Микола Хвильовий - Синi етюди
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
(Тодi байдуже трiщало багаття, а здалека байдуже виблискували заграви).
…А Зелений Ярок оточили вовчi загони. Скрадалися вовки. Тихо насувалося лихо…
Гей, гей! Була тодi темна нiч, як далеке-далеке минуле!….А потiм раптово вибухнули пострiли. Зататакали кулемети - то оточили повстанцiв вороги. Рзiйшлися тодi двi сили: одна сила юнакова, а друга - вовча…
Довго-довго не здавалися повстанцi.
Та тiльки перемогла вовча сила: перебили повстанцiв, тiльки троє лишилося, а мiж ними Стенька-юнак.
Ой, гудiв та й тривожно лiс…
Не розповiдає горлиця про свою дитину милу, що її шулiка забив. Отож важко казати про те, як Стенька-юнак загинув.
…Привели Стеньку на майдан i судили на майданi. I нiхто не прийшов сюди, люди не прийшли сюди.
…Тодi сумнiло на шляху. I сказав юнак:
- Одпустiть моїх товаришiв, i я сам знайду собi найлютiшу смерть.
Найлютiшу смерть? Гей, гей, цього панам i треба. Погомонiли вороги й згодилися; вони хотiли перехитрувати юнака: юнак прийме найлютiшу смерть! А тодi й товаришi його приймуть найлютiшу смерть!
I виблискували ворожi багнети, а за майданом умирало сонце. Та не знали вороги, що їх перехитрував юнак. Говорив вiн:
- Я вигадав собi смерть, як в старовину було: садовили козакiв на палi, i вмирали козаки на гострих палях. Я хочу вмерти на гострiй палi - це найлютiша смерть!
Посмiхнулися вороги - це найлютiша смерть! Тодi загострили палю й вбили її в землю.
Подивився юнак на товариство й теж посмiхнувся, i закипiли йому очi в слив'янцi (пiд вiями наче слив'янка кипiла), i сказав вiн:
- Ой вороги-вороженьки. В старовину було ще й таке: приводили людей до палi й дiвчат молодих приводили. Коли яка дiвчина захотiла одружитися iз злодiєм, що на палю сiдав, то його й одпускали на всi чотири сторони. Менi не треба прощати, але зробiть, як було в старовину,- покличте сюди громаду.
Ще посмiхнулися вороги - хай подивиться громада, як злодiїв катують. I вдарили на сполох. I зiйшлося народу сила-силенна. Але ворожих багнетiв ще бiльш було.
…Тодi вже вмирала й вечiрня зоря, i тихо було на майданi, тiльки шаблюки iнодi цокотiли та здалека гудiв лiс.
I сказав тодi юнак:
- Тепер я буду сiдати на палю… Але слухайте! Слухайте!
I раптом розiрвав юнак свiй одяг повстанський, i побачили люди замiсть юнака буйного голу жiнку - красуню, що погордо дивилася поперед себе. I дзвiнко сказала вона:
- Слухайте! Слухайте! Я вмираю за волю. Але я знову закликаю вас до помсти: гострiть ножi! Дивiться на заграви: вже палає наше визволення, вже йде нова невiдома зоря… Слухайте! Слухайте!..
Але не дали їй говорити вороги, як лютi шакали, накинулися на неї й зав'язали їй рота.
…А народ уже гудiв…
Тодi вовки накинулися на народ i розiгнали його. А Стеньку-юнака закатували: одрiзали носа, одрiзали вуха й наштрикнули на палю.
…Гей, гей! Та й була ж то найлютiша смерть…
Але пройшла тодi про юнака Стеньку, про жiнку молоду, красуню - ясну, мов голубе небо, буйну, неначе буря, i горду, як сокiл, ще бучнiша слава. Ще й досi гудуть їй лiси невмирущу славу.
I от бiля ставка, де верби похилилися, стоїть могила. Це юнакова. Приходять до могили люди й слухають, як шумить вiтер над нею…
…Гей, гей! Гримали повстання…
…I були - тисячi, тисячi, тисячi.
ЗАУЛОК
З сiверких левад бреде осiнь. На заулок насiдає сивий присмерк. Але на сходi починається день. На баштi вдарив дзвiн - глухо й вогко.
Леонiд Гамбарський допиває вранiшнiй чай. Передчуття неможливої радости остаточно затопило його. Iще була легенька й срiбляста тривога. Сьогоднi буде -
- рецензiя на ту книгу, де вмiщено його першу статтю. Уявно вiн давно вже вважав себе за червоного професора i навiть бiльше: будучи в Криму, в санаторiї, вiн прочитав декiлька лекцiй i на афiшах стояло:
- професор Гамбарський.
А потiм вiн пригадав фiялково Мар'яну. Ця чванлива дiвчина завжди стояла перед його очима.
- Тепер…
Але це було трохи наївно, i вiн це розумiв.
Леонiд Гамбарський замкнув портфель i поспiшно пiшов у город.
Iшла жура осiнньої чвирi. Над мiськими болотами шкульгали дощi - холоднi й нуднi.
Аркадiй Андрiйович прокидається рано й виходить у сiни. Потiм прокидається Степанида Львiвна. Мар'яна вдома не ночувала.- Мжичить холодний дощ.- Повз двiр проїхав вiзник на "стiйку". Конi ледаче перебирають багно. Проїхала сусiдка в рибний ряд.
Напроти кричить пiвень на весь заулок.
Аркадiй Андрiйович п'є чай i йде на службу. Степанида Львiвна варить обiд. Через тi ж сiни проходить i Гамбарський.
…Конi нарештi вивезли вiзника на Глухайську вулицю i потюпали жвавiш.
Тротуар прокидається.
…А життя сiм'ї таке: на баштi дзвiн б'є дев'ять, i Аркадiй Андрiйович iде на роботу. Ранiш Аркадiй Андрiйович думав, що вiн закоханий в столоначальника, а потiм думав, що в комiсара.
Але було просто: вiн закоханий у канцелярiю - безвихiдно, фатально. Майже кожного року сниться йому напередоднi Рiздва (коли ялина, коли юнiсть): якась чудова казкова королiвна, що вся в бiлому, а бiля неї, наче живi, в бiлих рукавичках - галантнi, елегантнi - журнали, пакети, сургучi i т. iн.
…Степанида Львiвна - нiжна жiнка й хороша хазяйка.
…На Глухайськiй вулицi кричить сирена - довго, рiзко, зарiзано: мчить автомобiль…
…А в кiмнатi, де висiв ранiш Олександр II, Николай II, а також бiлий генерал на бiлому конi,- висять:
Ленiн,
Троцький,
Раковський i малесенький портрет Карла Маркса.
Степанидi Львiвнi сказали, що Маркс - жид, i вона образилася, тому що вона цього ранiш не знала й казала всiм, що Маркс - з Петербурга!
З того часу - не великий, а маленький.
Про Троцького Степанида Львiвна каже:
- Ну, i що ж, що жид? Вiн же не хоче розiгнати всi установи й служащих?.. А жида я знала й у Полтавi, бакалiйника, зовсiм не поганий, навiть навпаки: i в борг давав.
Зiнов'єва Степанида Львiвна не повiсила, бо дуже кучерявий i молодий.
…А Мар'яна, їхня дочка.
Про Мар'яну говорять!
- Господи! Як може вiд таких маленьких родителiв вирости така пишна женщина.
Року 1917, покинувши ("к чорту"!) середню школу, Мар'яна пiшла в чека.
I сказав тодi Аркадiй Андрiйович.
- Мар'янко! Що ти робиш?
I сказала тодi Степанида Львiвна:
- Мар'янко! Що ти робиш??
А потiм погодились:
"така Божа воля".
…Леонiд Гамбарський живе в цiм же домi.
Мар'яна прийшла з роботи й пройшла прямо в свою кiмнату. Сiла бiля вiкна й задумалась. Безсонна нiч
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Синi етюди», після закриття браузера.