Микола Хвильовий - Синi етюди

положила на її тьмяну щоку холодний хоробливий червiнь. З огидою згадувала вакханалiю в "гранд-Отелi"…

(…У вiкно бились краплi мжички…)

…Згадувала спорзне, звiряче обличчя гладкого типа i гнiйнi нарости на його животi.

Тодi в її очах загорiлися порожнi фосфорити. Порожнеча гамарила кожний нерв її iстоти.

Але раптом вона вiдчула бiля серця бiль i прилив енергiї.

Мар'яна вийняла з чулка пачку кредиток i з силою кинула їх у куток. Тодi у вiкнi, напроти, зашарiв огонь. Чути було тринькання на балалайцi i веселi вигуки. Долiтало:

Ми ковалi, ми ковалi,

Куєм ми щастя на землi.

…За стiною жили комсомольцi й завжди тривожили заулок своєю агiтацiйною бадьорiстю.

Мар'яна написала:

"Милий друже! Туди, в твiй далекий край, на пiвнiч. Менi хочеться сказати iнакше: "на сєвєр". Твiй народ має два чудових слова, вони не перекладаються - "сєвєр" i "грусть". Але найкраще слово на землi:

- "че-ка".

Пам'ятаєш? - стоять ешелони, а паровик так задумано шипить. Їдемо в дикi замрiянi степи, де чекає тривога, невiдомiсть, де цiле провалля жури й радости. Станцiя, ще станцiя, i семафори, i степи… Тодi не було порожнечi…

А зараз у менi осiнь. Iдуть дощi, бредуть похилi отари хмар. Нема вже: "Секiм-башка!" З партiї мене вигнано, не пам'ятаю за що, здається, не вносила три мiсяцi членських. Проте це єрунда: мене й так би вигнали. Тепер член парткому каже:

- Нашi женщини з папiросками бiгають!

…Словом, я безпартiйна комунiстка. Мiй папа,

Аркадiй Андрiйович каже:

- Мар'янко, як записуються в партiю?

…Я йому розказала, хоче кандидатом, витримувати стаж. Правда, зворушливо?… Але це не те. Ти питаєш, що я роблю? Звичайно, працюю, але хочу. залити себе дурманом, до солодкої нестями. Iнодi слухаю вченi промови липового професора Гамбарського, який, очевидно, в мене закоханий… Але й це не те. Я тобi писала, що хочу покiнчити з життям. I от я рiшила. А щоб не було повороту, сьогоднi вночi вiддалась сифiлiтиковi. Це найкращий спосiб проявити силу своєї волi. Правда? Вже не буде вагань. Так роблять чекiсти минулого… Надворi дощ. Сонця не бачимо. "Сєвєр". "Грусть"… Але найкраще слово - "че-ка!" Милий друже, я в твiй народ закохана. Я вiрю, що воскресне велике слово - "че-ка!" Тодi воскресне бiрюзовий потiк людського надхнення й степова тривога.

…А зараз дощ i болить серце. "Сєвєр". "Грусть".

Р. S. Через годину повiшусь. Прощай.

Але тут же Мар'яна з жахом подумала:

- Прощай?

…Брели години. Мар'яна ходила з кiмнати в кiмнату й нервово перебирала складки на спiдницi.

…Брели години.

Аркадiй Андрiйович одинадцять мiсяцiв не одержував грошей i тепер одержав за мiсяць (40 мiльйонiв) i був сам не свiй.

Кричав:

- Мар'янко! Со-о-о-рок мiльйонiв! I переможно трусив кредитками над головою. Степанида Львiвна готовила самовар i теж була сама не своя, i навiть блiдi щоки порожевiли їй. Руки дрижали, i нiяк не могла роздмухати огонь.

- От кажуть: Ленiн i Троцький… А що ж вони учреждєнiя прикривають, чи що?

Аркадiй Андрiйович сказав:

- Ох, Степушко! Якби ти знала, яка в нас катавасiя. З П'ятигорська приїхав товариш Аральський, а на його мiсцi вже другий начальник. I от тепер: той собi, а цей собi. Бiда. Ну, я думаю, що все-таки Аральський переможе!

- А хто з них симпатичний? - спитала Степанида Львiвна.

- Ну, звичайно, Аральський…- I додав серйозно: - У нього великi зв'язки. Це, знаєш, мужчина во-о!

- Так ти ж держи його руку!..- сказала Степанида Львiвна й пiдвела очi догори:Аркашо! У нього портрета ще нема?

- Га?

- Та повiсила б… Може, коли зайде. Хто їх знає - вони люди не гордi…

I зiдхнула:

- Боже мiй! Що то наробила революцiя. Такi хорошi люди, симпатичнi… прелiсть…

Вiтер вдирався в сiни, крутив дим i виносив його у вогку осiнь. У вiкно зазирало меланхолiйне небо. Падало листя за вiкном. Скоро приїде бiла зима…

Знову дзвонять на панахиду.

…У сiни раптом ускочив

Леонiд Гамбарський i схвильований побiг до дверей. Степанида Львiвна спитала:

- Пане професоре! Може, вам водички гаряченької? У нас сьогоднi, знаєте, Аркаша жалованьє одержав… А Аркадiй Андрiйович скаржився: - Шу-шу! Шу-шу! Цмок! Цмок!

А роботи й нема: нi входящого, нi сходящого. Тiльки й знають, що по коридору.

…Слухала тодi Мар'яна й вiдчула, як до серця пiдкотилась злiсть, i сказала з другої кiмнати:

- Це, тату, зветься стадiя органiзацiї. Чули про таке слово? Я чую його тисячу лiт, тисячу лiт!

Червiнь хоробливо горiв їй на щоцi, але цього Аркадiй Андрiйович не бачив, i вiн образився.

- Ну, ти, Мар'янко, хоч i була в чека, а в дiлах государственних нi бельмеса.

А Степанида Львiвна сказала:

- Боже мiй, Мар'янко! Яке твоє дiло до дiлов гoсударственних? Я знаю, чого ти хочеш: тобi б якби Ленiн i Грецький i товариш Раковський прикрили всi учреждєнiя, а папашенька без шматка хлiба зостався… Ну, нi, вони люди розумнi й симпатичнi, цього сурйозно не зроблять.

Мар'яна мовчала й знову нервово перебирала складки на спiдницi.

Гамбарський положив на стiл газету й у розпуцi похилився на вiкно. Рецензент писав, що в його статтi багато претензiйности на вченiсть, i Гамбарський йому нагадує - чехiвського телеграфiста Ять.

Це було так нахабно, так, нарештi, нетактовно…

Леонiд Гамбарський з тривогою думав, що тепер вiн не зможе пiдняти своє реноме, i його професорська кар'єра розлетiлася в пух. Потiм зняв пенсне й лiг на кровать.

…З пiвночi летiв сiверковий вiтер. Передають: за мiстом випав вогкий снiг i запорошило дороги. Над мiстом струмкують хмарнi потоки.

З тоскою згадував:

- Ага, телеграфiст Ять!..

I здавив руками голову.

- Ага, тереграфiст Ять!..

Здавалось, б'ють обухом - цiєю важкою, безглуздою фразою… I майнуло в головi:

- Пропав!

I вiдчув тодi Гамбарський, що нема вже повороту, i був один якийсь безвихiдний тупик.

…А з пiвночi знову летiв сiверковий вiтер, i сунулись сiрi й нуднi хмари. I знову з тоскою згадував:

- Ага, телеграфiст Ять…

- …Можна зайти?

Пiдвiвся:Зайдiть!

Увiйшла Мар'яна й мовчки сiла бiля кроватi. Кiлька годин внутрiшньої боротьби положили вiдбиток на її обличчя.

Гамбарський дивився прибито, перелякано, бо Мар'яна рiдко до нього заходила, а зараз зайшла.

- Чого?

I ще дивиться прибито й перелякано.

А Мар'яна в цей момент знала:

"Далi не можна. Треба кiнчати!" Сказала схвильовано:

- Прийшла до вас спитати: що таке безпораднiсть? Що - сила волi? Не знаєте?

А потiм пiдвелася i жагуче промовила:

- Так… Я прийшла спитати вас… прохати вас… Мар'яна кинулась до столу й розридалась. Гамбарський розгублено дивився на неї й наливав воду в стакан.

- Випийте!.. Що з вами?