Жюль Верн - Навколо світу за вісімдесят днів

поїзд, то боротьба, що тривала вже десять хвилин, неминуче призведе до перемоги індіанців. Справді, до станції Форт Керней залишалося не більше двох миль. Там розташовувався американський військовий пост, та якби потяг проскочив форт, то аж до наступної станції індіанці залишалися б на ньому хазяями.

Поруч із містером Фоґґом бився кондуктор; підкошений кулею, він, падаючи, крикнув:

— Якщо через п’ять хвилин не зупинити поїзд — нам кінець!

— Він зупиниться! — сказав Філеас Фоґґ, кидаючись до дверей.

— Залиштеся, пане, за це візьмуся я! — гукнув Паспарту.

Філеас Фоґґ не встиг утримати хороброго слугу, що, відчинивши двері, непомітно для індіанців сковзнув під вагон. Боротьба тривала, над головою Паспарту свистіли кулі, проте він, зі спритністю й гнучкістю колишнього гімнаста чіпляючись за ланцюги, буфери й важелі гальм, вправно пробирався під вагонами і, нарешті, досяг голови поїзда. Ніхто його не помітив, та й не міг помітити.

Зависнувши на одній руці між багажним вагоном і тендером[26], другою він скинув запобіжні ланцюги. Через невпинну тягу йому ніяк не вдавалося зняти сполучний гак, поки, нарешті, поштовх паротяга допоміг йому це зробити, після чого відчеплені вагони почали помалу сповільнюватись, тоді як локомотив із новою силою помчав уперед.

За інерцією ешелон ще кілька хвилин продовжував рухатися, та пасажири скористалися вагонними гальмами, і поїзд, нарешті, зупинився менш як за сто кроків від станції Керней.

Солдати форту, почувши стрілянину, кинулися назустріч потягу. Індіанці не стали на них чекати і розбіглися, перш ніж поїзд устиг зупинитися.

Коли мандрівники на пероні станції зробили переклик, виявилося, що не вистачає кількох людей і серед них відважного француза, якому всі завдячували своїм порятунком.

Розділ тридцятий,

де Філеас Фоґґ усього лише виконує свій обов’язок

Паспарту і ще двоє пасажирів зникли. Можливо, вони загинули під час сутички? Може, їх полонили індіанці? Ніхто наразі цього не знав.

Багато пасажирів було поранено, але жодного — смертельно. Найсерйознішого поранення зазнав полковник Проктор, який мужньо боровся, допоки не впав, діставши кулю в пах. Разом з іншими пораненими його перенесли на станцію, де всім потерпілим надали невідкладну допомогу.

Місіс Ауда не постраждала. Філеас Фоґґ, хоча й не шкодував себе, проте не отримав жодної подряпини. Фікс відбувся легким пораненням у руку. А Паспарту зник, і великі сльозини стікали по щоках жінки.

Усі пасажири вийшли з потяга. Колеса вагонів були закривавлені. На спицях і ободах висіли безформні шматки м’яса. На сніжній рівнині, наскільки сягало око, виднілися криваві сліди. Решта індіанців тікали на південь, у напрямку Репаблікен-рівер.

Містер Фоґґ стояв нерухомо, склавши руки на грудях. Він приймав важливе рішення. Місіс Ауда стояла поряд і мовчки дивилася на нього… Він зрозумів її погляд. А що коли його слуга потрапив у полон? Чи не повинен він, Фоґґ, ризикнути всім, щоб вирвати його з лап індіанців?

— Я знайду його живим чи мертвим, — просто сказав він місіс Ауді.

— О містере… містере Фоґґ! — заголосила жінка, схопивши руки свого супутника й обливаючи їх слізьми.

— Живим, — додав містер Фоґґ, — якщо ми не гаятимемо жодної хвилини!

Приймаючи таке рішення, Філеас Фоґґ жертвував усім. Він ішов на цілковите банкрутство. Варто йому затриматися на один день, і він міг спізнитися на пакетбот, що відходив із Нью-Йорка. А це неминуче тягло за собою програш парі. Однак, усвідомлюючи свій обов’язок, він не вагався.

До нього підійшов капітан, командир форту Керней. Його сотня солдатів готова була обороняти вокзал у разі атаки.

— Пане, — звернувся до нього містер Фоґґ, — троє пасажирів зникли.

— Убиті? — запитав капітан.

— Убиті або потрапили в полон, — відповів Філеас Фоґґ. — Треба це з’ясувати. Чи збираєтесь ви переслідувати індіанців?

— Це досить серйозне питання, пане, — відповів капітан. — Адже індіанці можуть піти навіть за річку Арканзас. Я не маю права покинути доручений мені форт.

— Пане, йдеться про життя трьох людей! — продовжував Філеас Фоґґ.

— Це так… Та чи можу я ризикувати п’ятдесятьма, щоб урятувати трьох?

— Я не знаю, чи можете, але ви повинні, пане.

— Пане, — відповів капітан, — ніхто тут не має права вказувати мені на мій обов’язок.

— Гаразд, — холодно сказав Філеас Фоґґ. — Я піду сам!

— Ви, пане?! — вигукнув Фікс, який щойно підійшов. — Ви самотужки хочете переслідувати індіанців?

— Я не можу допустити, щоб загинула людина, якій всі ми зобов’язані життям. Я піду!

— Ні, ви не підете сам! — мимоволі вигукнув схвильований капітан. — Ні! Ви смілива людина! Чи знайдеться серед вас тридцять добровольців? — крикнув він, звертаючись до солдатів.

Уся рота ступила вперед. Капітанові залишилося тільки вибирати. Виділили тридцять солдатів, старого сержанта призначили командиром.

— Дякую, капітане, — мовив містер Фоґґ.

— Чи дозволите мені йти з вами? — запитав Фікс у нашого джентльмена.

— Як забажаєте, пане, — відповів йому Філеас Фоґґ. — Утім, коли хочете зробити мені ласку, то краще залишіться з місіс Аудою. Якщо зі мною трапиться біда…

Обличчя поліцейського інспектора раптово зблідло. Відпустити людину, за якою він так заповзято й наполегливо стежив! Відпустити його самого в цю пустелю! Фікс пильно поглянув на містера Фоґґа і, попри всі свої підозри, попри боротьбу, що вирувала в його душі, опустив очі долі перед спокійним і відкритим поглядом джентльмена.

— Я залишаюся, — сказав він.

За кілька митей містер Фоґґ потис руку леді, передав їй свій дорогоцінний саквояж і пішов разом із сержантом та його невеличким військом.

Однак, перш ніж рушити в дорогу, він сказав солдатам:

— Друзі, якщо ми врятуємо бранців, ви отримаєте тисячу фунтів!

Було кілька хвилин по першій.

В одній з привокзальних кімнат місіс Ауда, очікуючи розвитку подій, на самоті міркувала про Філеаса Фоґґа, про його прямоту й великодушність, врівноваженість і мужність. Містер Фоґґ поставив на карту все своє майно і тепер в ім’я обов’язку, без вагань, без зайвих слів наразив на небезпеку і своє життя. В її очах він поставав героєм.

Поліцейський інспектор Фікс мав протилежну думку і ледь стримувався від хвилювання. Він нервово міряв кроками перон. Його перший порив розвіявся, і він знову набув власної подоби. Фоґґ пішов! Детектив зрозумів, як необачно він учинив, давши йому піти. Як?! Він стежив за цим чоловіком по всій земній кулі й раптом відпустив його самого! Вся його натура збурилась; він звинувачував себе, лаяв, як лаяв би інспектор столичної поліції детектива-йолопа, що купився на хитрий виверт злодія.

«Дурило, ідіот! — повторював про себе Фікс. — Той, інший, напевно, вже розповів йому, хто я такий! Він пішов і більше не повернеться! Де я його тепер відшукаю? Як я, детектив Фікс, міг дозволити так себе