся, впав навколішки, струснув з одежі іскри й, хапаючи ротом повітря, захрипів. Якусь хвилю він оторопіло сидів на землі — темний клубок на тлі язиків полум'я. Здавалося, Хоббі ось-ось звалиться, але він тільки вперся руками в каміння й повільно, інстинктивно поповз уперед — на голос, що без угаву вигукував його ім'я. Зненацька Хоббі наштовхнувся на темну постать і спинився. Перед ним сидів негр із заюшеним кров'ю обличчям і кричав. На Хоббі дивилися то двоє білих очей, то одне — друге око в негра раз у раз запливало кров'ю, і він ледве його розплющував.

Вони сиділи якийсь час один перед одним і мовчки перезиралися.

— Гайда! — нарешті прошепотів безтямно Хоббі й машинально звівся на ноги.

Негр ухопився за нього.

— Хоббі! — нажахано закричав він.— Хоббі, що сталося?

Хоббі облизав пересохлі губи, напружуючи думку.

— Гайда! — знов ледь чутно прохрипів він, все ще не приходячи до тями.

Тримаючись за нього, негр спробував стати на ноги, але тільки скрикнув і впав на землю.

— Нога! — простогнав він.— Боже праведний, що з моєю ногою?!

Хоббі не міг нічого зрозуміти. Цілком інстинктивно він зробив те, що звичайно роблять, коли бачать, як упала людина: він спробував підвести негра. Але обидва повалилися на землю.

Хоббі так ударився підборіддям у балку, що в нього мало не луснула голова. Біль трохи привів його до тями. В очманілому стані Хоббі здалося, ніби його вдарили по щелепі, і він, напівпритомний, приготувався до відчайдушної оборони. Та потім... потім з ним сталося щось дивне. Він не побачив противника, його кулаки ввіткнулися в купу сміття. Хоббі ніби прокинувся. Раптом він усвідомив, що сидить у штольні і що сталося, мабуть, щось жахливе... Він затремтів, усі м'язи в нього на спині, які досі ніколи не давали про себе знати, почали конвульсивно здригатись, як у схарапудженого коня.

Хоббі все зрозумів.

«Катастрофа!..» — промайнула думка.

Він трохи звівся й побачив, що горить бурильна машина. Перед його здивованим зором постала гора страшно покорчених, голих і напівголих людей, які лежали на смітті, й ніхто з них не ворушився. Тепер Хоббі помітив їх повсюди — поруч, далі, ще далі. Вони лежали хто з роззявленим ротом, простягшись на весь зріст, хто з розтрощеною головою, затиснуті між стовпами, настромлені на балки, пошматовані. Вони лежали скрізь! У Хоббі став дибом чуб. Одні з них були присипані по шию, інші — скоцюрблені. А скільки валялося довкола кам'яних брил, балок, колод та побитих візків, скільки тулубів, голів, ніг і рук виглядало з-під уламків! Десятки, сотні! Хоббі зіщулився від жаху, його пронизав дрож, і він мусив за що-небудь ухопитися, щоб не впасти. Тепер він збагнув, звідки ті дивні звуки, що тут і там зринали у напівтемній штольні. Це нявчання, гарчання, завивання, чмихання й вереск — ці нечувані, дикі тваринні звуки... То були люди! Його шкіра, обличчя й руки задубіли, немов від холоду, ноги були паралізовані. Зовсім поруч сидів чоловік, і з куточка рота в нього струмком стікала кров. Чоловік уже не дихав, але все ще тримав підставлену долоню, і Хоббі чув, як дзюрчала й хлюпала кров. То був невеличкий японець. Хоббі його впізнав. Раптом рука в японця опустилася, голова похилилась, і він упав.

— Гайда, гайда! — шепотів вражений жахливою картиною Хоббі.— Треба звідси вибратись!

Негр ухопився за ремінь Хоббі й, упираючись непошкодженою ногою, як міг поповз за ним. Так вони пробиралися разом крізь хаос стовпів, трупів і каміння — туди, звідки долинали зойки і тваринні крики.

— Хоббі! — стогнав негр, схлипуючи від страху.— Містере Хоббі, the Lord bless your soul [63], не кидайте мене тут, не кидайте! О Lord, mercy...[64] У мене там дружина і двоє маленьких діток... Не залишайте бідного негра! Згляньтеся наді мною!

Бурильна машина горіла й кидала в темний хаос яскраві, лиховісні відблиски та чорні, хисткі тіні. Хоббі мусив пильнувати, щоб не наступити на тіла та голови, які виглядали з-під каміння.

Зненацька між двома перекинутими залізними візками з'явилася постать, чиясь рука потяглась до Хоббі, і він відсахнувся. На нього дивилося божевільне обличчя.

— Чого тобі треба? — запитав смертельно наляканий Хоббі.

— Вийти звідси! — прохрипіла постать.

— Геть із дороги! — гримнув Хоббі. — Вихід в іншому боці!

Вираз обличчя не змінився, але постать повільно відступила вбік і, не проронивши більше жодного

1 ... 43 44 45 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тунель», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тунель"